Казидуб Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Казидуб Михайло Васильович
Народився 29 листопада 1941(1941-11-29)
Вереміївка, Градизький район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер 1 травня 1998(1998-05-01) (56 років)
Полтава, Україна
Поховання Полтава
Діяльність журналіст
Членство Національна спілка письменників України
Нагороди

Казиду́б Миха́йло Васи́льович (нар. 29 листопада 1942(19421129)[1] — 1 травня 1998, Полтава) — український поет, журналіст, прозаїк. Член Національної спілки письменників України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у селі Вереміївка Градизького району[2] Полтавської області (тепер належить до Чорнобаївського району Черкаської області) де й закінчив середню школу (1959)[3]. Протягом кількох років ще залишається у рілдному селі, де працює будівельником, трактористом. Працює культмасовиком місцевого клубу.

1944 році загину батько в Угорщині.

Перший друкований вірш про матір з'явився в Градизьку, коли був учнем 8 класу.

Згодом Михайло подався в Полтаву та тут і прижився. Спершу скінчив режисерські курси при Полтавському обласному музично-драматичному театрі імені М. В. Гоголя.

1962 рік — вступає на агропедагогічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту. Але вченим агрономом не став — переважив потяг до художнього слова, поезії.

1963 році з'являються його перші публікації у газетах "Зоря Полтавщини", "Ленінська зміна", часописі "Прапор".

З початку 1960 років ім'я М. Казидуба як поета стає все відомішим, він друкується в Харкові, Києві і Полтаві, а в 1966 році видавництво «Прапор» випускає першу збірку «Екзамен»[4].

Михайло Казидуб мав свій літературний псевдонім. Спочатку ним був підпис М. Вереміяка, пізніше - М. Вереміївський, і, нарешті М. Чебрецький. Проте псевдоніми він використовував не часто, та й то лише в молодості.

1964 рік одружується з дівчиною, з якою навчався у школі та в інституті - Оксаною Миргородською. У 1965 році у них народжується син Сергій. Шлюб розпався на початку 1980 року.

З кінця 1960-х років Михайло Казидуб працював журналістом, потім — після прийому в 1971 році до Спілки письменників України — при Полтавській письменницькій філії як директор Клубу літераторів і заступник відповідального секретаря.

1969 року починає працювати в ДАІ УВС Полтавського обвиконкому, слідкував за порядком на дорогах.

1976 року знайомиться на засіданні літстудії (яку він тоді очолював) при обласній організації Спілки письменників України з Вірою Кулик - студенткою інженерно-будівельного інституту, яка писала вірші, і стає її творчим наставником. Саме їй судилося стати другою дружиною. Ось як вона розповідає про цей період життя:

Старший на 16 років, авторитетний, досвітчений, розумний, відомий - я ним захоплювалася, і це захоплення з часом переросло у кохання. Одружилися ми 25 червня 1980 року. Я продовжувала писати. Він не хотів бачити у мені лише домогосподарку, не вимагав, щоб була зразковою господинею, допомагав у всьому. Михайло був моїм найкращим редактором, порадником, цензором.

— Віра Кулик, Я завжди була в тіні його софітів // Бизнес-неделя. - 1999. - № 37. - С. 10-11.

1979 - 1981 роках закінчив Вищі літературні курси Літературного інституту імені М. Горького в Москві.

1983 - 1990 року працює директором Полтавського клубу письменників. Отримує посаду заступника редактора газети "Трудова Полтава". Далі - оглядач з питань культури, літератури, мистецтва і науки в газеті "Край", пізніше - "Полтавщина".

1992 рік обіймає посаду головного редактора радіо обласної державної телекомпанії "Лтава", на якій працював до кінця життя.

Михайло Казидуб переживає дві тяжких операції: одну у 1992 році, а другу у 1995.

Помер від невиліковної хвороби 1 травня 1998 року, похований у Полтаві.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Михайло Казидуб — автор багатьох репортажів, нарисів, статей, рецензій у пресі. На його вірші композитори написали десятки пісень, переважно ліричних, які виконуються і хорами, і професійними та аматорськими співаками.

Автор книжок поезій:

  • «Екзамен»[5] (1966);
  • «Кроки» (1970);
  • «Багаття на вітрах» (1973);
  • «Джерело» (1977);
  • «Промені літа» (1982);
  • «Світ-світлиця» (1986);
  • «Дощі серед пустелі» (1992);
  • «Восмилисники» (1992);
  • «Любов веде крізь хуртовини» (1993);
  • «10 поем» (1996)[6].
  • "Любив. Люблю. Любитиму" (1996);
  • "Все - моє. Крім ненависті!"(1996);
  • "Начальник ПСО" (1996);
  • "Я родом з веремії" (1996);
  • "Полудневі автографи" (1997);
  • книжки для дітей "Журавлик у дитячому садку" (1997);
  • "Під журавлиними хрестами" (2000).

Автор понад 50-ти пісень, написаних у співавторстві з В. Тиликом, О. Білашем, В. Гурмаженком, Г. Непорадою, О. Чухраєм. Написав прозовий сатиричний роман «Начальник ПСО» (1996).

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Калинове гроно: антологія поезій полтавських літераторів (українська) . Полтава: Полтавський літератор. 1998. с. 278—284. ISBN 966-7462-07-2.
  2. ↑ Існував у 1923–1962 роках. 30 грудня 1962 року території розформованих Великокринківського і Градизького районів було віднесено до Глобинського району [1][недоступне посилання]
  3. ↑ Випускники. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 19 квітня 2011.
  4. ↑ Григор'єв, Віталій (2019). Історія Глобинського району в біографічних нарисах (українська) . Полтава: АСМІ. с. 539—543. ISBN 978-966-182-557-3.
  5. ↑ Читати вірші зі збірки тут [2] [Архівовано 12 червня 2015 у Wayback Machine.]
  6. ↑ Казидуб Михайло Васильович. 10 поем / Михайло Васильович Казидуб. — Полтава: «Полтава», 1996. — 90 с.
  7. ↑ Письменники Черкащини — лауреати інших премій[недоступне посилання з червня 2019]
  8. ↑ Лауреати обласної щорічної премії імені Панаса Мирного. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 19 квітня 2011.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Віценя Л. "Цвіт опадав не в'янучи" : [вечір-спогад про журналістів газети "Комсомолець Полтавщини"] / Л. Віценя // Зоря Полтавщини. – 2013. – 12 лют. – С. 3.
  • Вражаюча сміливість Михайла Казидуба // Край. – 2013. – № 112 (серп.). – С. 16-17.
  • Дяченко А.Залишив нам багато пісень : [поет Михайло Казидуб] / А. Дяченко // Дяченко А. Якщо ти людина...: до літ. портретів деяких полтавських поетів і прозаїків другої половини XX ст. – 2000. – С. 32-37.
  • Казидуб А. Він родом з Веремії... : [Михайло Казидуб] / А. Казидуб // Слов'янський збірник. – Полтава, 2006. – Вип. 5. – С. 291-297.
  • Михайло Казидуб (до 50-річчя поета) : рекомендаційний бібліографічний список літератури / скл. Л. Картальова. – Полтава, 1992. – 2 с.
  • Михайло Казидуб : [біографія, поезії] // Калинове гроно: Антологія поезії полтавських літераторів ХХ ст. – Полтава, 2000. – С. 278-284.
  • Михайло Казидуб : [коротка біографія. Вірші ] // Плуг: літературно-історичний альманах. Ч. 2. – К., 2003. – С. 36-39.
  • "Ні в творчості, ні в любові я тиші не визнаю..." (до 70-річчя від дня народження поета Михайла Казидуба) : біобібліографічне досьє / уклад. Л. І. Картальова. – Полтава, 2012. – 20 с.
  • Ротач П. П. Казидуб Михайло Васильович (29.11.1942, с. Вереміївка (нині затоплене) Градизького р-ну - 01.05.1998) - поет. Обл. літ. премія ім. П. Мирного (2001, посм.) / П. П. Ротач // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2011. – Т. 11. – С. 689.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Казидуб_Михайло_Васильович&oldid=41055284