Люди часто завидують вельможам, які живуть в великому достатку, віддихають за кордоном, обідають і вечеряють в ресторанах, а їхні діти вчаться за кордоном. Але якби вони побачили ці пекельні місця що уготовано їм в пеклі, то ніколи б не могли і припустити думки щоб спробувати їхню долю. Життя як свічка горить і швидко догорає, і хіба розумно обмінювати тимчасові блага на вічні страждання в пекельному вогні?
Суди Божі невідомі людині, але вдосконалюючись в духовних законах, людина отримує знання і починає розуміти промисли Божі.
       Хто шукає істину береться за читання Святого Письма і вчення святих отців, тому відкриваються божественні таємниці та одкровення. Світська пелена спадає з очей допитливого і душа починає бачити не міфічний світ, а світ реальний з падіннями і висотами людської душі. Бо одні двері відкривають інші, а бачачи свої гріхи, людина жахається своїх дій, які вона раніше не помічала, і душа вимучена просить покаяння.
Деякі в пошуках високих знань залишали Святе Письмо, і думаючи що вони досягнули висот духовної премудрості, читаючи, на їх погляд розумні книжки, впали в блуд спочатку розумом а потім тілесно.

      Ще один повчальний випадок або історія яка дає розуміння, що в наших стражданнях, хворобах немає нічого випадкового, і тільки Бог знає що нам краще, для нашого спасіння душі. Тому старці радять: «Покладіться на Бога і Він зцілить ваші рани. Моліться Йому, просіть прощення за свої гріхи і Господь очистить ваші душі. Бо не буває не прощеного гріха, є лиш не розкаяний гріх».

      Три години в пеклі
       Один хворий, знемагаючи в дусі терпіння, із криком просив Господа припинити його страждальницьке життя.
-"Добре, - сказав, що з'явився одного разу хворому Ангел, - Господь, як невиразно благий, відгукнувся на твою молитву. Він припиняє твоє тимчасове життя, тільки з умовою: замість одного року страждань на землі, чи згодний ти пробути три години в пеклі? Твої гріхи вимагають очищення в стражданнях власної твоєї плоті; ти повинен ще страждати цією недугою цілий рік, тому що як для тебе, так і для всіх хто вірить немає іншого шляху до неба, крім хресного, прокладеного безгрішною Боголюдиною. Той шлях тобі вже знудив на землі; подивись і відчуй, що значить пекло, куди йдуть усі грішники, тільки там будеш знаходитись протягом трьох годин, а там - молитвами Святої Церкви ти будеш врятований".
Хворий задумався. Рік страждань на землі - це жахливе марнування часу. "Краще ж я витерплю три години", - сказав він Ангелові. Ангел прийняв на свої руки його страждальницьку душу і, відніс її в пекло, залишивши хворого зі словами: "Через три години прийду за тобою".
Темрява, тіснота, відчайдушні крики грішників, присутність злих духів в їхнім страшному виді, усе це злилося для нещасного страждальця в невимовний страх і томління.
Він усюди бачив і чув тільки невимовні страждання та муки, одні лише вогненні очі демонів блискали в пекельній темряві і возилися перед ним їх велетенські тіні, готові задавити його, зжерти й спалити своїм пекельним подихом. Бідний страждалець від жаху і болю закричав, але його крики, тільки надбавляли ще одні звуки в загальний гул стогін мучеників пекла, з вогненного озера. Йому здалося, що вже цілі століття страждань пройшли: із миттю на мить чекав він появлення свого Ангела, який мав його спасти від пекельних мук. Тільки в такому стані, в якому він опинився, освідомив повноту значення слова «Спаситель».
Нарешті, страждалець зневірився в появі Ангола і, скрегочучи зубами, застогнав, заревів, що було сили, але ніхто не слухав його крики. Усі грішники, які мучились в пеклі тьмі, були зайняті собою, своїм власним тільки муками.
Але от, світло ангельської слави розлилося над безоднею. З райською посмішкою підступив Ангел до нашого страждальця й запитав:
- Ну що, яке тобі, брат?
- Не думав я, що ангели можуть говорити неправду, - прошепотів ледь чутним голосом страждалець.
- Що таке? - заперечив Ангел.
- Як що таке? - вимовив страждалець. - Ти обіцяв забрати мене звідси через три години, а тим часом цілі роки, цілі, здається, століття пройшли в моїх нестерпних муках!
- Що за роки, що за століття? - відповідав Ангел. - Година ще тільки пройшла із часу коли я тебе тут залишив, і ще дві години тобі тут прибувати.
- Як дві години? - злякано запитав страждалець. - Ще дві години? Ой, не можу терпіти, немає сили! Якщо тільки можна, якщо тільки є воля Господня, благаю тебе - забери мене звідси! Краще на землі я буду страждати роки і століття, навіть до останнього дня, до самого приходу Христа на суд, тільки виведи мене звідси. Нестерпно тут! Пожалій мене! - зі стогоном викликнув страждалець, простираючи руки до світлого Ангела.
- Добре, - відповів Ангел, - Бог, як Отець доброти, проявляє на тобі благодать Свою.
При цих словах страждалець відкрив очі і бачить, що він як і раніше лежить на своєму хворобливому ліжку. Усі почуття його були в крайній знемозі; страждання духу відгукнулися і у самому тілі; але він з того часу вже з радістю терпів і переносив свої страждання, згадуючи жах пекельних мук і, дякуючи за все милостивого Господа.

Інший приклад одкровення можна навести про спасіння душі.
В цій розповіді розповідається про молитву матері, яка має надзвичайну силу. Але хочу добавити, що старці радять, при молитві за своїх дітей треба самому покаятись у своїх гріхах, і очиститись, тому-що діти часто несуть покуту за гріхи батьків. А також, як порадив Паїсій Святогорець батькові, у якого донька була хвора, треба дати Господу обіцянку і відмовитись від якоїсь пристрасті, яка засмучує душу ( в даному випадку Паїсій порадив кинути палити цьому батькові).
Для більшої ясності наведу розповідь однієї жінки.
Було це за радянські часи. Жінка жила одиноко в селі, тримала порося для своєї доньки, яка деколи приїжджала зі своїм чоловіком. Та одного разу вони приїхали на самий Великдень і зять каже, давайте будемо різати порося. Жінка почала заперечувати, що Великдень, це великий гріх. Тоді даремно будете годувати його півроку, коли ми приїдемо наступного разу?, не погоджувався зять,
В радянські часи важко було зберегти дух віри, коли були такі гоніння на людей які вірують а церкви знищували до фундаменту. Недалеко було село «Сорокове», так його назвали комуністи, до них воно називалось «Гуляй – Поле». Так там, після того як зруйнували церкву, на цьому місці зробили майдан для танців, та вечорниць, і одного разу на вечорниці виліз з під землі великий змій, і всі розбіглися і більше туди не приходили гуляти, це була Божа кара.
І от погодилась ця жінка щоб зарізати порося. Робота не легка, клопітна, спітніла і подув легкий вітерець. Після цього вона злягла, все гірше і гірше вона себе почувала, потрапила в лікарню і там лікарі не могли дати раду. Лежить в ліжку і не встає, але по Божому промислу зайшла до палати  жінка і каже їй, що це їй за якийсь гріх Бог допустив. І порадила їй покаятись і дати якусь обіцянку Богові.
Слова жінки як блискавка пройшлась по тілу, згадавши про свій недавній гріх, вона покаялась і дала обіцянку що буде все життя ранком і в вечері молитись, а на свята ніколи нічого не робити. Після цього вона одужала, і похвалилась своїм здоров'ям, що виконує обіцянку і не хворіє.

Знав я ще одну жінку якій було 90 років і вона ходила на своїх ногах до смерті. Сильної віри була жінка, і мала хорошу розсудливість, до неї приходили люди за порадою. Коли відкривали церкву в їхньому місті, то першими прихожанами були люди яких напоумила ця премудра жінка. Так вона мені відкрила свою таємницю, що вона кожен день дякує Богові за своє здоров'я і за свої ноги, що вони ходять. Так молилась її мати і прожила більше 90 років і до смерті ходила на своїх ногах. Відійшла ця жінка в інший світ коли їй було 90, був я на її могилі і з боку від неї похоронений хлопець, який в школі привчився до наркотиків і помер в 18 років. Батьки були в бізнесі і не мали часу видно, доглядати за дитиною. А наркомани щоб збільшити свої доходи вони спеціально роблять залежними від наркотиків дітей багатих людей.
Стояв я біля могили 90 - річної бабусі і порівнював долю жінки, яка прожила 90 років і хлопчика який відійшовши з життя, так і не побачивши ні життя, ні сім'ї, ні дітей своїх.

"Довгий час, при церкві беззмінно служив церковним старостою Гаврило Іванович Гончар. Ніяких спиртних напоїв і тютюну він не вживав, всі люди говорили, що знають дідуся Гаврила непитущим, скільки пам'ятають.
Одного разу він розповів свою історію: "Був я один син у батьків, усього в нас було вдосталь. Батьки мої вчили мене розуму і волі мені не давали. Але став я часто ходити на вечірки, так на вечірках і став втягуватися до горілки, без неї не було цікаво. А тут батько помер. Отримав волю, матері не слухався. Одружила мене мати, думала, виправлюся, а я зовсім став пропащою людиною, і пропав би зовсім, якби не Господь.
Трапилося, повіз я раз у місто продавати віз борошна. Продавши, випив там добре, поїхав додому і з приятелями всю дорогу пив. Як приїхали додому, не пам'ятаю. Прокинувся я і бачу, що навколо вогонь, чую, що зв'язаний, ні руками, ні ногами не можу рухатися, а стоять біля мене…(Він ніколи не називав імені бісівського, при цьому хрестився) і палять вони мене вогнем, так не таким, як на землі, цей можна стерпіти, а лютішим. Так сильно боляче було, так сильно пекло (ледве не плачучи розповідав він), ніби щойно це було, а вже більше п'ятдесяти років пройшло, як був я в муках, ніби в цю ніч це сталося! А вогонь пекучий, а вони палять мене і палять, і переказати важко.
Спаситель мій! Матір Божа! вблагав я тут, а мученню і кінця немає. Думалося, що вже ціле століття пройшло, а всього - на всього мучився я одну годину. Видно, Господь покарав мене для напоумлення.
Раптом відразу все пропало, чую, що розв'язалися руки і ноги, я повернувся й бачу: перед образами горить лампадка (це сталось саме на Успіння), і на колінах стоїть моя мати, і слізно молиться. Тут я і згадав і зрозумів, що правильно кажуть: "Материнська молитва із дна моря піднімає". І мене молитва матері визволила з пекельних мук.
Піднявся я здоровий, начебто й хмільного в рот не брав. Мати розповіла, що привіз мене кінь без почуттів. Внесли, як мертвого поклали, дихання не помітно було. Мати стала зі сльозами молитися... З тих пір цієї години в пеклі, я все своє життя забути не можу.
Як же буде нам, грішним, якщо так мучитися ціле століття! Господи Милосердний, покарав Ти мене раз на землі, покарай ще тут багато разів лютими муками, але позбав вічних мук".
Нікому він не розповідав про цю історію крім духівнику, у Києво-Печерській лаврі, куди він щорічно ходив на Великдень. Розповів він раз одній людині, так він засміявся і сказав, що це від перепою представилось. Після того він нікому не розказував. Тільки незадовго перед смертю повідав цю історію.
Такі напоумлення бувають нерідко в житті і з іншими людям, але вони часто проходять безслідно та без користі, тому що їх намагаються пояснити природними причинами, забуваючи, що у світі, а особливо в житті людини, усе відбувається не по яких не-будь природних причинах, а по Промислу Божому" ("Керманич").

 

Один лікар, по імені Геннадій, - розповідає блаженний Августин, - сумнівався в безсмерті душі й майбутньому житті. Одного разу він у сні бачить юнака, який говорить йому:
- Ступай за мною.
Він пішов за ним і прийшов у якесь місто. Потім, через деякий час, той же юнак з'явився йому у сні іншим разом і запитав:
- чи Знаєш ти мене?
- Дуже добре, - відповідав лікар.
- А чому ти знаєш мене?
- Ти мене водив у якийсь місто, де я чув незвичайно приємний спів.
- Що, ти бачив місто і чув там спів у сні або наяву?
- У сні.
- А то, що тепер я говорю з тобою, у сні або наяву чуєш ти?
- У сні, - відповідав той.
- Де ж тіло твоє в справжню хвилину?
- У моєму ліжку.
- А чи знаєш ти, що в цю хвилину ти нічого не бачиш твоїми тілесними очима?
- Знаю.
- Що за очі, якими тепер ти бачиш мене?
Лікар не знав, що відповідати, але юнак сказав йому:
- Як у цю хвилину ти бачиш і чуєш мене, хоча очі твої закриті і всі почуття твої в бездіяльності, так будеш жити ти після твоєї смерті: ти будеш бачити, але очима духовними, тому не сумнівайся, що після цього життя буде інше життя" (А.Калмет).
Якщо Бог не подасть Своєї допомоги, то все дарма; а коли Він подасть Свою допомогу, тоді і сон приємний, тоді буде і спокійно, і життя, звільнить від небезпек і наповнене миром. (свт. Іоанн Златоуст).

У сирійських країнах було місто, що називалося Рамель, і в ньому будувалась церква в ім'я Святого великомученика Георгія. Церква передбачалася величезна, і
було потрібно багато стовпів на її будівництво. Придбати такі стовпи і доправити їх на місце будівництва стало головною турботою християн. У цей час одна дружина, що мала велику любов до великомученика, купила на свої засоби один стовп, але не знала, як його доправити на місце. Вона привезла його до морського берега й стала благати того хто привіз інші стовпи, щоб він переправив по морю і її стовп. Однак чоловік той відмовив їй, поклав у корабель тільки свої стовпи і з ними відплив. Жінка, від скорботи впавши на землю, гірко плакала і гаряче молила великомученика, щоб він допоміг доправити і її
стовп до місця будівництва церкви. І великомученик почув її молитву. У сні вона побачила його у військовій збруї. "Про що ти вболіваєш, жінко, і яка причина твого суму?" - запитав він. Вона відповідала, що бажала б допомогти будівництву храму, але не може. Святий, зійшовши з коня, сказав: "Де б ти бажала поставити стовп твій?" Жінка відповіла: "Праворуч храму". Святий перстом написав на стовпі, що він повинен бути поставлений при другому стовпі праворуч храму. Потім сказав їй: "Тепер ти сама допоможи мені". І разом з жінкою кинули стовп у море. Цим сон закінчився. На інший день стовп виявився біля споруджуваної церкви, у тому місці, де і вказав святий. Цар і народ, бачачи таке чудо, жахнулися й прославили Бога. Вони поставили стовп праворуч храму, як і було написано перстом великомученика.

* В один ранок, оповідає Іоанн, після келійної молитви, у якій зі сльозами просив Бога: "Скажи мені, Господи, шлях, яким іти", - я заснув і побачив у сні, начебто перебуваю в якомусь розкішному палаці, і чую над собою голос: "Іди в Церкву, тому що поза Церквою спастись не можна". Я відповідав: "У Церкві є багато спокус та бур'ян". Голос говорив: "Що тобі до цього? Ти будеш вибраною пшеницею". Я ще сказав: "Є в Австрії церква з єпископами і священством". Голос відповідав: "Австрійська церква - не Церква, тому що вона відділилася від Східної Церкви, і немає в ній порятунку". Цим закінчився знаменний сон, і от Іоанн, від самого народження жодного разу, не переступивши порога церковного, прийшов у храм на вечірню Богоявлення Господня. Із цього часу він щодня почав ходити в храм, зі сльозами каятись у своєму омані, і 17 квітня 1860 року, з дозволу Святішого" Синоду, був приєднаний до Православної Церкви.

"Мирське ім'я моє Іван Іванович Мещерський. За фахом я лікар, жив з матір'ю і тіткою. По своєму світогляду я  не вірив і не соромився висловлювати своїх сумнівів у присутності матері та тітки. Вони сильно засмучувалися за моє зневір'я і, молилися Богу за моє напоумлення і спасення моєї душі. Очевидно, Господь почув їхнім молитвам, дав мені сон, що напоумляє. Одного разу, повернувшись із театру, я заговорив з матір'ю і тіткою на релігійні теми і при цьому глумливо відгукнувся про їхню віру. Це їх засмутило так, що вони встали на коліна і стали гаряче молитися Господу, про моє напоумлення. Я ж, повечерявши і удосталь наговорились на тему про зневіру, ліг спати. І бачу жахливий сон, у якому бачив загробну долю грішників. Сон був настільки виразним і страшний, що душа моя ледь не розлучилася з тілом. Це сонне переживання відбилося так, що я посивів. Не маючи жодного сивого волосся, я прокинувся з прядками сивих волос на голові і увірував. Але ворог нашого спасення ще довго не залишав мене. Він зі своїми нечестивими часто являвся мені у сні. Злі духи, такі мерзенні, з довгими носами і окроплені якоюсь кепською рідиною, намагалися цілуватися із мною. Усі ці бачення зміцнювали мене у вірі і надії на Бога, молячись до нього я просив позбавити мене від цих бачень. Незабаром я прийняв чернецтво, а згодом Господь наділив мене благодаттю священства. Так Господь молитвами моєї матері і тітки врятував мою душу від погибелі і по промислу поставив мене в церкву пасти словесно череду Христову".

      Розумний той, хто думає про збагачення знань для спасіння душі, а безрозумний той, хто піклується про збагачення майна і губить душу.
Сивий старець, повідав, що один пресвітер з наших країв, чоловік дивовижний і багато часу провів у подвигу, розповідав наступне: "Була в мене, - говорив він, - сестра - дівиця молода літами, але мала старечий розум. Вона проводила увесь час у пості і молитві. Сиділа вона одного разу близько мене і раптом, відхилившись на спину, пробула безмовна й бездиханна цілий день і ніч. Наступного дня в тій же годині, як би вставши від сну, була вона в страху і жаху. Коли ж я запитав, що трапилося з нею, вона просила дати їй спокій , поки не пройде страх і тоді вона зможе розповісти про те, що їй було показано. У сльозах провела вона багато днів, не хотіла чути і слова від кого не-будь, і сама не говорила навіть із близькими. Імена деяких часто згадувала зі сльозами і, оплакувала їх. Я дуже хотів довідатись про бачене нею, вона поступилася моєму проханню і почала говорити: "У той час, коли я сиділа біля тебе, два чоловіки, із сивим волоссям, одягнені в білий одяг, прийшли взявши мене за праву руку, наказали іти за ними. Один з них, що тримав у руці жезл, простяг його до неба і відкрив його, готуючи нам туди доступ. Потім вони привели мене на якесь місце, де перед храмом стояло безліч Ангелів; двері ж храму не можна описати словами. Коли ж я ввійшла в середину, побачила піднесений престол і поруч із ним багатьох Ангелів, красою й величчю перевершуючи тих, які стояли осторонь. На престолі сидів Хтось, Своїм світлом усіх просвітлюючи, Якому, всі поклонялися. Хтось і мені велів поклонитися Йому. Почула ж я, що Він повелів вести мене і показати все для напоумлення, для тих хто ще перебувають у житті. Вони негайно взяли мене за руку і наказане ним виконали. Прийшли ми в якесь місце, бачу безліч створінь краси несказанної, убраних у різні одяги, блискучі золотом і дорогоцінними каменями, і будинки різноманітні, і цих хто що живуть у них, у честі і славі безліч чоловіків і дружин. Мені говорили: "Це єпископи, які праведно в істині керували людьми; це клірики й миряни, з них одні у своєму служінні просяяли, інші цнотливо і праведно пожили". Там, брат, побачила я пресвітера нашого селища і кліриків, яких знаємо і я, і ти. Побачила безліч дів і вдів, дружин, у шлюбі, що чесно пожили; з них багато були знайомі, інші з нашого містечка, та й з інших місць, з якими траплялося бувати разом на святах мучеників, інших же, яких я не знала, просила розповісти що не-будь про них, що мене вели. Вони ж сказали: "Це все з різних міст і селищ. Одні вправлялися в подвижництві, інші жили в праведності, також деякі прожили вдовами більшу частину свого життя, у терпінні переносячи скорботи та нещастя. Є з них деякі в дівоцтві і вдівстві спочатку пали, але за покаяння і слізних молитов знову відновлені в колишній чин".
Потім відвели мене в місця, страшні й жахливі, де чути було плач та ридання..." Наміряючись почати розповідь про це, вона прийшла в такий страх, що сльозами намочила весь одяг, і від страху переривався її голос, мова ж її мимоволі запліталась, вона зупинялася. Але, по моєму примусу, продовжувала розповідь: "Бачила я місця настільки страшні й жахливі що ні зором, ні слухом не можна сприйняти. Які були зі мою говорили, що ці обителі приготовлені для всіх нечестивих і беззаконних і для тих, які у світі називалися християнами, але багато робили зла. Там бачила я піч розпалену, що видавала страшне клекотання. Побачивши її я жахнулась, я запитала: "Для яких нечестивих приготовлене це?" Мені сказали: "Для кліриків, але через сріблолюбство і безтурботність, Церкву Божу образили своїм ганебним життям, і прожили без покаяння". У числі тих були імена деяких з нашого міста, про яких і сам ти чув, що вони жили ганебно, деякі ж були і з моєї церкви. Я ж тремтячим голосом запитала: "Невже для тих, що перебувають у клірі і дівоцтві приготовлені такі нещастя?" Один відповів мені: "Муки призначені їм відповідно їхню нечистю проти Бога і їхньої неправди проти ближнього. Тому що ні тих, які страждають, не нехтує Бог, ні тих, які роблять неугодне Йому, не залишає без покарання. Усім за добре і зле вшановує по гідності Бог Всемогутній". Ще трохи пройшовши, зупинилися на місці, повному глибокої тьми. Там було багато крику, скреготу, і жалібного голосу, і страшного стогону. Там, брат, побачила я багатьох різних дів, і вдів, і деяких інших, про яких сказали, що ніколи вони не жили згідно зі своїми обітницями, переходили з місця на місце і своїм бродяжництвом ганьбили життя інших, насолоджувались вином та іншими насолодами, а на псалмоспіви, молитви та пости не звертали ніякої уваги, незважаючи на те, що своїми обіцянками вступили в завіт із Христом. Про деяких же з них говорили, що вони ненависно, хоча і правильно, переказували про наміри інших, що послужило для деяких розбещенням, і зробилися вони винними в їхній погибелі. Я ж, переживала їх великий стогін і плач, не менше чим вони, відчувала нестерпний страх. Подивившись уважніше, побачила я у вогні мучились дві самі люб'язні мені дівиці, яким разом із мною досить часто ти, брат, давав нам багато порад і вмовляння, люблячи їх особливо за їхню дружелюбність до мене. Побачивши їх я покликала по імені одну з них. Вони ж глянули, і по обличчю було видно, як їм соромно через покарання, якому зазнавали, і ще більше стали мучитися від сорому і зовсім поникали. Я ж зі сльозами запитувала їх: "Що зроблене вами таємного, що приховали від багатьох, і які недобрі дії ви зробили, за які отримали тут покарання?" Вони ж сказали: "Самі покарання обвинувачують нас і говорять про наші діяння, навіщо ж запитувати нас? А,взагалі, навіщо нам приховувати? Тому що, дівоцтво погубили ми розтлінням, через це зачаття зважилися на вбивства. Стриманість і піст на очах в інших виконували, потаємно же робили протилежне, тому що бажали тільки слави людської, а на те, що очікує тут не звертали ніякої уваги. Все що зробили там таємно, обернулось нам тут муками. За наші пристрасті отримуємо достойне покарання. За марнославство отримуємо відповідний сором. За наші справи піддалися ми праведному суду і ні від кого з тамтешніх наших друзів не отримуємо допомоги. Але, якщо є в тебе тепер яка сила й відвага заради твого доброго життя, покажи любов до нас і хоча б випроси небагато помилування нам в тих, хто мучать нас". Я ж відповідала їм: "Де численні вмовляння й поради мого брата? Де благання, де велике його піклування, де постійні молитви? Невже ніщо із цього не було достатньо для того, щоб вам, сестри, потрапити сюди? Так всі поради, і турботи, і молитви про кого - не будь бувають безкорисні, якщо він сам себе не зробить слухняним їм". Вони ж, засоромившись, спочатку мовчали, потім знову стали говорити: "Не час тепер для викриття та докорів, але для утішання і допомоги, тому що захватило нас лихо. Помилування направ і допомогу, якщо можеш, допоможи нам, умилостивишсь над нами". Я ж обіцяла: "Якщо зможу зробити що добре, зроблю". Вони ж сказали, щоб я попросила за них начальницьких над муками, якщо можливо, зовсім звільнити їх від цього мучення. Якщо ж неможливо, то хоча б одержати мале полегшення від таких страждань. Я ж, припавши зі сльозами і плачем до начальницьких, молила їх: "Наслідуйте свого Владику, людинолюбного й благого, полегшить їм мучення". Вони ж зі страшним поглядом, без поступу відіслали мене, говорячи: "Не час для них тепер покаяння і сповідання, тому що дане їм від Бога час для покаяння вони провели в блуді, і вбивствах, і насолодах, і у всякому беззаконні і полегшення тут одержати не можуть. За байку вони вважали там ці блага, які отримають сьогодні. Для них справедливо: які посіяли діяння там, такі пожинають плоди тут; які там знехтували блага, тих тут не отримують, а якими зневажали муками, ті випробують їх. Тому до кінця будуть їм муки. Ступай, дівиця, розкажи там про те що бачила тут - про добре і про зле, хоча б багато тобі не будуть вірити".
Вони ж, довідавшись, що даремно було моє моління, плачучи й скрегочучи зубами, сказали: "Все терпіли ми згідне зробленому нами. Тих що вчили нас у світі жити гідно дівоцтва ми не послухалися, і добрі вмовляння виявилися тут безкорисними. Але, залишивши нас, ти знову підеш у мир, просимо тебе, розкажи про все це, тій що жила з нами, тому що і вона з нами робила подібне, сміючись над муками що тут, вважаючи це байками, як і ми. Розкажи їй про наші мучення, якщо вона до кінця буде робити подібне, і їй не минути такої участі. Запевни її, що істинно є тут все, і переконай її покаятися, тому що, це може бути порятунком для її душі.
Господь Бог хай удостоїть нас звільнитися від мук, про яких ми чули, і одержати вічні блага в Самому Христі Господу нашому. Йому ж слава й держава повік . Амінь". (Прадавній патерик.)