Іванченко Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванченко.
Михайло Григорович Іванченко
Народився 18 листопада 1923(1923-11-18)
Гусакове
Помер 14 січня 2015(2015-01-14) (91 рік)
Гусакове, Звенигородський район, Черкаська область, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність поет, художник
Сфера роботи література[1], поезія[1], образотворче мистецтво[1] і краєзнавство[1]
Роки активності з 1947
Членство Національна спілка письменників України
Премії Василя Симоненко 2007
Літературна премія імені Юрія Горліса-Горського (2012)

Миха́йло Григо́рович Іва́нченко (18 листопада 1923, с. Гусакове, Звенигородський район, Шевченківська округа, Київська губернія, УСРР  — 14 січня 2015, с. Гусакове, Звенигородський район, Черкаська область) — український письменник, поет, художник і краєзнавець. Член Національної спілки письменників України (2007), лауреат літературна премія ім. В. Симоненка[2] та Літературної премії імені Юрія Горліса-Горського (2012)

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 листопада 1923 року у селі Гусакове, Звенигородського району Черкаської області. Пережив Голодомор та втрату батька (сотника Вільного козацтва 1918—1919), репресованого і розстріляного у 1938 році.

Змалку спізнав тяжку хліборобську працю, став свідком «розкуркулення» та «колективізації», ледве вижив у Голодомор 1932—1933 років. Тоді загинули сестричка Оля та дід Софрон (усім їм Михайло Іванченко 1990 року на кладовищі Гусакового поставив монумент).

Михайло мріяв навчатися в художній школі, захоплювався поезією.

До початку німецько-радянської війни навчався в Тальнівському агротехнікумі. Після невдалої евакуації технікуму повернувся до рідного села. Арештований поліцаями влітку 1942 року, відправлений у заґратованому вагоні до табору праці поблизу Данії. За втечу сидів у тюрмі в Клоппенбурзі, потім арбайттабір цегельні у селищі Шаррель.

Співпрацював з підпільниками ОУН (СУМ). Публікував вірші в часописах «Дозвілля», «Українська дійсність» та «Голос». Навчався заочно українознавства в Українському технічному господарському інституті (м. Подєбради, Чехія), служив у Радянській армії.

1947 року військовий трибунал за антисталінські й антикомуністичні вірші в емігрантських часописах засудив його на 10 років таборів у Заполяр'ї.

Відбував покарання по штрафних та режимних зонах з вояками УПА, кубанськими та донськими козаками.

Звільнився у 1953 році. Врахували заліки робочих днів (за виконання норми на 150 % знімали 2 дні терміну).

По звільненні працював художником-оформлювачем кінотеатру «Полярник» у Салехарді.

Сталінські табори та багатолітні переслідування не давали можливості реалізуватися творчому генію Михайла Іванченка. Після звільнення працював під «гласним і негласним наглядом» художником-оформлювачем. Закінчив заочний курс малюнка і живопису Московського народного університету мистецтв.

Шість разів Михайла Іванченка як неблагонадійного звільняли з роботи. П'ять разів знімали його картини з виставок, викидали родину з відомчої квартири.

Творчість[ред. | ред. код]

Публікував свої краєзнавчі дослідження в українських часописах «Наша культура» та «Наше слово» (Польща), в районній газеті. Захопився краєзнавством та міфологією.

У 1991 р. видав свою першу книжку — «Дивосвіт прадавніх слов'ян» (Київ: Радянський письменник).

У роки незалежності побачили світ його збірки поезій «Полиновий квіт» (Київ, 1998), «Бунчук вітрів» (Київ, 2001), «Осіннє чересло» (Київ: Ратибор, 2007), «Крицеве стремено» (Київ: Ратибор, 2009) та книга «Таємниця нашої прадавнини» (Київ: Молодь, 2000).

Іванченко М.Г з друзями 1991 р

Михайло Іванченко — член Всеукраїнського товариства політв'язнів і репресованих, один з організаторів НРУ та «Просвіти» на Звенигородщині й часопису «Тарасове поле». Багато публікувався в часописах «Звенигора» та «Думка». Роман-хроніку «Дума про Вільних козаків» 2006 року випустило у світ видавництво ім. Олени Теліги. 2008 року у видавництві «Відродження» побачили світ «Новели неволі». В 2010 році надрукована книжка «Остарбайтерський вир», а в 2012 році — «Сурма і меч». У рукописах письменник має ще автобіографічні романи, історичні повісті, вірші, гуморески, літературознавчі та мистецтвознавчі дослідження. Але не вистачає коштів, щоб видати свою спадщину.

З 20 квітня 2007 року член Національної спілки письменників України.

Публікації[ред. | ред. код]

Науково-популярні книги:

  • «Дивосвіт прадавніх слов'ян» — Київ: Радянський письменник, 1991.
  • «Таємниця нашої прадавнини» — Київ: Молодь, 2000.
  • «Дума про вільних козаків» — Київ: Видавництво ім. О. Теліги, 2006.
  • «Новели неволі» -Дрогобич; видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ» 2008.http://ruthenia.info/txt/ika1963/book.pdf
  • «Остарбайтерський вир» -Дрогобич; видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ» 2010.http://ruthenia.info/txt/ika1963/Ivanchenko_19.10.2010.pdf
  • «Сурма і меч» -Дрогобич; видавнича фірма «ВІДРОДЖЕННЯ» 2012.http://ruthenia.info/txt/vidrodzhenia/surma_i_mech.pdf

Збірки поезій: «Полиновий квіт» (Видавництво СПУ, 1998), «Бунчук вітрів» (К., 2001), «Осіннє чересло» (К., Ратибор, 2007 р.).

Написав більш як 500 статей різного характеру та до різних видань, зокрема в «Український Засів».

Відновив, як редактор, альманах «Плуг», започаткований С. Пилипенко ще у 1922 році.

У рукописах має романи, повісті, новели та інші твори.

Художня діяльність[ред. | ред. код]

Перші його роботи ще в зоні порвав оперуповноважений.

Зберігаються у приватній колекції роботи художника, виконані коли йому було далеко за 80-т, зокрема, портрети творців Вільного козацтва: Никодим Смоктій, Семен Гризло та Грицька Іванченка. Михайло Іванченко став одним із героїв фільму «Вільне козацтво» Національної телерадіокомпанії (2009).

На Всесвітньому симпозіумі «Голодомор-33» Михайло Іванченко першим виставив свої малюнки про Голодомор. Його дослідження помістили Володимир Маняк та Лідія Коваленко у книзі «Голод-33» (Київ: Радянський письменник, 1991) та Асоціація дослідників голодоморів в Україні у книзі «Голодомори в підрадянській Україні» (Київ — Львів — Нью-Йорк, 2003).

Нагороди і літературні премії[ред. | ред. код]

  • Лауреат літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського історичного клубу «Холодний Яр» (14 жовтня 2012 р.):
  • Грамота від об'єднання Рідновірів України (24 серпня 7509 літа).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Черкаська обласна організація НСПУ. Архів оригіналу за 12 липня 2013. Процитовано 14 листопада 2012.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Історичний клуб «Холодний Яр»[недоступне посилання з червня 2019]
  • Кримська світлиця [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
  • Нова доба[недоступне посилання з червня 2019]
  • вебсайт Звенигородської районної ради Черкаської області[недоступне посилання з червня 2019]
  • Роман Коваль, Невігластво завжди агресивне [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  • Бурій В. Іванченко Михайло Григорович: біографія // Бурій, В. Ватутінезнавство: події, факти, персоналії [Текст] / В. Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2015. — С. 93-97.
  • Бурій, В. Пішов у вічність письменник Михайло Іванченко / В. Бурій // Місто робітниче: Ватутінська міська громадсько-політична газ. — 2015. — 23 січ. — С.4.
  • Бурій В. «Непокомсомолений» син «ворога народу»: Михайлові Григоровичу Іванченку — 90 / Валерій Бурій // Містечко над Тікичем (Катеринопіль). — 2013. — 15 листоп. — С. 8. — (Наші ювіляри-земляки).
  • Бурій В. Михайлові Григоровичу Іванченку — 90 / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2013. — 8 листоп. — С. 4. — (Наші славні земляки).
  • Бурій В. Лауреат Симоненківської премії Михайло Іванченко // Бурій В. М. Вибрані розвідки, статті та замітки. — Черкаси: Вертикаль, 2008. — С. 32.
  • Бурій В. Знай наших! / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2012. — 16 лист. — С. 4.
  • Бурій В. Нові книги земляків / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2008. −12 груд. — С. 4.
  • Бурій В. Михайлові Іванченку — 80 / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2003. — 21 лист. — С. 4.
  • Бурій В. Михайло Іванченко / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 1998. — 5 верес. — С. 4.
  • Бурій В. Краєзнавець, письменник, художник / Валерій Бурій // Шевченків край. — 1998. — 18 лист. — С. 3.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іванченко_Михайло_Григорович&oldid=36957953