ruslanafonja: Дякую. Люблю варення  (17.08.2025)

ruslanafonja: дякую (17.08.2025)

klavysjka: Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті... (16.08.2025)

virchi:

Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними стоїть страшний досвід війни...

(15.08.2025)

virchi:

Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!). Ви створили справжню казку про домашнього ласуна. Читаєш і одразу уявляєш цього пухнастого розбишаку, що господарює в холодильнику.
Мабуть, після всіх тих важких віршів про навколишнє ваша душа просила чогось світлого і доброго, так?
Єнот тут як символ простого домашнього щастя, коли найбільша проблема - це з'їдене варення. Дуже тепло написано!

(15.08.2025)

virchi: Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині (15.08.2025)

virchi: (15.08.2025)

virchi: Перечитав. Ніби усе гаразд із наголосами...  (15.08.2025)

virchi: Також щодо наголосів не зрозумів. До речі, якщо не бажаєте вказати на помилки у коментарях до твору, можете написати автору у приватні повідомлення (15.08.2025)

ruslanafonja: Що не так з наголосами? (15.08.2025)

klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти? (14.08.2025)

klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання  - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ, ТО В НАС НЕ ДІТИ Й НЕ ОНУКИ, А Й СОБАЧЕНЯТА ЧИ ЯКИЙСЬ НЕПОТРІБ? Хоч би думали. що говорять і не скиглили, що там їм кепсько. ЇХ ніхто там не тримає і в кайдани не закув. Як кепсько, то зібрали валізу і гайда додому. А в кого нема домівки, то винаймати так само,як там винаймають. Але ж не всі хочуть правду чути. (14.08.2025)

klavysjka: Саме так. Але вони забувають про те, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої. (14.08.2025)

klavysjka: Так воно і є. Я завжжди кажу, що простити можна багато що. Але в пам'яті все карбується і нікуди воно не щезає. (14.08.2025)

klavysjka: На превеликий жаль, так. Але ж всюди і скрізь там звучить ворожа мова і багато хто з місцевих мешканців гарлапанить про те, що Одеса - це росія. (14.08.2025)

virchi: Це зізнання у пристрасті, що торкається глибин душі. Але розуміємо, що відповіді на "і впевнено знати, що хочеш взаємно мене обіймати" поки немає... (13.08.2025)

virchi: Вірш - історія про те, як трагедія може стати початком знаходження справжньої, глибокої радості. (13.08.2025)

virchi: Пронизливий вірш про жахи нічної атаки, що розкриває глибину травми людей, їхню лють на російського фашиста-окупанта-ката та значимість Києва як серця нації, яке ворог намагається вбити. (13.08.2025)

virchi: Відчувається, що питання не повсякденне - обставини змушують думати про від'їзд. Але серце кричить проти.
про тих, хто навіть у найважчі часи не може покинути Батьківщину. Така вірність землі предків дорогого варта. (13.08.2025)

virchi: Точно підмітили - "сусід спостерігає, бо не їх вбивають". Поки горить не в їхньому дворі, можна спокійно дивитись збоку, а ще болісна правда про егоїзм міжнародної політики. (13.08.2025)

virchi: Людина розуміє - сама творець свого життя. Навіть якщо попередній малюнок не вдався, можна намалювати новий. Мудро і життєстверджувально! (13.08.2025)

virchi: Вірш про те, як любов може зробити людину безпорадною. Відверто, правдиво. Якщо чесно, то це про жіночу жертовність, але іноді з межуванням з мазохізмом. Терпінню може прийти кінець, але, подекуди кінець життю жінки від садиста (це коли образи теплять не лише словесні, а й тілесні є ушкодження). (13.08.2025)

virchi: Вірш про силу волі і здатність кардинально змінити життя. Респект за таку рішучість!  (13.08.2025)

virchi: "Життєві рани час не залікує" - маєте рацію. Ще давно писав у своєму вірші Ігор Муратов: "Простити - не значить забути, а добрість не є сліпота" (13.08.2025)

virchi: Місто, яке мало б процвітати, палає під ударами. Місто культури і краси російська наволоч майже щодня перетворює на руїни. (13.08.2025)

ZhasminVKanoe: Для порівняння инші українські переклади: https://lyricstranslate.com/en....slation (12.08.2025)

kraynyuk46: Вітаю! Тут так багато вже всього написали, що і притулитися нікуди. Гарно, романтично.  
Є слово переплетений, але плетиво. Так правильно.  
Бажаю упіхів і МИРУ! (06.08.2025)

ZhasminVKanoe: Ευχαριστώ πολύ!    (06.08.2025)

leskiv:   (04.08.2025)

leskiv: Звичайно, ще рано. Дякую. (04.08.2025)

klavysjka: Так влоно і є. Велике бажанн вижити й жити і віра, що ГОсподь почуж і вбереже. (04.08.2025)

virchi:

У вірші показано не тільки жахи війни, а й силу віри. Молитви почув Бог і вберіг життя, що є найціннішим...

(04.08.2025)

virchi:

Монолог із власним серцем – дуже інтимно і болісно не лише вам, а й усім, хто ознайомився із твором. 
Але нам рано справляти тризну!

(04.08.2025)

leskiv: Це так. Дякую. (03.08.2025)

ivanpetryshyn: Це- аналіз вірша. Добрий, для школярів до вивчення. (02.08.2025)

ivanpetryshyn: https://www.lem.fm/amroz-kovach-i-joho-zavitni-kazanya/ (02.08.2025)

klavysjka: Та прикро те, що ті хто не відчуваєть, що в нас війна, поводять себе так, наче вони в іншому світі живіть і те, що війно, то їх не стосується, бо їх не торкається... На превеликий жаль.... (02.08.2025)

klavysjka: Однозначно. І нікуди від долі не дінешся (02.08.2025)

virchi: Цікаво, а про який період в історії це написано і чи про нашу країну? (02.08.2025)

virchi:

Дуже пронизливо написано та й стосується кожного з нас, бо війна в нашій країні. А якщо хтось втратив на цій війні когось із рідних, то це дуже невимовно боляче.

(02.08.2025)

virchi: (02.08.2025)

Ludmilka: Так і є, дякую Вам!!! (01.08.2025)

virchi:

Вірш дихає вдячністю і новонародженою радістю. І справді, кожен день - як Божий дар.

(01.08.2025)

virchi:

Вірш ніжний, світлий. Хоча за ним відчувається якась туга - може, за втраченою Батьківщиною? Лемківщина... Але автор не скаржиться, а просто любить свою землю. Красиво написано.

(01.08.2025)

klavysjka: Так воно є , на превеликий жаль. (30.07.2025)

klavysjka: Не втрачає суті. Дай Боже, щоб вона була завжди. 
Мріяли розбудувати Україну. Тепер мрії помінялись місцями. НА першому місці 
ВИЖИТИ І ЖИТИ!!
 А далі вже ВІДБУДУВАТИ. І лиш тоді - РОЗБУДУВАТИ УКРАЇНУ! (30.07.2025)

klavysjka: Суцільні питання ДЕ? КОЛИ? ЧОМУ?
 ДЛЯ ЧОГО? ЧЕРЕЗ КОГО?
 НАВІЩО?
ПОЩО? і т.д... Суцільні... І всі без відповіді... (30.07.2025)

klavysjka: Безмежно дякую Вам! Дуже страшно, щоб вмерла надія. Поки що вона ще тліє... сподіваємось. Нехай Господь допоможе! (30.07.2025)

virchi: Майстер тут справжній філософ - його "компас" з двох стрілок (серце і розум) - це як мудрість віків. "Сенс життя не в тривалості дороги, а в тому, чи була вона твоєю" - це треба на стіну вивісити. (30.07.2025)

virchi: (30.07.2025)