Я мабуть прощаюсь з тобою душею назавжди... Себе відпускаю в життєвий свій власний політ... Виплутую нитки, гаптовані мною без фальші... І спалюю дотик де вірило серце тобі... Світ був таки правий, і гучно гукаючі люди... Я знов помилилась, згубилась у вірі тобі... І може надалі, я вірити більше не буду... Тобі й ні одному, а лише єдиній собі... Спалив мою казку, і мріям відтяв моїм крила... Ти серцю моєму великого болю завдав... Ти в світу забрав, мою всепрощаючу віру... В мені погасив світлішу між світла любов! Потішити можеш сміливо своє самолюбство... Бо ж довго боліли і рани і слів твоїх сіль... Та дякую Тату, що серце до купи зібрали... І душу мою підвели тихенько з колін... Чи доля пробачить, це твої із нею рахунки... Відрощую крила, і зполюю в серці полин... І навіть не суть, чи я тебе в серці простила... Важливо як доля твоя і вона чи тебе простить...
Фінал філософський: важливо не прощення кривдника, а те, чи пробачить йому доля. Вірш про гідність у розлуці та вміння залишити минуле заради власного майбутнього. Іноді краще спалювати мости...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!