ПОЕТИЧНИЙ ФОРУМ

RSS    Правила форума   Пт, 29.03.2024, 09:01
 
Поновлені теми
 
        

пошук по сайту:

 

 
НОВІ СТОРІНКИ ТВОРІВ:

Сергій МОСТЮК
Руслан БАРКАЛОВ
Василь КОРОТКИЙ

 
форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Нові імена
virchi    Date: Пн, 07.09.2009, 10:18 | Message # 106
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1704
Сподобались твори: "Мышка, серая норушка...", "У обочины дороги...", "Белочка на ветку - скок..." - цікаво, легко сприймаються і читаються, що на мою думку - один із головних критеріїв для читання дітям (окрім доброти, лагідності та ін.). А от твори "Кто же красит листья...", "Обезьяна два банана..." - важкі для сприйняття, можливо діткам від 3-х рочків?

... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 


natalya-gurkina    Date: Пн, 07.09.2009, 17:42 | Message # 107
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Мене вразила любов. От навіть ситуація котика і мишки.. немає навіть натяку на якусь злобу чи ще щось.. дружньо, по-хорошому. А осінь як розфарбовує листячко!
Можу дати лінк на блог, там близько сорока віршиків для дітей. А за вік то вже батьки нехай відбирають що дитині читати, або дитина собі вибере. Головне що в рядках ніжність, добро, лагідність!!!! От такі віршики потрібно дітям!!! Добре якщо знайдеться видавець!!!


Всім гарного дня;) ))))
 


natalya-gurkina    Date: Вт, 08.09.2009, 19:31 | Message # 108
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038

Michael
Не загине Україна і не втратить волі!


Не загине Україна і не втратить волі
Доки славні її діти не скорились долі!
Будем волю захищати, браття українці,
Щоб самим нам панувати у своїй сторінці.

Тільки в єдності народній незборима сила,
Не дозволим розколоти Націю єдину!

Люба Мати Батьківщина ще пишатись буде,
Як прославлять в цілім світі її вільні люди.
Так восславимо же браття, нашу Батьківщину -
Розбудуємо у світі найкращу країну.

Тільки в єдності народній незборима сила,
Не дозволим розколоти Націю єдину!

Розлетілись браття й сестри в прийми по чужинах.
Та ще буде! Повернуться діти в Україну.
Разом зможемо! Прославим рідний край навіки.
Так благослови нас Боже, на діла великі!

Тільки в єдності народній незборима сила,
Не дозволим розколоти Націю єдину!

Attachment: 5094912.jpg (67.1 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 08.09.2009, 19:36
 


virchi    Date: Чт, 10.09.2009, 09:19 | Message # 109
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адміни
 
Повідомлень:
1704
Так, давайте лінк. Можливо чи Ви, чи я розмістимо вірші інших поетів, навіть з цього блоку у каталозі "Поезія та проза".

Гарний твір! Сьогодні, напередодні виборів (пам*ятаючи 2004-й), актуальні слова:

"Тільки в єдності народній незборима сила,
Не дозволим розколоти Націю єдину!"

А ця красива україночка, це Michael?


... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
 


natalya-gurkina    Date: Чт, 17.09.2009, 10:40 | Message # 110
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
ні, це дівчина яка представляла Україну на міс всесвіт в 2008 році))))))

Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Чт, 17.09.2009, 10:40
 


natalya-gurkina    Date: Чт, 17.09.2009, 10:45 | Message # 111
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Осінні роздуми
Катерина Рубан


Приходить осінь тихо й непомітно...

Ще літо не закінчило круїз,

А перші нитки бабиного літа

Вплітаються у кучері беріз.

Раптово якось клени пожовтіли.

Стоять вони, вчорашні парубки,

І першій сивині своїй не вірять,

Вдивляючись у дзеркало ріки.

Вляглись на луках втомлені тумани,

Важкі, мов щойно зібрані вершки.

Мов галасливі кочові цигани

У зграї позбиралися пташки.

В дорогу!

В путь!

Брязчать ключі від неба...

Скоріше повертайтеся, птахи!

Горять, як в пеклі, картопляні стебла,

Та не відомо, за які гріхи.

Є у природи і гірка потреба.

А там прийдуть омити світ дощі...

... Можливо й душу вивернути треба,

Бо осінь - це очищення душі.

Attachment: 5567544.jpg (37.0 Kb)


Всім гарного дня;) ))))
 


natalya-gurkina    Date: Пт, 18.09.2009, 10:17 | Message # 112
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Ось лінк на блог, читайте!))))
http://blogs.mail.ru/inbox....8%f5%e8


Всім гарного дня;) ))))
 


natalya-gurkina    Date: Пт, 25.09.2009, 11:35 | Message # 113
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
І.Байор
Солдати підземелля
(гірникам шахти «Надія»)

Ще не зринуло сонце над Бугом,
Не торкнулось промінням землі –
Вирушають на подвиги знову
Аж до серця землі шахтарі.

Небезпечні земні лабіринти
Вони штурмом беруть знов і знов.
І в гарячих серцях не згасає –
Світить віра, надія, любов.

Поетичні і творчі натури
Висікають мелодію надр.
В боротьбі цій, буває й нерівній
Кожен з них і шахтар і солдат

Та під натиском тим непомірним
Відступає підземна імла,
І , орошене потом вугілля
Виплива з-під землі «на гора».

На запилених, чорних обличчях
Блиск щасливих і добрих очей.
З перемогою знову вертають
До дружин, до батьків, до дітей.

Attachment: 2257334.jpg (80.7 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Пт, 25.09.2009, 11:37
 


характерник    Date: Нд, 18.10.2009, 20:09 | Message # 114
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
12
Добрий вечір всім. Поки що не зовсім розібрався на сайті. Тому свій вірш розмістив тут. Сподіваюсь, вірно зробив yes

“ А довготерпіння Господа нашого
рахуйте за спасіння “( перше соборне послання
св. апостола Івана )

НЕЗБАГНЕННЕ

Здійснились всі пророцтва древніх книг,
Волхвів здійснився кожен віщій сон,
Творіння Боже – воїнство святих
Перемогло.
Віват, Армагеддон!
Збулось усе!
До скону стерті в пил
Гординя духу,
Невгамовна плоть,
Чому ж над згарищем
Колись зловіщіх крил
У роздумах сумних
Стоїть Господь.
День перемоги
Втіхи не приніс,
Він знав завжди,
Що буде саме так,
І день обрав цей
Вже давно колись,
А разом місце
І знаменний знак.
Він бачив кожного
І в кожнім бачив все,
Він сам був Істина,
І Радість був і Страх,
Він знав, що його Слово вознесе,
І знав, що його Слово
Знищить в прах.
Єдиного збагнути він не зміг:
Чом не повірив і не зрозумів
Його цей світ,
Який він так беріг,
І рід людський,
Який він попри все
Любив.

 


natalya-gurkina    Date: Вт, 20.10.2009, 10:55 | Message # 115
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
дуже сподобалось!

Всім гарного дня;) ))))
 


характерник    Date: Вт, 20.10.2009, 20:50 | Message # 116
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Управляючі
 
Повідомлень:
12
дякую yes

“І що воно, й до чого теє слово…”
(“Одно слово”, Леся Українка)

Що наше тіло – капище богів,
Що прагнуть жертв,
Не зваживши натомість
На давню мудрість з глибини віків:
Лише душа буває здатна на жертовність.
Важкий двобій тендітних білих рук,
Двох білих крил з безоднею сліпою,
Там, де підступний і важкий недуг,
На груди тисне брилою важкою.
Приходить разом з болем у ночі,
Ламає крила і ламає долю,
Шепоче люто: ”Тільки не мовчи.
Кричи! І не почуєш свого болю.”
Кричати? Ні!
Просить, благати – ні!
Співати. Так !
Негнучкими пальцями
Торкатись струн.
Ось лине: ”до”, ”ре” , ”мі”…
Душі принести на алтар пісні,
Тим освятити храм з язицькими богами
І свій,
Наругою змордований нарід,
Господнею що створений рукою
Із тих, ще й досі недосліджених порід –
Палкий в любові, мужній у двобою.
І рідний край, старий кремезний ліс,
В якім горять озер блакитні очі,
Свою Волинь, її чарівні сни,
Ті, де пісні живуть русалочі й дівочі.

Плекайте душу, бережіть її,
Бо ж прийде час, жертовний час двобою,
Що зможете покласти ви тоді
На той алтар запеклої борні,
За власну долю із самим собою.
І не шукайте ви собі снаги
В порожніх фразах, у пихатих хатах,
У чарах, чварах, заздрощах, вині,
У мудрих і не дуже постулатах.

Шукайте там, де їх знайшла собі,
Маленька дівчинка, ще підліток, дитина,
Коли відчула, як зове її
Одне – єдине слово –
Україна.

 


natalya-gurkina    Date: Вт, 27.10.2009, 10:38 | Message # 117
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Матвійко Катруся
Балада про Неї


Її сонце зненацька згоріло дотла,

Вітер попіл по небу безжально розвіяв…

І опали зірки, наче листя, з чола,

На шматки розриваючи простір і мрії.

Її світ вимирав від нестачі води.

Її райські сади висихали в пустелі,

А Вона не пручалася владі біди,

Тільки сумно стискала мольберт й акварелі…

І.

Був інакшим колись Її внутрішній світ,

Розмальований весь від початку до краю,

Між березових віт кольоровий привіт

Дарувала усім, хто торкавсь Її раю.

У безмежжі думок, почуттів, самоти

Фарбувала ліси, шліфувала коралі,

І словами, і пензлем творила світи.

Все навколо жило, як Вона малювала…

Обережно виводила лінії слів,

Власну душу вдихала у створений образ,

Її вимір бринів з багатьох голосів,

То стихав, то звучав голосніше раз по раз.

Вона вірила в щастя. І щастям жила.

Вона бачила сум. Часом теж сумувала.

Та за спиною мала два білих крила

І злітала увись, як тепла було мало.

ІІ.

Але хтось підпалив Її вимір надій.

Запалав небокрай, задимілися квіти.

Тільки раз засміявся бездушний палій

І пішов, залишаючи простір горіти.

Тоді ввечері рухнув Її дивний світ,

Захворів, загорівся вогнем божевілля.

І відмовили крила нестися в політ,

І зірки опадали на землю вугіллям.

Акварель Її слів стала, наче смола,

Що поглинула простір, безжальна й тягуча,

Її світ відмирав. І вона не жила,

Тільки мовчки ковтала біду неминучу.

Її фарби злилися у сірий коктейль,

Її звуки лунали незграбно й фальшиво,

Затонули ліси під пісками пустель,

Не вщухали вітрів невгамовні пориви.

І душа Її стиснулася в міліметр,

Затремтіла, сховалась, лишаючи пустку,

А Вона до грудей притискала мольберт,

І не знала, що серце пішло у відпустку…

ІІІ.

Її світ став пустим: акварель – нанівець,

Але знищити зовсім його неможливо…

Наполегливо в руки бере олівець

І малює грозу чорно-білу і зливу…

І словами фарбує краплини роси,

Що в траві, яку знову Вона малювала,

І ростуть Її крила з німої сльози,

І летить Вона в небо, бо сонця замало.

Так із кожним падінням росте Її світ,

Стає дужчим, міцним і нешвидко згорає,

А Вона з-поміж віт знов дарує привіт

Усім тим, хто постукався до Її раю…

Attachment: 3433720.jpeg (332.3 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 27.10.2009, 10:39
 


natalya-gurkina    Date: Вт, 03.11.2009, 17:36 | Message # 118
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Живе в місті Луцьку дивовижна мама двох діток))))) Звати її Юлія Смаль))))) І пише вона неперевершені казки і віршики для дітей))))))

Юлія Смаль
Перша казочка з циклу "Живе Джерельце"

Живе Джерельце. Любов

Ну от. Розкажу я вам сьогодні не просто казку, - сказала своїм дітям мама, беручи до рук спиці і недов’язаний шалик. – Я вам розкажу справжнісіньку історію про найсправжнісіньке джерельце. Воно було таке ж маленьке, як ви. От, що з ним трапилося.
Пізній зимовий вечір зазирав у шибки, а за вікном двоє дітей уважно слухали мамину казочку. Скоро їм треба буде йти спати, але спочатку...
- Бдзинь-бдзинь, - пробриніла маленька краплинка, яка зірвалася з бурульки. – Ой, перепрошую, я вас зачепила.
Пригріло сонечко і з товстих бурульок на гілках дерев почали одна за одною скапувати крапельки, збираючись у калюжку. Дорогою вони обов’язково зачіпали маленького проліска, примушуючи його весь час незадоволено нахиляти голівку. Пролісок нічого не казав, бо дуже вже йому подобалися весняні мелодії, які наспівували краплинки.
Скоро калюжа стала така велика, що вже не вміщалася у невеличку заглибину біля кореня дерева. І от ще одна краплина плюснула донизу і покотився веселий весняний Струмок, пробиваючи собі доріжку в ще замерзлій землі. Струмок собі котився і котився, до нього приєднувалися інші і скоро з маленької цівочки води він перетворився у справжнісіньку річечку, що бігла лісовою галявиною. Сонце припікало, весело дзвеніла вода у лісі.
Тим часом прокидалися і інші лісові мешканці. Виліз на теплий камінь вуж, незадоволено забурчав старий бабак, хотів було влягтися спати далі, він такий, справжній сонько, та до нього в гості якраз завітав ховрах – де ж тут поспиш!? Під кущем калини, якраз на межі галявини забило веселе Джерельце. Цілу зиму воно чемно спало під крижаною ковдрою, йому снилися гарні веселі сни, та от, пригріло сонечко, пора братися до роботи. Весняні квіти, трави чекають свіжої підземної води, щоб зацвісти, забуяти. Джерельце потягнувшись весело взялося до роботи. Спочатку хлюпнуло на свої бережки, щоб змити порох – а раптом хтось прийде напитися! І побігло собі у справах.
Так минув день, другий, минув тиждень. Струмочок весело збирав калюжки і бурульки, дзвенів та вигравав, скоро час йому буде повертатися на хмарину, бо вже пригріває сонце, залишилося мало снігу, сухішає земля, та й первоцвіти всі вже зацвіли, напившись Струмочкової води, далі вже тільки Джерельця і дощики будуть напувати лісових мешканців. Та одного разу довелося Струмочкові пробігати повз калюжу, яка вже майже висохла. А в тій калюжці плавала справжнісінька рибка!!!
- Що ж ти тут робиш? Тобі тут не можна – загинеш! – Стривожено вигукнув Струмочок.
- Розумієш, - сумно відповіла рибка. – Минулої осені, коли я ще була дуже маленькою, сильний вітрисько схопив мене з річки, йому було цікаво, що ж я за істота. Мені було важко дихати, а вітер в цей час вже був над лісом, то ж він взяв і вкинув мене в холодну осінню калюжу. Та скоро настала зима і я заснула. А тепер от, бачиш, я не можу потрапити додому.
Рибка була дуже красива, її срібляста луска грала на сонці різними кольорами. Стало шкода її Струмочкові, але чим він міг допомогти, він вже й сам пересихав.
- Ану, зачекай! – І Струмок чимдуж побіг до свого найкращого друга – живого Джерельця.
Він розповів, що там, посеред галявинки є калюжа, в якій бідкається маленька срібляста рибка.
- Як же нам їй допомогти? – запитало Джерельце.
- Давай я спробую хлюпнути водою в її калюжу, щоб калюжа перетікла в моє русло, а разом з нею й рибка, а тоді ти забереш рибку у мене! – вигукнув Струмок.
- Давай.
Так і вирішили. Джерельце нетерпляче чекало друга. Та Струмочок не зміг плюснути водою в калюжу. Води вже було мало, а земля навколо не така вогка, як раніше. Тільки Струмок набирав в долоню води, щоб вилити її в калюжу, як її одразу вбирала земля. Джерельце трішки почекало друга, зрозуміло, що там щось трапилося. Хвилюючись, воно не придумало нічого іншого, як застрибнути в русло до Струмочка. „Ой, як тут тісно,” – подумало Джерельце і покотилося туди, де друг ніяк не міг дістати рибки. Струмочок в цей час ледь не плакав від безсилля, але раптом його щось штовхнуло.
- Ой, друже, це ти?! – Вигукнув Струмочок. – Ану, штовхни-но мене ще раз!
Гоп! І рибка перестрибнула в долоню Струмка. Друзі довго чудувалися її красою, а рибка тішилася простором Струмкового русла.
- Як же в вас тут просторо! – раділа вона.
- Тут просторо? – здивувалося Джерельце. – Та ж тут тісно, от, я тебе віднесу назад в річку, там по-справжньому просторо!
От так, розмовляючи, вони не помітили, що в їхню бесіду не вступає Струмок. Він зовсім знесилився.
- Друже, друже, що сталося? - стурбовано запитало Джерельце.
- Мені вже час повертатися додому. Я вже зробив свою роботу, зібрав усі розталі бурульки докупи. Ще трішки і я зовсім вже випаруюсь на хмаринку. Та ви не турбуйтеся так, - усміхнувся Струмок. – Я приходитиму до вас з літнім дощем, з осіннім туманом, а наступної весни повернуся знову. А зараз вам вже час бігти до річки.
Останнім зусиллям Струмок виштовхнув Джерельце зі свого русла і легенькою хмаринкою полетів наверх, понад кронами дерев. Сумно стало на галявині без Струмочка. Джерельце запросило рибку пливти разом з ним до річки. Так, розмовляючи, вони не помітили, як дісталися до луки.
- Ну от, ти дома. – Засумувало Джерельце. – А мені час повертатися.
- Не сумуй, я теж припливатиму до тебе у гості, от, тільки дочекаюся літнього дощу, одразу завітаю, та й ти не забувайся. Ласкаво прошу, буду завжди рада бачити тебе.
- Бувай, рибко, мушу бігти назад, там стільки роботи! Весна ж тільки почалася.
- Бувай, Джерельце, не забувайся!
Повернувшись додому, під рідний кущ калини, Джерельце ще довго думало про своїх друзів, про те, як полюбився йому за цю весну Струмок, яка гарна і добра рибка живе десь зовсім поруч. „Все-таки, мені дуже пощастило, що я зустріло таких добрих друзів,” – засинаючи думало Джерельце. – „Мені дуже пощастило...”
Мама закінчила розповідати казку, а діти вже майже спали. Засинаючи, вони мріяли, що колись теж порятують когось з біди, зустрінуть таких добрих друзів...

Attachment: 3301472.gif (18.0 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 03.11.2009, 17:38
 


natalya-gurkina    Date: Вт, 03.11.2009, 17:41 | Message # 119
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Юлія Смаль
Друга казочка з циклу "Живе Джерельце"

Про радість


Весна уже набралася сили, все тепліше пригрівало сонечко, міцнішими і зеленішими ставали листочки на деревах, наливалася смарагдовим блиском молода трава. Усе в світі раділо весні. Співали пташки, чекаючи на народження своїх малят, висовували носики з нірок малі лисенята, гріли боки на теплому камінні ящірки. Разом з усім Божим світом раділо і Джерельце. Хоч багато було у нього роботи, та в радість. Треба було щодня нести водичку до річки, щоб вона не обміліла, не пересохла, треба напоювати свіжою, смачною водою корені усіх рослин, а інколи до джерельця підбігали напитися олені чи їжаки. Як же тут не радіти.

Одного такого весняного дня, коли Джерельце весело хлюпотіло між берегами, сміючись з жартів водомірок, воно почуло чийсь плач.

- Хник, хник, - чулося десь з боку. І тут в кришталево чисту воду упало дві солоні крапельки.

- Що за диво? – подумало Джерельце. Зроду такого не пробувало. Визирнуло з-за куща, а там… маленька дівчинка сиділа на березі і гірко-прегірко плакала. – Ти чого сумуєш?

- Я заблукала, - хлипнула дівчинка, розвівши ручками. – Ми приїхали сюди з батьками відпочивати і поки вони там розкладали речі, я пішла збирати квіти а віночок, бачиш, половину вже й сплела. Але ж я не знаю, де мої батьки, куди йти їх шукати, а ліс навколо такий темний!

- Ліс темний? – здивовано озирнулося навколо Джерельце. – Ти що? Подивися, тут же навколо сонечко, зелень, пташки.

- Тільки немає моїх батькі-і-ів, - знову заплакала маленька.

- Слухай, а як тебе звати?

- Мене звати Надійка.

- Дуже приємно, а я Джерельце, давай, ти зі мною трішки побавишся, а я подумаю, як тобі допомогти.

Джерельце гукнуло на допомогу невгамовних водомірок. Вони, наче на ковзанах, гасали по поверхні, здавалося, що танцюють. Та такі вони були веселі, що дівчинка й не помітила, як почала разом з ними сміятися, хлюпати по воді ручкою, намагаючись піймати веселуна. І от, їй здалося, що ліс розступився, стало так світло і хороше, а пташки заспівали так радісно, що страх десь сам і подівся. Джерельце тим часом відступилося трішки від Надійки і закликало на допомогу друзів: зайченят, горобців і бджілок, аби швидше знайшли батьків дівчинки. Ті швиденько розбіглися й розлетілися, аж за ними закурилося. Джерельце бавилося з маленькою дівчинкою, не даючи їй сумувати та все думало: коли ж з’являться друзі, бо хоч і весна, та ще на вулиці прохолодно і Надійка швидше замерзне. Аж от, на галявині з’явилися зайчики, високо стрибаючи у траві, вони озиралися: йдуть чи не йдуть за ними Надійчині батьки. На гілках з’явилися горобці, які радісно цвірінькали, кличучи людей за собою. Зрозуміло, що не обійшлося без бджілок. Джерельце їх побачило вже коли батьки дівчинки з’явилися біля кущів, де воно ховалося. Бджоли гуділи над вухами дорослих, нашіптуючи правильну дорогу.

- Надійко, дитинко! – зраділа мама. – Ми вже боялися, що зовсім тебе загубили, обшукали все навколо.

- Мамо, а я ж хотіла віночка сплести, йшла по квіточки, не помітила, як закінчилася стежечка. Мені тут Джерельце не давало сумувати, поки ми вас чекали.

Радісний тато обійняв Надійку разом з мамою, всі подякували живому Джерельцю і під веселе цвірінькання горобців, гудіння бджіл та стрибання зайчиків пішли назад, скоро вже й вечір, час збиратися додому.

Радісно стало Джерельцю: які хороші люди, як люблять одне одного, а ще, які ж хороші у нього друзі, справжні друзі, найкращі. Вже сідало сонечко і в лісі потихеньку сутеніло. Весняні ночі ще холодні, пташки надували пір’ячко, комахи ховалися по хатинках, а звірі гріли носи в теплому хутрі. Тихенько похлюпуючи, засинало й Джерельце, а йому снилася маленька Надійка і радісні посмішки її батьків.

Attachment: 9359153.gif (11.3 Kb)


Всім гарного дня;) ))))

Post edited by natalya-gurkina - Вт, 03.11.2009, 17:41
 


natalya-gurkina    Date: Сб, 07.11.2009, 18:28 | Message # 120
    ПРОФІЛЬ

Надіслати приват

Не в мережі
Група:
Адмін-2
 
Повідомлень:
1038
Катерина Рубан
ІДУ ВІД ТЕБЕ


Іду від тебе вже без зайвих слів,

Назавжди йду, обдумано, рішуче.

Останній біль в мені переболів,

Чому ж цей перший крок такий болючий?

Яка важка ця вирішальна мить!

А відстань, що від тебе до порогу,

Здається, у собі змогла вмістить

Усі мої непройдені дороги.

Щось не пускає вийти за поріг...

Та сила, що зв*язала нас з тобою?

Чи та любов, яку ти не зберіг,

Яку образив і завдав їй болю?

Чи на тобі зійшовся клином світ,

Що ноги неслухняні, наче з вати?..

Не можу йти - ти дивишся услід

Приречено, нещасно, винувато.

У погляді застигли дві біди,

Два згустки болю - це уже не очі,

Вони кричать, благаючи: "Не йди!

Прости, якщо зумієш і захочеш!!!"

Так ось який невидимий цей спрут!

(Печаль душі на тугу серця множу):

Збагнула, що мене тримає тут,-

Твій погляд відпустить мене не може.

В очах твоїх пригашені вогні,

Зів*яла синь у відчаї німому...

Спіткнулось серце. Ні! Ти чуєш, ні!!!

Я тут! Я не віддам тебе нікому!

На музику твій погляд покладу,

Звільню слова, затиснуті в лещата.

Ступаю крок - тобі назустріч йду:

Здається, я навчилася прощати...

Attachment: 1966165.jpg (39.8 Kb)


Всім гарного дня;) ))))
 


форум сайту Анумо знову віршувать! » Поезія - це завжди неповторність » Поетична майстерня » Нові імена (Вірші, які мені подобаються.)
Пошук:



 
     
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz