klavysjka: А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої... (20.07.2025)

klavysjka: На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає... (20.07.2025)

klavysjka: Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать... (20.07.2025)

klavysjka: Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя (20.07.2025)

virchi:

Інтонація вірша нагадує народний плач або молитву матері за дитину. Особливо болісно звучить "ми ж не так далеко" - географічна близькість робить мовчання ще більш болючим.

(20.07.2025)

virchi: (20.07.2025)

virchi: Структура пісні з приспівом надає тексту народного звучання, а контраст між ніжністю та жорстокістю реальності передає всю трагедію війни. (20.07.2025)

virchi: І навіть звичайна мирна ніч стала дивом, за яке треба дякувати Богу - це показує, наскільки війна змінила сприйняття базових речей.
Вірш стає свідченням того, як війна змінює систему цінностей, роблячи священним те, що раніше здавалося само собою зрозумілим. (20.07.2025)

virchi: Вірш нагадує сучасну версію народного замовляння проти негативу. (20.07.2025)

klavysjka: Дякую Вам щиросердечно за оцінку і відвертість у коментарях!
Вкотре пересвідчуюсь, що пишу те і так, що воно торкається струн людських душ і сердець. Хоч багатьом так, наче кіл в оці, що всі мої твори написані не запозиченими заморськими словами, новомодними. а простою людською мовою, доступною та зрозумілою кожному. І, не дивлячись на це, у них є змість, глибина і суть. Є те, що торкає кожного. (19.07.2025)

klavysjka: Я безмежно Вам дякую за такі глибокі правдиві коментарі! Ви насправді побачили і відчули до глибини душі те, що я описала, що я хотіла сказати своїм словом. (19.07.2025)

klavysjka: І зазвичай такі вірші пишу під час ворожих атак. А їх у нас в серці України неміряно... Все буде УКраїна!
ДЯкую Вам! (19.07.2025)

klavysjka: Щиро дякую! Це автобіографічний твір. Все дуже прсто. Я слова свого чоловіка  переклала на аркуш паперу поетичним словом.Кохайте і будьте коханими! (19.07.2025)

klavysjka: Дякую щиро за коментар. Напевно так воно і є. Якось так воно пишеться. Сподівання, на ГОсподню милість і допомогу. САме на неї! (19.07.2025)

klavysjka: Безмежно дякую , що не обійшли увагою! Років 20 тому і не думала, що писатиму віж імені когось. А тим паче від імені полеглого героя... його вустами...Щиро дякую за оцінку! Якось воно пишеться на одному подиху.
Слава Україні! (19.07.2025)

virchi:

Це урочистий гімн українській державності. Ключова ідея твору - непорушність української держави попри ворожі напади.

(19.07.2025)

virchi:

Особливо пронизливо звучить мотив безсилля мови перед масштабом зла - "жодним не опишу цих потвор". Намагаючись знайти слова для неописуваного, ви створюєте потужний емоційний портрет терору.

(19.07.2025)

virchi: Вірш поєднує відчай ("Як ми маєм ще благати") з бажанням жити, що робить його голосом цілого народу під обстрілами.
А болото - воно і в Африці болото... (19.07.2025)

virchi: Вірш пронизаний радісним світлом і життєствердною енергією, що робить його справжнім гІмном любові для людей, які багато що вже бачили у цьому світі та мають чимало життєвого досвіду. (19.07.2025)

virchi: Вірш як молитва та на біблійній символіці Йордану як річки очищення та спасіння.  Йорданські води - Божа справедливість, що має змити зло і принести перемогу Україні.
Мабуть це молитва народу, що шукає Божого заступництва у важкі часи війни. (19.07.2025)

virchi: Ви майстерно передали парадокс: воїн побачив пекло на землі, але його любов до Батьківщини виявилася сильнішою за страх смерті. Вірш звучить як реквієм і водночас як заповіт живим. (19.07.2025)

virchi: Також не знаю який вихід із цієї ситуації. На жаль. (19.07.2025)

Maksymovych: Дякую за коментар. Кажуть, найтемніша ніч — перед світанком. Можливо, разом із цим світанком і зникне вся нечисть. (14.07.2025)

Nemo: Дякую, Василю, це дійсно стан моєї душі... (14.07.2025)

Maksymovych: Дякую за коментар. Знаєте, світ був таким, є і, мабуть, залишиться. Просто нам випала доля це зрозуміти і навчитися жити з цим. Історія, на жаль чи на щастя, циклічна, і в цій історії доля нашої країни завжди була непростою. Розірвати цей гордіїв вузол, який не змогли перервати десятки поколінь до нас, – у це важко повірити. Але до цього потрібно прагнути, і вибирати слушний момент.

Але якщо чесно, зі сторони живої людини, якою є я, як і ви, яка просто хоче нормально жити у свій час, справді – справедливого вирішення немає. Та й навіть несправедливе вирішення не дуже вимальовується…

Чи винна в цьому влада? Так. Антиморальність, бездарність, несправедливість, ницість… Чесно — бридко на все це дивитися. У житті не зустрічав стільки людей, які говорили стільки неправди. І ще більше — тих, хто свято в неї вірить. (14.07.2025)

leskiv: Все це дуже сумно. Боляче дивитися на те, що зараз робиться в США (в Техасі, зокрема) та й в інших частинах Землі теж не все гаразд.  (14.07.2025)

leskiv: (14.07.2025)

leskiv: Щиро дякую, пане Василю. (14.07.2025)

leskiv: Погоджуюся з паном Василем. Вірш актуальний. Але де шлях виходу з цього сумного становища? Я не бачу  його зараз. (14.07.2025)

leskiv: Дякую, пане Василю. Ви правильно зрозуміли суть цієї історії. Вона і справді трапилась на одній військовій базі. Ми, люди, інколи буваємо занадто самовпевненими і не помічаємо очевидної небезпеки, а потім дивуємося, як це воно сталося і чого ми не бачили цього раніше. (14.07.2025)

virchi: У своєму вірші ви застерігаєте від моральної сліпоти та закликає до переосмислення справжньої цінності людського буття незалежно від соціального статусу. Так, правильно робите, бо почасти забуваємо, що ми ж усі - ЛЮДИ... (14.07.2025)

virchi: У творі ви показали типовий шлях подолання особистісної кризи: від руйнування через біль до відродження та нового розуміння себе.
Кульмінацією стає момент "прозріння" - усвідомлення власної цінності ("Я люблю себе! Поважаю батьків!"). Це перехід від залежності до самостійності, від болю до мудрості.
Фінальні рядки демонструють повне звільнення від минулого. Метафора "життя наче річка" символізує природний плин буття, а фраза про "власні потреби" означає здобуття внутрішньої свободи. (14.07.2025)

virchi: (14.07.2025)

virchi: Центральна ідея твору - протиставлення небесного і земного рівнів буття. У небі орли досягають досконалої синхронності ("синхронності життєвих сил від крил"), де навіть мовчання стає "гучно тихим шепотом", а Всесвіт "двері до Небес відкрив". 
Однак повернення на землю руйнує цю гармонію. Фраза "обоє бачимо, що не крилаті в цьому" означає, що в земному вимірі люди втрачають здатність до того досконалого єднання, яке можливе лише на "висотах". (14.07.2025)

virchi: Вірш сповнений світлом та оптимізмом, передає стан душі, що знайшла своє щастя у взаємності почуттів. (14.07.2025)

virchi: (14.07.2025)

virchi: Вірш відображає стан суспільства, де громадяни відчувають себе безсилими перед владою, змушені мовчати про корупцію та несправедливість. Це крик душі про втрачену гідність та свободу слова. (14.07.2025)

ruhlyvy: Щиро прошу, пане Василю!  (14.07.2025)

virchi: Маєте рацію. Дякую! (13.07.2025)

kraynyuk46: Гарно. Дякую. :respect: (13.07.2025)

ruhlyvy: Величезна подяка визначному українському діячу культури - панові Сергію Жадану за можливість послухати 95-річну українську літераторку пані Ліну Костенко! Постать пані Ліни є КОЛОСАЛЬНОЮ, як в українській культурі так і в громадському житті! Пройдуть десятиліття і це відео, без сумніву, із захватом будуть дивитися наші нащадки! 
(13.07.2025)

leskiv: Дякую. (11.07.2025)

leskiv: Небесне і земне - різні речі. (11.07.2025)

leskiv:   (11.07.2025)

Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя. (10.07.2025)

leskiv: Дякую (08.07.2025)

kraynyuk46: Дякую за вірш.  Гарно! Оце дід мало не втрапив у халепу!  :s-4: (07.07.2025)

kraynyuk46: Дякую, п. Таміло, за коментар. Це не тільки сумно, а й дуже боляче. І найстрашніше, що такими зрадниками виявилися люди, яких ми добре знаємо, вважали їх порядними людьми, а виявилося, що вони не ті зовсім, за кого себе видавали. (07.07.2025)

leskiv: Дякую. (07.07.2025)

ruhlyvy: Вельми оковирно!  :hands:  (07.07.2025)