Про УКРЛІТ.ORG

доводити

ДОВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ДОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. дові́в, довела́, ло́; док.

1. перех. Ведучи, доставляти кого-небудь до певного місця; супроводити. Улас вертався удвох з Лукиною й доводив її щодня до самої хати (Н.-Лев., III, 1956, 340); Він таки виконав свою обіцянку й довів мандрівників до свинцевого родовища (Донч., II, 1956, 59).

2. перех. і неперех. Підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доказами; доказувати. З ним можна сперечатися, йому можна доводити, його можна переконати (Коцюб., І, 1955, 463); Хто надто багато доводить, той нічого не доводить (Ленін, 11, 1949, 202); Говорив [Сидорчук] запально і переконливо, немов десь з кафедри доводив свою нову військову концепцію (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 156); Соціалістична система господарства довела свої переваги (Рад. Укр., 26.III 1950, 1).

3. перех. Роблячи що-небудь, досягати певної межі. Робітник доводить калібр до останнього ступеня точності (Собко, Любов, 1935, 11); На Україні виробництво зерна треба довести до 37-38 мільйонів тонн (Ком. Укр., 5, 1966, 11).

4. перех. Змушувати кого-небудь пройнятися певними почуттями, переживаннями і т. ін. Плутались [діти] у неї під ногами, бились, верещали і доводили її до розпачу (Л. Укр., III, 1952, 706); — Корись, сину, не доводь батька до гніву (Горд., II, 1959, 208).

5. неперех., діал. Доносити, повідомляти. — Ви так і звикли про все доводити дідові!.. Цокотухи! (Мирний, IV, 1955, 302).

6. перех., спец. Здійснювати механічну обробку деталей машин, апаратів, приладів і т. ін. для надання їм точних розмірів і чистоти поверхні; притирати. Різальні грані таких різців обов’язково треба старанно доводити на точилі або на бруску (Різальні інстр.., 1959, 32).

◊ Дово́дити (довести́) до ві́дома див. ві́дома; Дово́дити (довести́) до гріха́ — бути причиною чиїх-небудь негативних вчинків. — Мовчи, Марино, не доводь хоч ти до гріха, — невгавав Левко (Кучер, Трудна любов, 1960, 175); Дово́дити (довести́) до згу́би — губити, занапащати кого-небудь. Одарка заплакала слізьми та й почала розказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як грозили й били, як до згуби довели… (Вовчок, І, 1955, 43); Дово́дити (довести́) до кінця́ (до кра́ю, рідко кра́ю) — закінчувати що-небудь. — Я вірю — коли візьмемось за діло терпляче, уперто і уважно, ми доведемо його до краю (Вас., II, 1959, 227); Дово́дити (довести́) до пуття́ (до ладу́): а) (що) робити як слід, як треба що-небудь. Вона обіцяла побалакати з Явдохою про його діло, але не скоріш, як у неділю, бо тепер.. заходилась коло мазаннятреба ж довести його до ладу (Коцюб., І, 1955, 50); Друга частина [страйкарів] цупко трималась свого: почали, мовляв, так кінчаймо, доводьмо до ладу, а некурям на сміх! (Головко, II, 1957, 238); б) (кого) ростити, виховувати, допомагати кому-небудь досягти певного становища в суспільстві. Задумався він і над долею свойого [свого] годованця і постановив собі не покинути його, але довести до пуття (Фр., II, 1950, 142); Добрий був з діда різьбяр; своє вміння він потроху передавав улюбленцеві Борису Ганущакові, якого виховав та до пуття довів (Дмит., Наречена, 1959, 204); Дово́дити (довести́) до ро́зуму (до ума́, до глу́зду) — виховувати, ростити дітей. — Коли хто вернеться додому, накажіть моїй жінці, нехай не журиться, не плаче, та нехай доводить до розуму дітей (Н.-Лев., II, 1956, 213); Няньчить її й доглядає [ненька].., обчісує й одягає, До глузду доводить (Г.-Арт., Байки.., 1958,170); Не дово́дити (не довести́) до добра́ див. добро́.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 336.

Дово́дити, джу, диш, сов. в. довести́, веду́, де́ш, гл.

1) Доводить, довести. От як раз дід довів гайдамаку до тиєї хати. Рудч. Ск. II. 149.

2) Допускать, допустить, доводить, довести. Нехай Господь скарає того, хто довів до того. Ном. № 4109. Бог його зна, до чого мене Бог доведе. ЗОЮР. І. 11. А чи довго матір та ще й доору довести до того, що повірить усьому, що їй стануть росказувати. Кв. Нe довести́. Не допустить, не привести. Не доведи мене до сього, Господи! К. ЧР. 267.

3) Только несов. в. Предводительствовать. Швачка їми доводив. ЗОЮР. I. 135.

4) Доказывать, доказать. Галілей став доводити, що Коперник не дурень і не єретик. Ком. І. 56. А я йому довожу, що все одно. МВ. Прокіп мене розважає, доводить мені, що се лихо дочасне. МВ. (О. 1862. ІІІ. 76).

5) Довести́ до згу́би. Погубить, довести до гибели. Одарка заплакала слізьми та й почала росказувати все: як її замикали на ніч саму у горницю, як страхали і били, як до згуби довели. МВ. І. 72.

6) — до кра́ю, д. краю. Окончить, довести до конца. Доведу уже до краю, доведу, — спочину. Шевч. 206. Треба краю доводити. Шевч.

1) — до пуття́. а) Сдѣлать какъ слѣдуетъ. б) = Доводити до розуму. Не довів тебе до пуття. Св. Л. 99.

8) Дово́дити до розуму. Воспитывать. Батько щоб навчав та до розуму доводив. Кв. Не той тато, що сплодив, а той, що до розуму довів. Ном. № 7236.

9) Довести́ свого. Поставить на своемъ. Жене б він такеньки не обійшов: я б йому довела свого, побачив би він. МВ. 11. 80.

10) — сорома́. Надѣлать сраму, пристыдить. Се чужа сторона доведе сорома. Мет. 196.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 404.

вгору