Друкуються твори поетів, які не надіслали автору сайту біографічну довідку і зв'язок з ними втратився. Також можуть міститись твори, авторство яких не визначено.Якщо хтось знає біографію цих поетів або як з ними зв'язатись - пишіть у коментарях.
Дзюрчать струмки з дахів І вже не чуть птахів. Дощ цілує листя, Краплі лиш тремтять, Журавлі курличуть, В вирій десь летять. На віконці сльози – Дощ лишає їх. Затріщать морози, І всюди буде сніг. Повітря пахне свіжістю трави І всюди, де не глянь, Жовто-багряні кольори. „Бачиш? – Спускається осінь згори”.
Я, Леся Валеріївна Кравчук (Сидоренко), народилася 15.03.1982 р. в місті Яготин Київської області. Нині проживаю в місті Києві, одружена, маю сина 5-ти років. За фахом я вчитель образотворчого мистецтва і художньої культури. У вільний від роботи час малюю, пишу вірші, прозу, створюю цікаві речі для декору, цікавлюсь новими техніками, направленнями, читаю нових українських авторів. Чекатиму на ваш відгук.
Моя любов, моя країна моя єдина Україна мій рідний край безмежний рай. Людей не вірних поєднай. Згуртуй, з’єднай життя навчай. В серця їм віру ти вселяй. Люби своє, шануй своє. Відстоюй те в що віриш ти.
Знайома стежечка веде Мене до неньчиної хати Усе довкола тут живе, Її присутністю богате. І кущ калини під вікном, Як і колись горить багаттям, І п'янко пахне полином, І матіолою,і м'ятой.
Відблиском вогнища злегка просякнені урвища скель, Де навкруги в'ється простір незамкнений - ніжна пастель. Довгі дороги: і спади, й піднесені справдження мрій, сподівань, - Швами ще свіжими рани закреслені, рани від поневірянь. Оберти світу хоробрі й розхристані в чаші подій, Щастя короткі усічує відстані темряви вий, Що, ніби пил у мандрівках до істини, схили обійме круті... Гострі слова еліксирами чистими стогнуть у серцебитті. Вирвалась з мурів міцних коридорами смерть перешкод, Що стали хибними, майже потворами, в колі чеснот. Можна пройти кілометри нелічені й не обертатись на них, Треба лиш вірити в фініш намічений довгих, безкраїх доріг.
сторінка: Поезія Abigel
| АВТОР ТВОРУ:
Марія Берберфіш (Abigel)
Коли мальва воскресне на попіл і прах, і засяють розбиті свічада, я піду по байдужих немитих очах полум"яно спокійного граду. Перехрестя дзвінких нерозумних сторіч надішлють мені перший цілунок, і, оглянувш пильно мою вічну ніч, ти полюбиш її візерунок. І всміхнуся привітно тобі, як сама розцвітеш тут гранітним суцвіттям -- поряд з вічністю ніби різниці й нема -- мені день, чи тобі півстоліття.
Мене звати Камінська Вероніка Станіславівна. Я
навчаюсь в одинадцятому класі Київсько гімназії 287. З дитинства
цікавилась украінською поезією та завжди мріяла друкувати власні вірші.
Вірші/статті
