Горят большие города, и пахнет гарью.
И плачет матушка-земля стеклом и сталью.
Среди обетов и обид слывем рабами,
А душам хочется любить не сапогами.
Кому-то время подошло упиться кровью.
Нам остается уповать на Божью волю.
Не больно — страшно, не смогли сломить гордыню,
Сказав : «Мы слабые –нам не быть,
Если истина нас покинет».
Я з болем вивчаю мою Україну,
Що знала віками страждання і лють.
Скажіть, чи подолано буде руїну?
Чи рештки її на шматки роздеруть?!
І нашим нащадкам від нас, неохочих,
Байдужих до давніх славетних подій,
Залишаться привидом темнії очі -
Зіниці спустошені замкових мрій....
