virchi.narod.ru
Леонід Кльосов 
/Миколаївська область м.Баштанка/

На головну

/до змісту всіх творів Л.Кльосова/

На головну

/до змісту всіх творів Л.Кльосова/

Від автора

    Третя збірочка „Веселка в долоньках" містить рядки першовитоків від яких і започаткувалось дитяче захоплення до „римування", так би мовити „на ходу".

Віта любить вітамінки
Ще й сала казки читати.
То можливо, як у казці —
Вітамінка її звати?

    Хоча самої поезії тут ще замало, але усвідомлення, що це щось цікаве - перейнялося сусідським хлопчикам і вони повторювали щоденно, як і те, що: „я не бігав по калюжах...".
    А найбільшого розголосу набув вірш „Веселий баштан", котрий „народжувався" по дорозі до селянських баштанів. З цапком, запряженим у візок у супроводі одноліток всього села.
    Доки „юний автор" повернувся з поклажею додому, то батьки вже знали зміст „видумщика", батькові вже донесли, то син про нього угнув вірша, і мабуть чекали на зле, щоб дід Мусій одперіщив свого „Ведмедя". Але батьки зустріли з усмішкою, з іронією свого зухвальця.
    Пізніші рядки віршів і співанок писалися для своєї донечки Людочки, яка швидко їх сприймала і наспівувала під власні мелодії: „Жанна у ванній", „Одудина пісня", „Оверко-цукерко", „Іде баба снігова". Деякі з віршів використовували вихователі старого дитсадка для ігор, який відвідувала моя донечка.
    Сподіваюсь, що і нинішнім діткам сподобаються казочка та співанки.

Л. Кльосов.
21.02.2002 р.

Перлинка для: дітей - від Леоніда Кльосова

    ...Познайомилась з Леонідом Мусійовичем зовсім недавно, але розумію так, ніби знала його все життя. Це тому, що перечитала його поетичні рядки, які народжувалися в щирій душі з раннього дитинства й до зрілих літ. Адже в кожному його вірші є перлинка - часточка мрії, до якої йде і йде все своє життя автор оригінальних, глибоко філософ ських поезій Леонід Кльосов. Свою мрію він прагнув втілити в слові, в дереві, в металі.
Й досі, хоч уже білим-білим став його колись розкішний чуб, він іде з усіх сил за своєю мрією. Коли б то життя не било так боляче в молодості, коли б то доля краща, можливість для освіти, простір для таланту...
    Прийміть цю книжечку, любі діти і дорослі, від Леоніда Кльосова - як перлинку, викохану мрією.

Л. І. ЗУБОВА-КУЛЬЧИЦЬКА,
редактор Новобузької райгазети „Вперед",
член Національної спілки журналістів України.

„Дитинство частіше тримає
у своїх пальчиках ІСТИНУ.
Котру не можуть утримати
люди своїми могутніми руками.
І відкриття тої Істини складає
гордість пізніших років".
Лев ТОЛСТОЙ.

З дитячого літа

    Ще дошкільнятами хлопчаки нашого села Веселий Кут визначалися як „вигадники", „мрійники" і до всього — роботящими. А щоб нам не „заважали" чи не перечили старші.., ми вдавалися до таких вигадок, як перешакшення слів, виразів, речень і навіть цілих монологів, переділяючи слова на складові і переставляючи їх ззаду наперед, що створювало для сторонніх незрозумілу вимову: „Рашу, дімхо на вокста". Нялпо беті, Шура, ходім на ставок". — Я тебе зрозумів.
    Вдавалися і до вимовляння слова ззаду наперед – так з'явився... „Околом", що подається у цій збірці.
    Всі ці вигадки „творилися" поміж ділом. Кожен з нас мав завдання від батьків вже у п'ять-сім років наскубти трави мішок для корови чи телиці, нарвати вишень, розстелити їх на просушку або налущити абрикос. Батьки казали: „Гуляти гуляй, а про роботу не забувай". Бо зима спитає, що влітку робив".
    Всі джерела були з одного, північного боку села. А з південного не було. Тож допитались батьків, де може бути близько вода і викопали копанку, щоб далеко не ходити по джерельну прохолоду, за що все село дякувало.
    Також і самотужки робити лижі, ковзани, візка — щоб запрягти в нього цапка і підвозити траву та хмиз чи бадилля з соняшників та кукурудзиння на топку. Аби було чим зварити їсти.
    І, мабуть, найвищим бажанням було мати свого велосипеда. Лише одного разу через село проїхав дядько на велосипеді. Так ми подивувалися, що їде на двох колесах і не падає. Тож мрія ця, за якихось два тижні обернулась в реальність. І все село хлопчаків були заполонені цим дивом.
    Деякі дівчатка теж не відставали від хлопчаків. Одна з найпрацьовитіших ще допомагала бездітним доглядати подвір'я, курчат, коли господарі в полі, стала прототипом вірша „Харитя". Нею хвалилися сусідки, що допомагала у спеку. Та й нарізати яблук на сушку, на нитки, щоб було для узвару... „взимку". Вірші складалися самохіть. Часом не розумів, звідки вони беруться:

«Мамо, вимий мені рученята і олією хліб помасти».
Забинтую крило каченяті і поранений буде рости.

    Пізніше писалося вже для своєї дитини чи племінників. А декотрі для колишнього дитсадка, що був у селянській хаті - „Синички у дитсадку", „Одудина пісня" та ін.
    Взимку багато читали книжок. Три ящики їх було під ліжком, та ще на горищі. Що збереглися від старших братів та сестер — Шевченко, Некрасов, Пушкін, Лєрмонтов - завчилося на пам'ять. Був комплект з 12 книжечок - видання 1908 р., „Українська муза" - від Котляревського до Тичини. Більшість авторів маловідомі і нині. Вивчений вірш декламувався прилюдно, збагачував думку, діяв надихаючи своїм словосполученням і красою виразу на дитячу пам'ять і вчинки.

Л.М.Кльосов

На головну

/до змісту всіх творів Л.Кльосова/

Знайшовся знову старий зошит,
А в нім розрізнені рядки.
В яких сховалися хороші
Дитячих пролісків разки.
1945 р.

Про Україну
Ми славимо нашу
Вітчизну єдину.
Співучу колиску -
Святу Україну.

Сплетемо віночка,
Вплетемо калину,
З барвінком рядочком -
Своїй Україні.

Озвучимо пісню,
В таночок підемо.
Разом з Україною,
В мирі живемо.
1940 р.

Родинна молитва

Спасибі Вам, МАМО,
Спасибі Вам, ТАТО,
За Вашу любов
Від РОДИННОГО свята.

Що мудрістю Виласа
Ми виласкавлені,
Йдемо у майбутнє
Достойної праведності.

Спасибі Вам, рідні,
Татусю й матусю,
Що в силі Дажбожій,
Ми вірою мудрості
З Вкраїною разом
В молитві оновлені.
Слава Дажбогові!..

Дитяча молитва
Молюся за Вас,
Матусю рідненька.

Що Ви моя сила
І правда натхненна.

Хай сила Дажбожа
Вселя нам надію

На щастя пригоже,
На сонячну мрію.
Слава, Тобі, Дажбоже!
 

РІЗДВО
/Співаночка-колядка/

Різдво Світла Дажбожого -
Славімо Його!
Небо зорями усіяно,
Із Зорею зустрічаємо,
З світлою надією.
Дажбога вінчаємо.

Зароди нам весною,
Піснею чудесною.
Зароди нам нивою,
Долею щасливою.

Плодами і колосом.
За пташиним голосом.
Зароди нам живністю,
Щирими приплодами.

Щоб було у господаря.
Всякої тварі по парі.
Всякого збіжжя - до підніжжя.
У кожній оборі, та й у коморі.

Різдво Світла Дажбожого
Славімо молитвою гожою;
На щастя, на радість
Діточкам і онукам,
Молодим і старим,

При доброму здоров'ї,
При святій Любові
Славимо Різдво
Світла Дажбожого!..
2001 рік.

Казкова країна

В країні Казковій
Зустрілися діти.
З героями творів,
Яких вам любити.

Вивчати і мріяти,
В радощах жити.
Щоб усмішки ваші
Буяли, як квіти.

Щоб ми пам'ятали,
Що наша країна,
Одна наймиліша,
Свята Україна.

Веселка в долоньках
/Співаночка/
Із копанки воду Килинка несла,
Зігнуто дугою її коромисло.
У відра дівчині Веселка впилась,
Ногою цвітних намистинок.

Хлоп'ята Килинці гукають услід:
„Зажди, хай веселка нап'ється"!
Дівчина-краса в цвітобарвній весні, -
Рожево і синьо палають відерця.

Сміється дівчина — росицю здійма.
На платтячку їй малинова водичка.
А діти долоньками воду з відра
Плескають, вмиваючи личка.

Впорожні додому? - утіха мала.
Водиці ж у відрах не стало.
Килинка верталась до джерела,
А з нею й веселка верталась.

Олівець-малювець
/Співаночка/

У кожного олівця
Всі ми бачим два кінця.
Є у мене олівець,
Справжнісінький малювець.

Бо у цього олівця
Два кольори — два кінця.

Як візьмеш за цей кінець -
Пише синім олівець.
А візьмеш за цей кінець -
Вже червоний малювець.

Бо в мойого олівця
Два кольори по кінцях.

Намалюю вам картину,
Щоби радувались діти.
Нехай бачить Україна,
Як нам хочеться радіти.
1938 р., с. Веселий Кут.
 

Дощику
/Співаночка/

Дощику, лишенько!
Дозрівають вишеньки.

Буде діткам свято
Губки цілувати,
Фарбувати подоли...
Швидше, дощику, підлий!
На сади дорідні.

Хлюпни, бризни,
Як з відра.
На веселі вишні -
З повені добра.
1938 р. с. Веселий Кут.

Задавака

Я не бігав по калюжах,
То калюжі — по мені.
Всім калюжам те байдуже,
Що штанці мої брудні.
1938 р.

Юний лікар

Мамо, вимий мені рученята,
І олією хліб помасти.
Забинтую крило каченяті,
І поранений буде рости.
1937 р. с. Веселий Кут.

Курча

Курчаточко малесеньке
Поламало ніжку.
Шкутильгає біднесеньке,
Хоч вкладай у ліжко.

А хлоп'ятко .Курчаткові
Ніжку перев'язує.
„Не ганяти по кущах" -
Хворому наказує.

Харитя
/Співаночка/

Курчаткам помила
Харитя корито.
Водички нової
Налила Харитя.

Навколо корита
Курчата як свято.
Харитя вже вміє
Сама працювати.
1939 р. с. Веселий Кут.
 

Читачка
/Співаночка/

Ходімо, Калинко,
На луки наук.
Візьмемо „Барвінка"
Ласкаво до рук.

Нехай нам сторінки —
Його пелюстки,
Покажуть стежинку,
Як йти до мети.

Як сад посадити,
Як випекти хліб.
Як працю любити
До старості літ.

Щоб в нашому краї
Весною буяло,
Щоб вовчої зграї
У нас не бувало.

Щоб світ пізнавати
З сторінок „БАРВІНКА",
Читає журнала
Дівчинка-Калинка.
 

Пізня осінь
/Співаночка/

Ой, гуляє Осінь, та виграва.
Пожовтіли листячка і трава.
Закотилось сонечко за хмарки,
Сиротіють яблуні і ярки.

Віє прохолодою навкруги,
Пришерхають скалками береги.
Заховались Зайчики під кущі, -
Хай дерева вмиються у дощі.

Зиму нам чистенькими зустрічать,
Щоб мороз і віхолу обвінчать,
До Зими-весіллячка саночки
Приготуйте загоді, діточки.
 

Прогулянка

Морозець замурував
Наші шиби срібним хмизом.
Вчора він відбідував, -
Слізно плакав із карнизу.

Ось у нас яка зима,
Морозці всі зі сльозою.
Та біжить діток юрма
Під зелену хвою.

Тут Зайчатко сіре спить,
І Ведмідь, бува, дрімає.
Лиш Лисичка зникла вмить,
І Вовчиська вже немає.

Гей-но, Діти, де саночки?
З'їдемо гуртом з горбочку.
Це прогулянка така
В нашім дитсадочку.

Кози у шкоді

Полюбляють кози
У моїм садку
Виноградні лози
Гризти нашвидку.

Але кіз лозина
Мабуть, міцно б'є.
„Бе-е-!" - реве тварина.
Каже: „Не-ме-е-не-е!".

А лозина іншу
Вигонить із саду.
Дітоньки скоріше
Кіз підгонять із заду.
1962 рік.

Оверко-цукерка
/Співаночка/

За смачні цукерки
Обіцяв Оверко
Рідної бабусі
Влітку пасти гуси.

Грошей на цукерки
Не знайшлось в бабусі.
Каже їй Оверко:
„Сама паси гуси!".

Оверко-Цукерка,
Оверко-Цукерко! -
Дразнять його діти,
За те, що не хоче
Корисне робити.
1963 р.

Синичка у дитсадку
/Співаночка/
Синичка, синичка,
Жовтенька спідничка.
Синенька кофтина, —
Неначе маленька
Зоря-Україна.

Ти в праці кмітлива,
У співі — весела.
Ти нам звеселяєш
Усі каруселі.

Всі діти закохані
В тебе, Синичко.
Крихтини приносять
Тобі в рукавичках.

Щоб ти нас гукала,
Пісень дослухатись.
Як ти в дитсадочку —
то діточкам свято.

Розумна синичка,
Жовтава спідничка.
Синенька кофтина.
Ти люба для нас,
Як уся Україна.
1970 р

Одудина пісня
/Співаночка/

Між скелями Одуди,
Гучно грають на дудці:
Вуд-ву-ди, вуд-ву-ди-и!
До нас котик не ходи.

Ми гніздечко зів'ємо,
Одудят заведемо.
Одудята - діткам свято.
Для нас всіх будуть співати".

Ву-уд-ву-ди, вууд-ву-ди!
Ми понесемо їм води,
Насипемо зеренця...
Тільки їжа в них не ця.
Одуди ловлять комах,
Ах!
Знайте, дітки, одуди,
Бережуть поля й сади.
Ах! Від комах.

Від комах і від кліщів.
Всі дерева і кущі.
Щоб родили нам плоди.
Бережуть їх О Д У Д И.

Одуди, одуди,
В дитсадочку в нас були,
Проспівали: „Вуд, вуд, вуд"
Й відлетіли знов у путь.
1962 р.

На лужку
/Співаночка-гра/

Ходім, діти, рвати квіти,
На лужок, на лужок.
Біля річки - Росянички,
Моріжок, моріжок.

Моріжок щипають гуси:
„Всі, всі, всі.
Всі, всі, всі".

А телятко-шкоденятко
У вівсі, у вівсі.
Йди, телятко-шкоденятко,
Ось сюди, ось сюди.
Не роби вівсові шкоди,
Не топчи, не топчи.

У вівсові - вівсяночка,
Водить вівсенят.
Виглядає ВІВСЯНИКА
До Жниварських Свят.
1955 рік. м. Баштанка
 

Цуцик-муцик
/Співаночка/

Віє прохолодою серед дня,
І тремтить від холоду цуценя.
Я гукаю МУЦИКУ: „Куть-куть-куть!".
А він каже: „Холодно в тебе тут!..".

Я завела цуцика у хлівець.
Ось лягай на пілочку, молодець.
Принесу я борщику і скорин,
На яких я виїла маргарин.

Поласуєш, Муцику, досхочу.
А я тобі коржиків напечу.
Схочеш, будем друзями на-зав-жди!
Непомітно зміняться хо-ло-ди.
1969 рік. м. Баштанка.
 

Грамотій
/Співаночка/

Ходить півник по надворі,
Дзвонить шпорами.
Милується курчаточком,
Теж із гонором.

- Не стрибай, - говорить півень, -
Зломиш ніженьку.
Ти виходь сюди, синочку,
На доріженьку.

- Не синочок я тобі,
Кострубатому.
Принесли мене сюди
З ін-ку-ба-тору!..

Там яєчка у лоточках
Ви-грі-ваю-ться.
А із них, наче від квочки,
Курчаточка ви-лупля-ються.

А від сонячного тину
Котики нявчать:
„Вже курчатко хоче півня
На-у-чать, на-у-чать!".
1969 р.





Зайченята
/Співаночка/

Жили дружними зайчата, -
Другий кущик від сосни.
В них була тепленька хата,
Квітли квіти навесні.

Гойдалися на качелях,
На листочках вигравали.
На галявці, по вечері,
Пісеньок своїх співали:

„Прийди, літо золоте,
На радощі дітям.
Хай лісочок зацвіте,
Різнобарвним квітом.

Щоб ми бігали у ліс,
Корінці збирати.
Щоб миршавий рудий лис
Нас не зміг впіймати".
1960 р.

Бабусині кози
/Співаночка/

Занадилось дві кози,
Шкідливці забрьохані,
До бабусі в гарбузи,
Ач, які непрохані.

Надгризають гарбузи,
А бабуся журиться:
„В мене це не дві кози,
А якісь „мічурінці".

Припинаю їх щоденно,
Даю вволю лозняка.
Кози шкодять скрізь, недремно,
Як зірвуться од кілка.

Пострибають на хлівець,
А звідти - по тину,
Не бояться обскубти.
Козячу свитину.
 

Бурундук
/Співанка-гра/

Сіренький бурундучок
Ухопився за сучок.
Відриває шишечки,
Діточкам на іграшки.

„Цей віддам, і цей віддам.
А цим буду гратись сам.
А цей діточкам моїм,
Середульшим і малим.

У шишки ми гралися,
З іграшок сміялися.
Всі робили хто слона,
Хто лелеку, хто млина.

Наробили іграшок,
Розставили на пісок.
Збудували все село, -
Нам дуже весело було.

Любий наш бурундучок
Надарував нам шишечок.
В дитсадочок підемо
І всі шишки посадимо.
1969 рік.

Дарунок до свята
/Співаночка/

Заховали ми санчата,
Бо весна вже у дворі.
Ми готуємось до свята,
Що у нас в календарі.

Квітне вісімка червона,
І яскраві квіточки.
Радо плещуть у долоні
В дитсадочку діточки.

Ми з сестричкою в кімнаті
Мамі робим подарунки:
Люда в хаті прибирає,
Я малюю візерунки.

В небі, ніжноголубому,
Котить сонце золоте.
Шана й слава нашим мамам,
Що весна для них цвіте.
16.02.1969 рік.

Дарую веселку
/Дитяча гра*/

Дарую веселку на свято для вас,
Щоб дружба буяла завжди поміж нас.
Багату веселку у руки візьму я,
Дівчаткам веселим стрічки подарую:

Рожеві — для Жені,
Жовтаві — для Клави,
А сині — для Ліни.
Червоні — для Тоні,
Зелені — для Фені,
А білі — для Килі.

Оранжева буде дарунком для Люди,
Вона нині вдома, із нами не буде.
А кольори інших, яскравих відтінків,
Доручимо нашій кмітливій Галинці.

Вона подарує всім нашим хлоп'ятам,
Слухняним до праці, до пісні завзятим:
Рожеві — Євгену,
Жовтаві — для Павла,
А сині — для Кіма.
Зелені — Семену.
Червоні для Віті.

Блакитну залишим для дружби та миру,
Щоб ми в Україні пісенно раділи.
Нам мир необхідний, щоб в цілому світі
Зростали й навчались щасливими діти.

* Примітка: Ведуча, примовляючи, роздає різнобарвні стрічки. Діти їх тримають у правій руці на рівні плеча, лівою в бік. Створюється коло з променями „сонця". Ведуча в центрі. Під музику діти починають танок і наспівують вітальну своєму ровесникові (ровесниці), або ж виховательці чи й завідуючій та куховарці. Імена діток можна міняти.

Діти-зайчата
/Співаночка-гра/

Діти-зайчата впрягалися в санчата,
І хутко, бо в теплім хутрі.
На гору санчата виносять як свято,
І птахом, по черзі, злітають з гори.

Услід їм синиці, розправили крильця,
А поруч, синиць - молоді снігурі.
Регоче малеча, в снігу колотнеча,
Бо санки схибнули, летючи з гори.

Регочуть зайчата, синиці - як свято.
Клубочиться в снігові гурт снігурів.
З-за дерева - лиска, з чорнесеньким писком.
Ой як нашорошила вуха і хвіст.

Зайчатини хоче, їй в носі лоскоче,
Та близько он пес у сусіднім дворі.
Хлоп'ята-зайчата,
Синиці-дівчата.

Уже дочекались Різдвяного свята.
І весело всім із друзями-саньми.

Колискова люльці
/Співаночка/

У ліжечку в сповиточку
Колисає доня дочку:

Мала ляля,
Мама-дочка,
Спочиває
В холодочку.

Гойда-люлі,
Гойда-люлі.
Усі діточки
Поснули.

Швидше сонечко засни,
Хай насняться
Сни ясні.
1960 рік. м. Баштанка

Гойдалка горобців
/Співаночка/

В саду осіннім абрикоси
Горобців на гілках носять:
„гойда, гой-да, го-й-да-ся,
На качелі сім'я вся".

Завела розмову мати:
„Де ми будем зимувати?"
Жив, жив, жив, -
У скирті, мила, -
Відповів їй горобець.

Горобчата, як на свято,
Полетіли навпростець.

Чистюля
/Співаночка/

Киця-чистюля
Вернулась із гулів.
Лапки розчісує,
Личко вмиває.

Де ти, кицюню,
В гості збираєшся?
Що так гарненько
Личко вмиваєш?

Гості прибудуть,
То будуть сміятись,
Як я не буду
Личка вмивати.

Останній день
/Співаночка/

Минає грудень,
І немає груди.
І сніг у хмарах
Зависа рожевих.

День останній року,
А ніби березневий.
Ні літо, ні зима...
Сама земна морока.

Річечка
/Співаночка/

Річечко, річечко,
Де твоє літечко?
Щоб хвилька ласкалась
У береги.

Щоб білії лілії
В росянім інії
Ще усміхалися
Для дітвори.

Засніжене свято

Ніч насипала снігу,
На листя сумне.
Що не вирвалось
З вітром, за щастям.

Дивувало вбранням
Колисання земне,
В золотаве холоднім
Та засніженім святі.

Цариця-пшениця
/Співаночка/

Сувора снігурка -
Зимова ткаля —
Срібний півшалок
Цариці зіткала.

Щоб тепло було
Цариці-пшениці,
З весни приходом,
Щоб встигла вмитись.

Пшениця-ЦАРИНА
Під снігом взимку,
Навесні з сонцем
І дощем в обнімку.

Улітку колосом
Тугим наллється.
Врожай багатий —
Душа сміється.

Вірш з алітерацією

У садочку срібно-синім
Сяють сонячно сніжини.
Кучеряві клумби криють -
Перламутрові обжинки.

Линуть лютики летючі,
Вкрили ковдрою кущі.
А мені смішинно-зимно -
мить не впіймана мовчить.

Ягідка

Говорила ягідка:
— Як я зелена,
Я — гидка.
А як достигну,
Тоді вмить
пташки склюють,
чи з'їсть ведмідь.

Із світом цим
розстануся.
А діточкам
Моїм малим
В коротку мить
Хоч крихітку дістануся.

Яблука

Люблю торкатися злегка,
В садочку пестити
Крутоголові яблука,
Червоножилі персики.

Щоб сік, як струм,
Стріляв в лице
Від хрумкотіння
білосніжного.

Коли візьме на зуб
Мій новий гість,
Із насолоди з'їсть,
Бо не вживав чогось
Подібного.

Околом
/Співаночка/

Всеньке літо нас бабуня
Пригощала мо-ло-ком.
Ми з Юрасиком сміялись,
Повторяли: „О-ко-лом".

Що то в вас за таке слово?
Зацікавилась старенька.
Читай ззаду наперед.
І спасибі, дорогенька.
1962 рік.

Весна

Гукнув півник: „Ку-ку-рі-ку"!
Долом котиться весна.
Сяє сонечко велике,
Буде травка запашна.

Привітати із весною,
Йдуть онуки до бабусі.
А зима поза горою
Утекла в своїм кожусі.

Я також спішу малятам
Гарних віршів написати.
Привітати ВАС зі святом,
Щоб навчалися завзято.

Тюльпани

На грядці у Жанни
Зоріють тюльпани.
Немов паничі,
Усміхаються гордо.

Між них — малинові,
Й жовтаво-святкові.
Із листом бринять,
Як акорди.

Тезки

Ліля Лілію на грядці
Посадила і сміється:
„Самій собою милуватись
Всеньке літо доведеться".

Чорнобривці

Ой, веселі чорнобривці,
Жовті губки,
Темні брівця.
Полікуйте мої зубки,
Тільки довго не баріться.

Заваріть із нас чайок,
І споліскуйте роток.
Для зубів не буде згубки,
Будуть білі твої зубки,
Як білесенький сніжок.

Романи

І ромашки й романи,
Так сподобались мені.

Їх бабуня доглядає
Й насолоду з того має.

А щоб мій прорізавсь спів,
Я п'ю чайок із романів.

Струмок-говорун
/Співаночка/

Між камінчиків з дірок
Ллється з піснею струмок.
Кривизну свою й святковість
Не ховає від діток.

Книжечки ми відложили,
До струмка гуртом присіли.
Хто рівняє повороти,
Хтось поглиблює мілини...

Та струмок засперечався:
Сірим намулом узявся.
„Діти, час вам на уроки"!
До усіх нас обізвався.

Ми навколо озирались,
Хто озвався — не знайшли.
За книжки мерщій узялись,
І швиденько в клас пішли.
1940 рік.

Колосочки коромислом
Під росами божими.
На ранковім сонцевиді -
З веселками схожими.
1939 рік. с. Веселий Кут.

Чабан і жайвір

Напаслася отара. Добрий знак.
Ягнята бавляться, як дітвора.
Під сонечком приліг чабан-юнак,
Вслухається у пісню жайвора.

Замислився юнак, що світ один.
І двоє їх — чабан і жайвір.
А все довкола, ніби зайве.
Хоч як очима небом поброди.

Один співець у небі — жайвір.
Один чабан у полі — лише він.
В полоні пісні жайвора, як дзвін,
На крильцях мудрості снує.

Чом серце стугонить твоє?
Що ти стеблина
На землі оцій.
Тому й живеш,
Щоб вислухати спів.

Синиці на баштані
/Казка/

На баштані синиці
Вдягли спідниці.
Тонкі й барвисті,
З синього листя.

З веселого літа,
З сусіднього жита.
З розрізаних кавунів
Та з дитячих снів.

Злітають синиці,
Затріпочуть спідниці.
І казка розтане
На моїм баштані.
1941 рік.

Пісенька
/Експромт брату Семену/

В небі голубому
Білі голуби.
Як мені, малому,
Принести тобі:

Думу соковиту,
Мрію запашну.
Пісню семицвітну
В музику смішну?
1941 рік. с. Веселий Кут.

Льодохід

Всі яруги уже переповнені
Кришталевою сумішшю криги.
І читають хлоп'ята з повені
Перепади зими, як з книги.
1940 рік.

Весна-ворожка

Мені б оце радіти
До кришталевих сліз.
Бо ти заворожити
Зуміла всенький світ:

Заворожила поле,
В садочках — брунькоцвіт.
Весна - юнача доля,
І мрії сонцеліт.

А я спішу впірнути
В роботу, наче кріт.
1946 рік. с. Веселий Кут.

Тополі

„Та й стала тополею".
Т. Шевченко.

Над шляхом тополі
Кістляві, роздіті.
Неначе з неволі
Вертаються діти.

Які із походів
Колись не вернулись.
Можливо в тополі
Вони обернулись?..

Зоосад

Всіх хлоп'ят,
Своїх сусідів
Запрошую в „ЗООСАД".

Хом'ячок вже пообідав,
Подає шпачок нам знак:

Засвистів, потім заклацав
Міцним дзьобиком своїм.
Ніби каже: „Всім вам дяка,
Від пташок і від зайців".
1940 рік.

Їде баба, снігова

Ліплять діти на горбку,
На санчатах Бабу.
Щоб катати, я-к живу -
Жартувати раді.

Підштовхнули і летить
Баба на санчатах.
Аж хлоп'яток бере сміх,
Що гукають їй услід:
„Вчися кермувати!".

Та санки по колії
З'їхали щасливо.
Тож сподобалась усім
Вигадка на диво.

Зелений колір

Так люблю зелений колір.
В ньому - диво воскресіння.
Піднімають трави комір,
Від Дажбожого веління.

Все прабатьківське коріння
В його силі відродиться -
Зверх красою пророста.
Кожна ягідка-зірниця,
Як і пшениця золота.

Тому колір мій зелений
Через всі літа нестиму.
І нестиму так нестримно,
Що позаздрите на мене.

В зелені — життя силенне -
Воскресіння Літоплинне.
1939 рік. с. Возсіятське.

Веселий баштан

Їдуть хлопці на баштан,
Марево над полем грає.
Запрягли в візок цапка,
А Каштан - їх пес - гуляє:

Все хвилюється, валує,
То заскигле, то гаса.
Сивим степом „гарманує", -
Цап у возі? — Чудеса!

На! На! На Каштан,
Ми поїдем на баштан,
На баштані огірочки
Заховались під листочки,

І лежать у холодочку.
Щоб впірнуть в розсіл, у діжку.
Та сховатися під гніт,
І захрумтіти на обід.

Тільки діжку дід Мусій
На користь громаді всій
Сам заніс до тракторів.
(Доки ніс - увесь упрів).
„Мей, Масейка мій, здурів"...

Не додому... Несе з дому...
Все своє в артіль несе.
Взимку з хати зняв солому
І на ферму зніс усе.

На, на, на Каштан,
Ми поїдем на баштан.
На баштані кавуни,
Винуваті без вини.

Репаються об коліно,
Червоніють безневинно.
Сік, як сльози — навтьоки,
Їх ласують хлопчаки.
1940 рік.

МІЙ НОЖИЧОК
Чарівний у мене ніж.
Хочеш — бався, хочеш — ріж.

Бо цей ножичок складаний,
Братиком Семеном даний.

Я цей ножик полюбив.
Скільки раз уже губив?
Жалкував і забував.

Та знаходив, серед степу.
І радів, неначе „з цепу",
Круг отари гарцював.

Добирав сухе ломаччя.
І з натхненням щось стругав.

Всі казали: „Відтепер
Буде хлопець, інженер".

Бо на ручці металевій —
Піонерка й піонер,

В повний зріст салют завмер...
То чому б мені не вірить,
Що я буду інженер?

Треба ножик нагострити,
Щоб „умів" він щось робити.

Треба руки ще й „макітра",
Не забита самим вітром.

Ще й якийсь „художній смак" -
(Хтось з дорослих каже так).

Гострю — ріже. Мій єдиний.
У всім селі — неповторимий.

І в окрузі — лише мій -
Ніж-художник чарівний.
1940 рік. с. Веселий Кут.





Цапок

Наш цапок, наче Лебідь білий,
Радо котить у шлеї візок.
І видзвонюють колесики мінливо,
По шпоришу, по стежці, крізь ярок.

А за ярком лани кукурудзяні,
Де ми виполюєм берізку молоду.
Теличці на ніч - трохи хай прив'яне...
В мішечок лагідно на возика кладу.

Доки рвемо — цапок наш напасеться:'
Скубне отут, скубне отам...
Вся дітвора села із витівок сміється,
„От видумщик", - дорослі кажуть нам.

Такі роки, що мислити потрібно.
З нас, дітлахів, вже кожен працював.
Ми й водоноси, й косарі відмінні.
А цап у возі - мудрість і краса.
1943 рік.

Після дощу

Набрав водички
Сонях в капелюх.
І кланяється чинно небокраю.
Хоч дощик вже
Давно ущух.
З хмаринок-чепурух
По соняхах усіх
Веселка грає,
Немов краплини зайві
Відбирає.

Джміль

Засміялась до сонця
Маленька кульбабка.
Джміль почув її сміх
Й зупинився на грядці.

Сподобалась джмелеві
Усмішка кульбабки.
Обціловує ніжно
Із піснею хвацько.

Бабине літо

На жовто-зеленій просині
Доцвітає самотня квіточка.
Зачепилась за літо
Біла ниточка.
Над гречанищем аж до осені

Відцвітає літо бабине,
Що вивозять
Хлопчаки гарбами.
У вдовине село,
Аби щось збереглось.

Материнка

Розкішна китиця з долоню,
На схилі квітне між тернів.
Бо виживає, як в полоні,
Дівочо-материнський спів.

Трава — Велика Материнка
Духм'яноквітна, аж терпка.
Приваблює бджілок гостинно,
В ній материнство ожива.

Я потонав в духм'янім квіті,
Бо мав недуги загадкові.
Вас чаєм пригощаю, діти,
Щоб вечір був для вас святковим.
1970 рік. с. Ясна Поляна.

Картини на шибках

Попросилась Зима ночувати
До мойого світлого вікна.
Як я маю її не пускати -
Під вікном вона вже не сама.

Вслід - морозець сміливо крокує,
В кришталевих чоботях рипить,
Пензлем іскорки в рамі малює,
Квітів, папороті — казкою вмить.

Ще й сніжинки, неначе обжинки,
Із гілок обміта кришталі.
Були шиби, а стали Картинки,
Від Північного Краю Землі.

Загостює до березня в хаті,
І заплаче зі стріхи слізьми.
Ось які Ми на зиму багаті -
У картинах на світлім вікні.

Спасибі

Ще село дрімає з ночі,
В надсвітанковій зорі.
Ти біжиш, промивши очі,
Ген до ферми на горі.

Треті півні відспівали,
І дійниці загули.
День робочий розпочали
Всі доярки у селі.

У дійниці струмок білий,
„Дзень та дзень,
І хлюп та хлюп".
День у день бідони білі,
На молокопункт везуть.

На машині жовто-синій,
Написали: „Мо-ло-ко".
За кермом у тій машині
Їде шофер Володько.

Ми гукаєм: „Добрий ранок!"
(Бо ми знаєм Володька).
Він везе нам на сніданок,
В дитсадочок молока.

Ой, спасибі за сніданок,
За смачненьке молочко.
Що працюють спозарання
Доярки і Володько.
1964 р. м. Баштанка.

Синичка в'є гніздечко
Завис на штахеті старий шкураток,
Ще й вовна на ньому біліла.
Синичка приклала
До нього роток,
Робота ураз закипіла.

Кмітлива синичка
В барвистій спідничці,
Дзьобком, наче серпиком жне.
Викошує вовну,
На повний роточок
Відносить швиденько -
Гніздечко десь в'є.

Їй сонце всміхнулось,
ВЕЛИКДЕНЬ несе -
Фарбовані дітям яєчка.
А дивна Синичка
Шкураток пасе -
Їй треба робити гніздечко.
1960 р.

Пес у мисці

Осьде спочиває Пес у мисці -
Величава рима зріє вмить.
Не кепкуйте з мене песимісти,
Бо насправді - Пес у мисці спить.

Отаке придумаєш не завжди,
Доля мерехтить, як велоспиці.
Хай у ваших душах зріє заздрість. —
Пес у мисці? - Що йому насниться?

Кожен пес - то є природи тайна.
Для людини все ще не розгадано.
А Собака розуміє з давна,
Бути для господаря відрадою.

Говорити Пес очима вміє,
І хвостом розумно усміхається.
Легко Пес інстинктом володіє,
І тому всим тілом уклоняється.

Не турбуйте, Діти, цей спочинок,
В нім ГОСПОДАР ДОМУ спочива,
Він всю ніч не мав на відпочинок,
СОН ВАШ стереже, - така судьба.
1962 р.

Оранжеві зайці

По сніжнім полі Зайці бігли,
ОРАНЖЕВІ, як гарбузята.
Враз зупинилися, застигли,
Вдивляються в мої очата:

Чи не мисливець,. хитрунище?
За спиною, бува, рушниця?
Назад поглянули - Лисиця.
Зайчат пасе... Постережіться.

...Оранжове з Оранжевим в борні.
Кумедного, але живого.
Цей сон сподобався мені.
То мудрий сон дитинства мого.

Мала Зайчиха, навіть в руки,
Прийшла до самих рук моїх.
Я взяв легенько її вуха,
Погладив і спитав: „Вам скруха?.."
І від Лисячих зуб зберіг.
1955 р.

Хом'ячок „Євмен"
Хом'ячок - хлопчик,
Стоїть, як стовпчик.

Перед мене на стежині
Вже цілу годину.

Почув мій голос, впізнає,
Немов питає: „Крихти є"?

Він жив у мене у клітині,
Я відпустив його на волю.
Так жаль було, ніби дитину,
Така у Нас Хом'яча доля.

„Ти не забув мене, Євмене?"
Ще впізнаєш своє ім'я?

Все повитрушував з торбини,
Всього набралась ціла жменя...
Отож насипав на стежині.
І відійшов: „Ласуй, Євмене!"

Ласує похапцем, бо смачно,
Мабуть, пастись йому ледащо.

І раптом свиснув, і - притьма,
Чимдуж чкурнув в свої жита.

Хоч їжа була найсмачніша,
Та Воля все таки миліша...
До нього десь Лисичка йшла.
1941 рік. с. Веселий Кут.

Пес-рятівник

По кладці над річкою
Дорослі і діти
Частенько ходили,
Щоб шлях скоротити.

І Кіт, і Собачка
Услід крокували,
Була й насолода
Від того немала.

Воднораз, як Лялька,
Спорснула із рук,
І в річку впірнула,
В лиху каламуть.

Дівча розгубилось -
і в сльози мерщій.

Та Песик ураз -
Як шубовсне у вир!

Пливе, захлинається,
Лапками лопатить.
Що, дехто й за песиком
Мусив заплакать.

Та Песик кмітливий,
Взяв ляльку за вухо
І виніс на берег,
Де було вже сухо.

І Кіт підійшов,
І облизує Лялю.
Котові шкода теж,
Чому таке сталось?

Відтоді до Песика
Ім'я пристало:
Наш ПЕС-РЯТІВНИК.
А цього вже немало.
1956 рік.

Гави-садівниці

Всі Галки, як галки -
Зимові страждалки.
У мене всі Галки —
Горіхосаджалки.

Вони добирають
Горіхи добротні,
Несуть на грядки їх
У власному роті.

Викопують ямку,
Вкладають горіха.
Самі й пригортають,
Неначе для втіхи.

Щоб потім дістати,
Неначе з стодоли.
І десь розклювати,
На грядці чи в полі.

Які вони мудрі,
В роботі завзяті,
Самі собі творять
Дарунок до свята.

А там, де не знайдуть,
Горіх проросте.
І саджанець буде -
Хвала їм за те!

У цім, мої Ґави,
Здобулися слави,
Бо я подарую
Той саджанець Людям.

Що Діточкам їхнім
Теж втіхою буде.
1955 рік.

Йде Іринка
І.
Йде Іринка по сторінках,
Від нового Букваря.
Кожне слово в нім — іскринка.
Буковки всі говорять:

„Ма-ма - ра-ма,
Ра-ма, Ма-ма":

Повторяємо усі.
Будить мама діток рано:
„Вас чекає цілий Світ".

Цілий світ -
То Україна,
Наша Матінка свята.
Вона любить Доню й Сина,
Це ж ВІТЧИЗНА золота.
2.
Йде Іринка по стежинці,
Білий сніг рипить, рипить.
Рукавички у Іринки,
Хочуть м'ячика зліпить.

Але сніг сухий, як тріска,
І злипатися не хоче.
Морозець такий іскристий,
Щічки й пальчики лоскоче.

Робота

Ходити по Землі —
То теж робота.
І, хто йому
Посміє заперечити.

Впадати в борозну
І умиватись
Потом,

Лиш Агроном уміє:

Радіти і ридати
Трепетно
1977 рік, м. Баштанка.

Жанна у ванній

Налила води у ванну -
Не люблю я бруду.
Посадила ляльку Жанну,
І купати буду.

Не бруднуля моя Жанна,
Бо в суботу милася.
Зранку була на баштані,
В дині забруднилася.

За хвилину біла піна
Загуляла в ванній.
Є у мене рушничок,
Гарно вишиваний.

Будеш чистою тепер.
Наче я у мами.
Ми помилися в четвер
З Жанною у ванні.

Веселка у джерельці

Сліпий протюпав дощик над селом,
Скляними, круглими очима намистин.
Із степу прокотився через тин,
Щоби погратись у траві, між пелюстин.

І, враз веселкою завис барвистою,
Розвісивши своє легке намисто.
ЗЕМЛІ-Бабусі аркодужне коромисло —
Між видноколом і селом зависло.

Спішим туди, де вперлася ногою
Багатоцвітна райдужна дуга.
Всі хлопчаки біжать услід за мною,
Щоб роздивитись: „Де стоїть нога?".

Ми зупинилися, застигли у нестямі,
В гладінь джерела вперлись кольори...
Не скаламутивши ні дзеркала, ні ями -
Все возсіяло у барвистім Джерелі!..

О, як кортить помацати ті стрічки,
Що зависають з неба у ДЖЕРЕЛИЦЮ.
І, хтось один в травицю лежма стелиться,
І повзкома повзе пощупати ті хвилі.

Відчути дотик пальцями дитячими,
Адже такого Дива ми не бачили.
З нас кожен зміг боязкість пересилить
І вмитися в дитячому дозвіллі.

Мій зоопарк
1.
Ходімо, Галинко,
До наших звірят.
В яскравих картинках -
Казки для малят.

Тут кожний при ділі,
І всім є робота:
Лисичка малює
В саду Бегемота.

Він сів на пеньочок,
Навколо - Зайчата.
Хорошому хоче
Звіряток навчати.

Сова із дупла
Вигляда серед дня.
На спині Лелеки
Стоїть Мавпеня.

А поруч лежить
На травиці Тигриця.
Всі звірі зібрались
Картину дивитись.
2.
За цим відкриваємо
Іншу сторінку,
До зоопарку
Нас кличе Галинка":

„Заходьте, будь ласка,
До Зоопарку.
Слон бризкає воду,
Йому дуже шпарко.

Лисичка хвостом
Підмітає сміття.
Щоб було чистенько
Навкруг, до пуття.

Жирафа губами
Тримає ліхтар.
Бо світло для звірів,
Як бджолам нектар.

Басейн з фонтаном
Зробила Кит-риба.
З віконечка Мавпа
Гукає: „Спасибі".

А Змії до рота
Узяли хвости.
Навколо фонтану
Вляглись на стовпи.

Щоб діти і звірі
Бува із фонтану
Водички не пили,
Бо дуже погана.
3.
Принесла листи
Кенгуру-листоноша.
Хто жде на листи,
Відгукнутися просить.

Тут навколо тин.
Поза тином є квіти.
Я був там, ходив,
Побували і діти.

Так звірі живуть
У моїм зоопарку.
Лиш Мишки немає,
Сховалась у шпарку.
1970 рік. м. Баштанна.

Олень

Оленю мій, Оленю легконогий,
Неси нас по снігових килимах.
До дому, де розвіються тривоги,
Доки не згасли вогники в хатах.

Спішить Олень в зимове надвечір'я.
У сніжинковий карнавал завій.
Там нас чекає милої подвір'я:
Духм'яний чай і коровай смачний.

Остання мить. Завершена дорога.
Нас зустрічають в посмішці зорі.
Розітремо твої надійні ноги,
Відчуємо, що ми богатирі.

Тобі — сінця. Мені рясний цілунок,
У Новорічну ніч в обіймах Ми.
Тепло домівки - це вже подарунок,
Після полону злющої Зими.
1980 р.

Дракончики

Дракончики милі,
З якої країни,
До нас завітали,
Щоб жить в Україні?

Згадаймо разом,
Що то є за країни?
Де люблять Драконів
О кожній годині?

І діти, й дорослі
Закохані в казку.
Шанують Драконів,
Згадаймо, будь ласка.

Кит-ай та Я-Поні-Я,
Ті дивні країни,
Де в назвах звучать їх
Теж дивні тварини.

Кит-риба велика
Живе в океані.
її упізнаєш
З живого фонтану.

І в казках вона
Неодмінно присутня.
Такі в нашім світі
Дивацтва і сутність.

Крокодил Гена

Сумує Гена Крокодил
З гармонькою новою.
Бо Чебурашку хтось зманив,
За піснею-красою.

Якщо зустрінете десь ви
Самотню Чебурашку,
Запрошуйте в садочок свій,
Погратись в нову казку.

І ми гуртом, усі разом,
Співанок заведемо.
І в колі дружному, гуртом,
Ще й у танок підемо.

Квартет

/Квартет від дідуся Крилова/

Живе, мабуть, із двісті літ.
Зустрілися мені його герої,
Поміж дровами, — Дивний міт.

Хотіли стати знаменитими
Звірята наші, як артисти.
Та от забракло їм усім
До музики і знань, і хисту.

Вчитайтеся, дивуйтесь, діти,
Яка то мудра в цім краса.
Спішить Природа відтворити
За Байкою приємні чудеса.

Мудрий Вів

Круторогий мудрий ВІВ*
Через яр отару вів.

Серед яру потічок,
Що не пройде пастушок.

Мудрий Вів те зрозумів,
У воду Ярочок завів.

Перекрився потічок,
Так пройшов і пастушок.

*ВІВ назва батька вівці українська (російська овен, татарське баран)
 

Катання на поні

Діти, Поні і лоша,
До Візка мерщій спішать.

Візникові з Зоосаду,
Враз розвіяли досаду.

Швидко котиться візок,
На якому повно діток,
З усмішками, як з казок.

Отже, Поні й наші діти,
Швидко встигли подружитись.
То ж бо Поні —
Це дитячі коні.

Поні

А, Поні, то - Поні,
Малесенькі коні.
У нас в зоопарках
їдять із долоней.

Сінця, чи листочки,
Й насіння лузають.
А потім на собі
Ще й діток катають.

А ви не були ще
В моїм зоопарку?
Ходім полистаємо
Книжечку-шпарку.

Які отут гості
Живуть у хатині?
Відомі із байки
Чи з кінокартини.

Щось буде цікавим
Любої дитини.

Сусіди
/Казка/

Раз у полі розмовляли
Соняшник із Колоском:
Чим голівки їх налялись?
Борошном чи Молочком?

КОЛОСОК: „У мене тут
Борошно в зернятках.
Люди змелють і спечуть
Млинчиків Маляткам".

СОНЯШНИК: „З моїх зернят,
Видавлять олію.
І під млинчики твої
В Сковорідку влиють".

Тільки Вітер-недовіра,
Нічому тому не вірив.
„Зараз, - каже, - Як дмухну!
Усе Борошно розвію,
І Олію розіллю".

Та даремно він старався,
Дмухав, стебла колисав...
КОЛОСОК у вус сміявся,
А СОНЯШНИК — реготав.

Восени зібрали ЛЮДИ,
Всі зернята із полів.
І зустрілись знов Сусіди,
У господі на Столі.
1964 рік.

Жабеня
/Казка/

На березі гралось
Мале жабеня.
Ганяло Обруч
На лужку, серед дня.

В болоті бродила,
Зовсім недалеко,
Шукаючи їжі,
Голодний Лелека.

І, раптом відчуло
Мале Жабеня, -
Самітнє лишилось
Воно серед дня.

Притисло Обруч,
За кущем — небезпека:
Крокує до нього
Великий Лелека.

Схопила Лелека
У дзьоб Жабеня.
Та марно ковтала
Його навмання.

У роті обруч
Перепоною став.
Даремно Лелека
Усе те ковтав.

Впірнуло у воду
Мале Жабеня.
Обвівши Лелеку,
Саме серед дня.

Їжачиха
/Казка/

Осьде їжачиха
Крокує лісочком,
За лапку вхопивсь
Їжачок — її хлопчик.

У мами на плечах,
Жердина й торбина.
Та зморена плаче
Маленька дитина.

СОВА обізвалась
З свойого дупла:
„Ти хоч би дитину
На руки взяла!"

І тут їжачиха
Синочкові враз:
„Не треба, дитино,
Нам сліз і образ".

Взяла мотузок,
На петлю, на жердину,
Немов на качелі,
Нестиме дитину.

Завдала на плечі,
Немов коромисло
Дитина й торбина,
Як відра повисли.

І далі крокують,
Додому, до хати
Обід готувати
Усім їжачатам.

Біла качка
/Казка/

Біла качка гукала: „Будь ласка,
Запиши мене, хлопче, у Казку!
Так-так-так. Так-так-так.
Запиши мене, Хлопче, у Казку".

Вслід за качкою - Качур:
„Так-так-так-так!
В качки мудрості є на п'ятак!..
І їй хочеться так,
Ну, хоч трохи
У Казці побуть.

Качка - „Прачка", хороша, мабуть?
Он які білі в ній Пух і Перо,
Їй нелегко відмитись було.
Так, так, так. Так, так, так.
Їй нелегко відмитись було.

Качка вивела всіх каченят.
Дітям будуть Котлети до Свят.
І разом:
Так, так, так. Так, так, так.
Діткам будуть
Котлети до Свят.
Так, так, так. Так, так, так.
Діткам будуть котлети до Свят.
1941 рік. с. Веселий Кут.

Де поділася зима?
/Казка/

Вже минає місяць січень,
А зими ще не було.
Не з'їжджали саньми діти,
З тої гірки, за селом.

- Де сховалась хуртовина?
Де тепер пухнастий сніг?
Так стурбована Галина.
Хто б подумати це міг.

День у день йдемо до школи,
У чоботях, під дощем.
„Не було цього ніколи", -
Стогне Зайчик під кущем.

У барлозі Ведмедиха,
Теж стурбована на лихо:
- Де поділася зима?
Ведмежатам сну нема.

Хто посмів таке зробити?
Сам не сплю — не сплять і діти.
Хто змінив наш розклад сну?
Я за чуб його смикну.

Позіхаючи в барлозі,
Бормотить Ведмідь в тривозі:
„Хто це зиму встиг прогнати?
Я піду його шукати".

Волохатий, клишоногий.
Йшов він лісом, край дороги.
На галявці стрів Лисицю,
Розмальовану сестрицю.

- Добрий день, Лисичко мила!
Це ж до кого нарядилась?
- Добрий день! Та вже весна!
Бачиш, що Зими нема?

- Бачить - бачу. Та не знаю,
Хто жартує в нашім краї?
Ти й подумать не зумів:
Сірий Вовчик Зиму з'їв...

- З'їв! Хіба можливо?
Це ж Зима... Зима не слива?..
- І не Слива й не Кислиця...
А він - з'їв, тобі й не спиться...

А Ведмідь від жарту слів,
Де стояв, від страху й сів.
І заплакав від жалю:
„Я так узимку спать люблю..."
1965 рік. м. Баштанка.

Безхвостий кіт
/Казка/

Грався Кіт із Мишеням,
І мурликав: „Ням, ням... А-ам!"
- Я малий ще й не смачний,
Їсти, Васю, не спіши, -

Краще хвіст свій стережи.
Озирнувся Кіт на хвіст,
Мишенятко - шасть умить...
Та й сховалось у норі.
І хвалилось поміж старших,
Як Котиська надурив.

Кіт голодний зажурився:
„От проґавив Мишеня,
Було їжі на півдня".
Пожурився, вклався спати.
Чом на втрачене зважати?

Спить, хропе. І, ніби в сні,
Старші Миші у Кота,
Відгризають півхвоста.
Думав Кіт, насправді, в сні, -
А це було... Навесні.
Ходить Котик без хвоста.
Зате - Розум прироста.





Країна Зорецвіт
/Поема-казка/
1.
Для уважного хлопчини,
До Країни творчих Знань
Я двері ключиком відчиню
І навчайтесь без вагань.

В мене тут чудові друзі,
Всім відомі у народі.
Що живуть в оцій окрузі, -
Стануть завжди Вам в пригоді.

Три брати - сини Лілеї,
З диво-річки Громоклеї.
Йдуть до знань, до творчих дій,
В новій казочці моїй.

2.
Діти Громоклії
Це для Вас я, любі Діти,
Маю казочку таку.
Про Країну ЗОРЕЦВІТУ,
На однім материку.

В цій країні діти вчились
Працювати і рости.
І навчання, й спортзмагання,
Всіх веде їх до Мети.

Там ростуть сади чудові
І врожаїть нива рясно.
Виростають скрізь будови.
Дуже схожі на сучасні.

Ті садки садили діти,
Як приходили зі школи.
А навколо — квіти, квіти...
І працюють діти в полі.

Після праці і навчання,
Всі захоплюються спортом.
Кожен місяць в них змагання,
Переможців славлять тортом.

Інші щось конструювали:
Новий Плуг, або комбайна.
Всюди дружно працювали,
Щоб жилося Людям файно.

3.
Старший син
Старший син вдови Лілеї,
З диво-річки Громоклеї,
Прозивався Петрусем.

Як заграв на мандоліні,
Понад Ставом пісня лине -
Радість до сердець несе.

За музичність Петруся,
І навчання на „відмінно"
Шле Країна Знань уся
В місто вчитись, неодмінно.

Щоб навченим музикантом,
Всим розвиненим талантом
Диво-музики навчати
І хлоп'яток, і дівчаток.

4.
Середній син
Середульший син Лілеї
Зовсім юний ще, Левко.
Винайшов Комбайн-Корову,
Щоб давала молоко.

Подаєш корми на Війо:*
Сіно, силос з будяка,
А Комбайн - „Громоклія",
Дає щедро молока.

От Машина! Так машина! -
Справжні тобі чудеса...
І гордилась Мати Сином,
І Країна Знань уся.

5.
Менший син
А найменшенький, ІВАН,
Коли влітку не до школи,
Носив воду на гарман,
Від джерела аж у поле.

При собі він мав рогатку,
Як тоді всі хлопчаки.
І стріляв Він з неї хвацько
Лиш шкідливих ховрахів.

Бо вони зерно носили
Із селянського лану.
Тож Іван тоді ніщивну
Із рогатки вів війну.

6.
Загроза
А коли на край квітучий
Працьовитих трударів
Ненажера, ворог лютий,
Розпоясаний забрів,

Всі підвелися на ноги,
Всі зібралися в дорогу.
Залишились вдома діти,
Доглядати ЗОРЕЦВІТИ.

А Бабусі та Діди
Обробляти йшли сади.
Та разом, і після зливи,
Врожаї збирать на ниві.

Щоб було на стіл подати
І бійців прогодувати.
Хто багнета взяв у руки,
І боронить Край від круків.

7.
Лист-звістка
Старший син був у бою
За Країну Знань свою.
Не скорилась в битві зброя,
Край відстоюють двобоєм.

А поранений в плече,
Пише брат братам оце:
„Захищав я край від крука,
І в бою утратив руку.

Все пишу, брати, як є.
До вас прохання ще моє:
А, чи зможете, брати,
Таку штуку віднайти,

Щоб до одної ноги
Зникли з світу вороги?"
Та брати уже давно,
Про те мріють заодно.

Згуртував їх СИВОДІД,
Щоб Країну Зорецвіт
Піднести на всенький Світ.
Ось такий дали одвіт.

8.
Сиводід
Ще ніхто в селі не відав,
Окрім Хлоп'ят і Сиводіда.
Що колись вчителював -
Він з братами працював.

День з Левком,
А день з Іваном.
Третій день - усі разом,
Нахилялися над планом,
Дні і ночі напролом.

Лиш на сьомий, під обід,
Розігнувся Сиводід,
Обіймає юнаків:
— Молодці! Я так і хтів...

Ви тепер розумні діти,
Зможете й не те зробити.
Проженемо ворогів
З наших сонячних країв.

Тож збирайтесь, друзі хвацькі,
З цим проектом, в місто Мрії.
Втілювать в життя надії.
Та пам'ятайте й Возсіятське.

Тут коріння ваше славне
З-під каміння проросло.
Не про себе, про державне,
Мусить мріять все село.

А Вас чекає інститут,
Може щось підправлять тут.
Хай не буде каяття -
Все зробили до пуття.

Показав на лист паперу,
І мерщій пішов у двері.
Хлопці, майже йому вслід:
- Де подівся Сиводід?

Ніби вивітрився слід -
Невідомо кілька літ.

9.
Скарб
У великім інституті
Всі до креслення прикуті.
Поміж них і генерали,
Одностайно так сказали:

„Оце Скарб! Оце - машина!"
За цю творчість від народу
Треба хлопцям нагороду,
А проекта на завод.

- Нам не треба нагород, -
Хором хлопці прогули,
(Дуже скромними були).
- В нас до армії бажання, -

Попрохали без вагання.
Ну, гвардійці, ця машина...
Це ж для нас могутня сила

Проти ворога-потвори.
А в солдати вам не скоро.
Ваша битва - інститут.
От і вся розмова тут.

Якщо у нас країна Знань,
Нам не можна без дерзань.

10.
Завод
На великому заводі,
Агрегати всі на взводі.
Автоматика повсюди,
Наче й не працюють люди.

Покладеш на стіл ажурний
Робітниче креслення,
І деталі так фігурно
На метал накреслено.

А конвейєр вже підвозить,
На рольгангах до різців;
Заіскрилось, і невдовзі,
Завели машини спів.

Вже за перші три хвилини,
Всіх вузлів на дві машини.
На конвейєрі складання -
Вмілих роботів клепання.

На ходулях гідравлічних
Клепальник автоматичний.
Два чи три вузли на рамі...
Так виконують програму.

Тож за декілька хвилин
З цеху вийшло сім машин.
Повертають до воріт -
Під брезентом... І — в похід.

11.
На полі бою
А на полі бою люди.
Заливає кров усюди.
Ворог суне божевільне.
Йде загарбать край привільний.

Хоч знесилені боями,
Всі бійці богатирями
Стали. І назад — ні кроку.
Хоч горить земля нівроку.

Ворог сили добирає.
Сталеві потвори пхає.
Щоб прорватись, розчавити.
Йому тісно в світі жити.

Та з-за пагорба, з-за гаю,
Вмить машини виїжджають,
Розвертають рогачі:
„Трах, тах, тах!"
„Апчхи, апчхи", -
І день в ночі.

А навколо - все мовчить.
Стихло, наче у чеканні,
В передгрозовім мовчанні.
Лиже полум'я клрінцями,
Золотими язиками.
Ворожі потвори хлебче,
Піднімає, плавить, шепче:
Ближнє поле, косогір,
Дріт колючий, ворогів,
Що втікають із дворів.

Осідає попелище,
Та печальну пісню свище.
Громом вирвалось: „Ур-р-р-ра!"
Бачимо, чия взяла.
Ворог утікав, як лань,
Із країни творчих Знань.

...Так Сини вдови Лілеї,
З диво-річки Громоклеї,
Від квітучих берегів
Геть прогнали ворогів.

12.
Епілог
Скінчилась війна нищівна,
Що нікому не потрібна.
У Країні Творчих Знань
Всі у помислах дерзань.

Старший брат, хоч без руки,
Вчить музичних юнаків.
Середульший брат конструктор -
Всіх конструкторів інструктор.

Менший вийшов в інженери,
Що влучають до Венери.
Діти їхні: на кордоні,
В полі, в морі, в небесах.
їхні сонячні долоні
Творять людям чудеса.

...Коли вам цікава казка,
Напишіть мені, будь ласка.
Ключик Мрії заведу,
В казку іншу поведу.

Там буде ще й Сиводід.
З щирим серцем, Леонід.
Січень-травень 1956 р.

Вогнений опал
/Вінок сонетів/
1.
Народжений під шал гучних овацій,
Про створення колгоспу були збори.
Бабуся закричала з коридору:
„Родився СИН лобастий, як Горацій!.."
Останнє, вона чуть переборщила.
Була ж у тому й правда немала.
Казали люди: „У „сорочечці" була,

Тринадцята дитина, а при силі"...
Під завиття гучних снопов'язалок,
Під скиртами жниварської пори,
У рокоті артільних тракторів -
Його дитинство самоколисалось.

Із черепочків їли, а не з блюдців...
В сім'ї селян, причетних революції.

2.
В сім'ї селян, причетних революції,
Жили турботами народу й України:
Колгоспи будували на руїнах,
З газет нову вивчали конституцію.

На святі, у двадцяті роковини
Вірша селянам син читав з трибуни.
Пронесли на руках, над мітингом мужчини
Під оплески колгоспної родини.

Невдовзі - школа. Клопоти малечі —
За три версти. В дощі і сніговії,
Крізь заздрощі, наклепницькі сувії,
Й гарапника шмагання через плечі...

Відчув жахне злорадство екзекуції,
Ввібравши суть нової конституції.

3.
Ввібравши суть нової конституції,
Навколо піонерського багаття.
Зростала воля, від розмови з братом...
З живої і с т й н й, не слова куцого.
Війна.... Безжально зірвано поліття:

Весь світ хлоп'ячий вихорем розчахнуто.
Спливає пліснява, таїною затягнута -
Розкрились виродки брудного розмаїття..,

Де брати сили для нерівного двобою?..
Лягли під ножниці газетні заголовки,
Уклеєні у текст ворожої об'яви, ловко...
І зміст її ставав донизу головою.
Сміливий акт. Та як про це дізнатись?
З класичних праць і прокламацій?

4.
З класичних праць і прокламацій
Вичитував таємно, на горищі:
Що е війна? І що таке фашист й,
Засліплені у сонмі лжеовацій...

Хто б зрозумів небачені семестри?..
Невдовзі лиш, осмисливши розкуто.
Росла потреба розірвати чорні пута,
В словах із „Правди" - „Братья мои, сестрьі".

Перепустки потрібно втікачам з полону.
При каганці корпіти довго довелося...
Робив печатку із старезної калоші,
Бійцям, і карту саморобну дав при цьому.

Визволення зняло з опалих болі.
Тринадцять літ... І він у комсомолі.

5.
Тринадцять літ - і він у комсомолі.
Лиш відкотилася війна за виднокіл,
Запрошував діток і стариків
Полоти з учнями ячмінне поле.

Зарослу ниву, зранену снарядами,
Орати б треба, та біда з тяглом...
Бичків навчав ходити під ярмом.
Бо он жінки з коровами запряжені.

Слізьми заорюють трофеї й бур'яни.
А де тих ярем можна стільки .взяти?
Ходімо, верби наші в березі пиляти,

З дідами витешемо чаші запашні.
Крізь гіркоту нестач, хвороби і коросту...
В чотирнадцять - уже комсорг колгоспу.

6.
В чотирнадцять — уже комсорг колгоспу,
Завклубом, і чабан уодночас.
Такого не зустрінете в наш час.
Це ж як полком командувать... Не зростом.

А тут бач, самогонники з правлінням,
На фермі нищать цукровий буряк...
На зборах комсомольських вирішили так:
„До суду всіх зачинщиків зілляваріння".

Правління в п'янці? - То ж не зна район!..
А посівну ж потрібно розгорнути...
Але мішають крадії, запроданці розкуті,
Для них одна турбота - самогон.

Наш комсомол живе в селі не гостем, -
Боротись юним з пережитками не просто.

7.
Боротись юним з пережитками не просто,
Коли над полем виснуть суховії.
Хтось надоумив вимолить надії...
Пшениця жухне, скручується просо...

Старі пішли з молитвою по царині
Доща прохати. - Бабусі з худими дітками.
З церковними, у шашілях, пожитками.
Знов комсомольцям бути у опалі?..

Зажди, комсорг: „... Давай у райгазету...
Правлінців, що втрачають честі міру.
Услід їм — агрономів, бригадирів..."
І цим на себе ж навели халепу.

Хтось захистив п'яниць, лиху крамолу -
Був звинувачений комсорг, на „фактах" голих.

8.
Був звинувачений комсорг, на „фактах" голих.
Нащадки старости і рідні поліцаїв,
Чужого клунок жита за подвір'ям приховали.
Й дільничому ту лжу за гріш продали.

Комсорг отару пас. Проводив збори в клубі,
Аж за п'ять верст в коморі було жито...
Буває ж, що за правду чесних бито?..
Олжесудили недоростка злісно й грубо.

Не суд то був. Комедія за Гоголем.
Лжесвідки хто? - Не кожен оте знає:
Хрещений батько злого поліцая.
І ошукали комсомольця, наче голого.

Вернеться правда на його обійстя
Бо стверджує собою безкористя.

9.
Бо стверджує собою безкористя.
В роботі кожній. В кожнім колективі.
Збагачений добром, довірою активу,
Як молодого саду - буйноквітне листя.

Пройшов науку гарту робітничу,
Коли відроджував зруйновані вокзали,
В Сінельніково. Старші поважали
Жартівника за вдачу трудівничу.

Там прийнято його до комсомолу.
На робітничій сцені виступав.
Про дружбу вірну в колективі дбав.
Не дбав лише про себе й свою долю.

Така його снага душі зірчаста —
Без мішури, чванливості, зазнайства.

10.
Без мішури, чванливості, зазнайства:
Він допоможе вам закласти сад,
Чи навесні обрізать виноград,
І обмінятись досвідом, як майстер.

Вам допоможе збудувати дім.
Або на дах зведе надійну стріху.
Веранду зробить - всім на втіху»
В будинку грубку гарну складе він...

А в сорок шостім - скуйовджено чуб,
На грудях спітнілих - значки комсомольські,
Палали вогнисто у променях сонця...
Із хати сільської — .збудовано клуб.

Не треба питати: „Сюжет звідки взявся?"
По селах вчив витоки краєзнавства.

11.
По селах вчив ВИТОКИ краєзнавства,
З усіх джерел. Ще й з істини крутої...
То пам'ять про минуле непокоїть:
Щоб юність не випадала у незнайство.

У вільний від роботи час, щороку
Із хати в хату, із села в село.
Його нестримно в пошуки несло,
Частенько мав до того ще й мороку,

На плечах і в руках волік старовину.
Проблема немала, здебільшого була,
Щоб чим добратися з далекого села...
(Нікому ж це не ставиться в вину).

Та де ж обрати знайденому місце?
Музеєм було все його обійстя.

12.
Музеєм стало все його обійстя:
Прадавні речі: миски з Громоклії,
Бительні, жорна, рушників сувії...
У хаті - папки документів заслонили місце.

Тут мудрість долі - сіряки і свити,
Вишиванки і ткацтво різнобічне.
Відмінні експонати історичні.
Щоб пізнавать минуле нашим дітям.

Багато дечого потрібно було воскресити,
Реставрувати чи зробити реконструкцію.
А де знайти на все грошей, інструкцію?
Щоб мертві речі вміли говорити...
Всі перехрестя долі - на одній людині...
Воскрес жагою творчості, крізь клини.

13.
Воскрес жагою творчості, крізь клини
Коли робив ту експозицію в музеї,
Доби замало. Одержимістю своєю
Макетував. І реставрував картини.

Відстоював на поверхах і флангах
Художній стиль, естетику оформлення,
Правдивість історичного відтворення -
По всіх інстанціях, чинах і рангах...

А декому й тепер іще не йметься
Вбачати в одержимих - вік опалих -
„Користолюбців", чи в душі „несталих" -
До Батьківщини, що до ПРАВДИ рветься.

То ж чешуть язики... З брехні, аж сині...
ОПАЛИХ переслідують ще й нині.

14.
Опалих переслідують ще й нині.
Це знають, хто причетний до історії.
Вивчаючи, чи роблячи відтворення -
Це люди - безкорисно ОДЕРЖИМІ.

Роботою, снагою, добротворенням,
Бо виховані правдою великою,
А не міщанства особистого, дволикого,
Крадійства, що призводить до розорення.

Трудом чеснот уславлена Вкраїна,
І вірність ту нікому не зломити.
Допоки ВОГНЕНІ ОПАЛИ будуть жити -
Вклонімось неньці-матері, за сина...

Їм не потрібно слави, асигнацій -
Народжений під шал гучних овацій.

Ключ
Народжений під шал гучних овацій
В сім'ї селян, причетних революції.
Ввібравши суть нової конституції
З класичних праць і прокламацій.

Тринадцять літ. І він у комсомолі.
В чотирнадцять - уже комсорг колгоспу.
Боротись юним з пережитками не просто.
Був звинувачений комсорг на „фактах" голих.
Бо стверджував собою безкористя:
Без мішури, чванливості, зазнайства.
По селах вчив витоки краєзнавства.
Музеєм стало все його обійстя...

Воскрес жагою творення, крізь
ОПАЛИ — зустрічаються ще й нині.
1982 р. м. Баштанка.

На головну

/до змісту всіх творів Л.Кльосова/

Автор проекту: Гонта В.М.
Адреса: Україна
Миколаївська область м.Баштанка
Поштова адреса:virchi@yandex.ru,
Адреса сайту: virchi.narod.ru

Роботу над сторінкою розпочато 30 липня 2005 року