Між вихрів вітру, поміж заметілі... Посеред різних всіх перепетій.... Найважче й найпростіше в людськім тілі... Лишитися людиною в житті... Знявши пелену з погляду, з роками... дивитись в очі тим, хто поруч нас... І не чекаючи тих слів пророчих... Почути - радий я тобі й хто поміж нас... Взяти за руку, в час її тремтіння... Чи просто стати поруч в життя мить... І стати тим від Бога проведінням, що скаже... - Ти ж все зможеш, в добру путь... Лишивши цю одвічну людську "жабу"... Гординю усмиривши у собі, при зустрічі сказати- тобі радий... Я вдячний світу, що ти є... Й вдячний тобі... Ми ж люди, нам триматися людського... Простого, що є із споконвіків... І дарувати людське хоча б слово... Що часто є початком всіх подій...
Так, маєте рацію, що справжня людяність у малих речах, які вимагають великої внутрішньої роботи. А ще людяність - це свідомий вибір простоти, доброти і підтримки в складному світі.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
