Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Чи згадаєш мене, Раставице, Старесенька бабусю в хвилях-зморшках І
вічно-юна Струнка русалко з синіми очима?
Та де тобі про всіх гадати, Кого з долонь вмивала палко, Стараючись хоч
краплею попасти У саме серце. І попадала, І обертала вербами, Навік
задивленими в неї.
В моїй душі не відцвіта Той пагінець вербовий, Що починав любов до краю
рідного Від рідного села.
Мертві не дишуть. Тому я жива. Здається, ще одна мить і я буду вдома, одна єдина мить. Але як мені її тобі показати? Я перепробувала все. Одного разу підлила до чорного чаю зі смаком тропічних фруктів. Одного разу подала замість чорної кави без цукру, а якось підсипала до борщу без м’яса, але з квасолею. Дома вирощений буряк обурився і аж почервонів палкіше за моркву…
Зустрілися в одному серці дві Любові – Колишня і Нинішня.
- Ти божилося, що мене ніколи не забудеш, - мовила Колишня. - Любиш?
- Люблю, - схлипнуло серце.
- А як же я, - змахнувши довгими віями, підійшла Нинішня. – Кохаєш?
- Кохаю, - аж захлинулось Серце.
Любов Колишня глибоко засиніла очима і ступила з Серця. По її слідах зростали яскраві голубі Незабудки.
Любов Нинішня повногубо всміхнулася, розправила світлі кучерики. А
потім зручно вмостилася, згорнулася калачиком і спокійно заснула.
Серце боялось і стукати, аби її не потурбувати...
Семишкур Михайло Володимирович, народився 1983 року у м. Покрова (Росія). Мешкаю у Чернігові (сторінка - Чернігівській)
ТРИ КИЦЬКИ
В одному селі, у невеличкій похилій хатці, жила самотня бабуся. Чоловік
її давно помер, а діти жили далеко і навідувалися до матері вряди-годи.
Старенька частенько сумувала. Бувало, сяде біля вікна й зітхає тяжко, бо здавалося, що ніхто вже не зігріє її одинокого серця.
Та якось сусідка подарувала їй трьох кошенят. Жінка принесла їх
загорнутими в хустинку. Господиня розв’язала вузлик і обережно
погладила маленьких. Вони лагідно муркотіли й горнулися до старечих
рук. Бабуся посміхнулася і стала думати-гадати, як би кошенят назвати.
Довго-довго мудрувала, вже й вечоріти почало … Аж раптом як вигукне:
– І чому я відразу не помітила?! Пухкенька хай буде Кицюнею-Ласунею,
найкрасивіша – Кицюнею-Гарнюнею, а найменша – Кицюнею-Манюнею.
Вірші/статті
