В душі гарячий вогник.
У серці запальна іскра.
Та знову раптом зник
Цей потяг до життя.

Душа закрита в клітці.
І серце так щемить.
Так хочеться не пісні,
А зникнути в цю мить.

Без неї нема сну
Спокійного, легкого.
Немає ні жалю,
Ні співчуття чужого.

Отої другої душі,
З якою легко так говориш.
Неспокій в серці заспокоєш.
Вона це пристань у житті.

Вона живе своїм життям.
І нею часто зневажають.
Даючи волю злим думкам
Від неї часто всі тікають.

А там глибоко щось живе.
І хоче, рветься так на волю.
І совість тягне за живе.
Говорить, мучить аж до болю.

Так відпусти же ти її.
Нехай вдихне вона повітря
У твоє сіре це буття.
Відкриє браму новій мрії...

Нехай підлиє трохи масла,
Підкине трісочок добра.
Знайдеш в темряві свою нитку.
Загублений свій потяг до життя.

І зміцниш свою душу, тіло.
Відчуєш істину єства.
Відчуєш силу у любові.
Прощення силу для добра.

Добавлено (08.10.2007, 12:18)
---------------------------------------------
„ВОНА”

Очікування мене вбиває.
І голова нічого вже не знає.
Чи скажеш так, чи може ні.
І відчуття немов я в сні.

Від тебе я поволі віддаляюсь.
То знову боязко зближаюсь.
Пливу я проти чи за течією?
Живу життям чи мрією своєю?

Думки кружляють надімною.
Та вже давно їх не ловлю.
Чого ж я хочу й що зімною?
Чого чекаю й що роблю?

Не хочу думати про тебе.
Та знов заглиблююсь, пливу.
Пливу, де все мені про тебе…
Нагадує мені і я живу.

То їсть мене депресія, з'їдає.
То знову ейфорія підіймає.
Вагаючись кружляю над метою.
У бій кидаюсь сміло з головою.

І б'юся із собою і тобою.
З думками, що є надімною.
З життям і ще раз із собою.
Ослабну я, впаду у цім я бою.

Хоча, можливо так і не впаду.
Бо скільки бився і не падав.
Крізь сотні цілей я одну знайду.
Там де знайти ніколи я не гадав.

Чи вже знайшов і не замітив?
Чи може в тих боях я загубив?
Осколок відлетів і зачепив.
Він душу зачепив, її змінив.

Ось бачу я її! Знайшов, знайшов!
І ліки маю в сумці, присобі.
Та зникла, як до неї я дійшов.
Це був міраж - вібиток в голові.