Орадівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Орадівка
Будинок культури
Будинок культури
Будинок культури
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район Уманський район
Громада Христинівська міська громада
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване XIV
Населення 907 осіб (2001)
Поштовий індекс 20034
Телефонний код +380 4745
Географічні дані
Географічні координати 48°45′46″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 48.76278° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 48.76278; 29.98167Координати: 48°45′46″ пн. ш. 29°58′54″ сх. д. / 48.76278° пн. ш. 29.98167° сх. д. / 48.76278; 29.98167
Середня висота
над рівнем моря
222 м
Водойми Удич
Відстань до
залізничної станції
6 км
Місцева влада
Адреса ради 20034, с.Орадівка
Сільський голова Гуменюк Вікторія Василівна
Карта
Орадівка. Карта розташування: Україна
Орадівка
Орадівка
Орадівка. Карта розташування: Черкаська область
Орадівка
Орадівка
Мапа
Мапа

CMNS: Орадівка у Вікісховищі

Див. також: Оратівка

Ора́дівка — (стар. назва Одрадівка) село в Україні, у Христинівській міській громаді Уманського району Черкаської області. Розташоване на обох берегах річки Удич (притока Південного Бугу) за 5 км на південь від міста Христинівка. Через село проходить автошлях М30.

Історія[ред. | ред. код]

Саме колишня назва села "Одрадівка", вказує на тихе місце, місце відради та спокою. Перша згадка про Орадівку датується XIV століттям. Пізніше, в адміністративному плані, село належало до Уманського полку. На Уманщину того часу дуже часто нападали кримські татари і польська кіннота. Найбільших руйнувань Орадівка зазнала 1629, 1644 та 1674 роках від татар, та 1655 року від поляків.

Під час подорожі у 1654 р. сирійського патріарха Макарія III проїздом через Умань в Москву, його син, арабський письменник Булос Ібн аз-Заїм аль-Халебі (Павло Алеппський) згадує у своїх записах село Городока, що було розташоване поряд з Уманню і було огороджене дерев'яним частоколом для захисту від ворогів. Це і була Орадівка (тобто Оградівка).

1726 року Орадівка стала власністю Фелікса Потоцького. Через злиденне життя та гноблення селяни Уманського полку часто підіймали бунт. Такі повстання відбулися у 1737, 1749, 1750 роках. А 1768 року спалахнуло найбільше повстання під назвою «Коліївщина», яке охопило й Орадівку. Про події, які відбувалися тоді в селі Орадівка, згадується в романі Валентина Пікуля «Фаворит».

Після численних руйнувань Орадівка відновлювалася знову і знову, та тільки кількість дворів ставала меншою. 1755 року в селі було лише 57 дворів. А вже наприкінці XIX століття Орадівка стала волосним центром (у волость входило 9 сіл). 1900 року село стає власністю поміщиків Госневського та Флоріана Біляковського, яким належало 1303 десятини землі, а 1450 селянам — всього 787 десятин. 1917 року землю поміщиків було конфісковано і поділено серед незаможних селян.

У 1930 році, під час примусової колективізації, було організовано сільськогосподарську артіль імені Котовського, головою якої був обраний Т. Л. Населенко. Пізніше артіль перетворилася на колгосп. Перед війною він був одним із передових та економічно міцних господарств району.

Під час Голодомору 1932—1933 років, тільки за офіційними даними, від голоду померло 82 мешканці села[1].

На фронт Німецько-Радянської війни із села пішло понад 150 осіб, із них загинуло — 82.

У населеному пункті є будинок культури, бібліотека, дитсадок, нова школа. Вулиці Орадівки асфальтовані, прокладені водогони, село газифіковане

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року в селі мешкало 907 осіб.

Мовний склад[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 876 96,58 %
Російська 18 1,98 %
Інше 13 1,44 %
Разом 907 100,00 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Орадівка може пишатися своїми видатними земляками, зокрема відомим в Україні літературним діячем Петром Моргаєнком і поетами Станіславом Зінчуком та Миколою Гребенюком.

Багато працівників села відзначені урядовими нагородами за невтомну працю. Серед них: Мастилко Лідія Ксенофонтіївна, Діденко Ксенія Макарівна, Іващенко Варвара Дорофіївна, Найдюк Микола Михайлович, Мілевський Микола Іванович, Сивак Федір Семенович, Чичилівський Микола Теренович і багато інших.

Фотогалерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Голодомор 1932-33 років на Черкащині. Портал Черкаської обласної державної адміністрації. Архів оригіналу за 23 березня 2014. Процитовано 8 червня 2013.
  2. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Посилання[ред. | ред. код]