|
|
Вірші про маму
| |
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 02:45 | Message # 1 |
|
| У цій темі публікуються вірші про маму українською, російською та іншими мовами. Власні вірші про матір бажано публікувати у спеціально створеній темі каталогу " ПОЕЗІЯ та ПРОЗА", що знаходиться за цим лінком: [blink] Вірші про жінок[/blink] (там отримаєте більше коментарів/рецензій від наших користувачів сайту)
Attachment:
7634627.jpg
(28.0 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 02:54 | Message # 2 |
|
| КАТЕРИНА МАЛЯР
МАМА
Мама! Це справді звучить загадково.
Мама! Ви вдумайтесь в лагідне слово!
Мама! Це спокій, обід на столі.
В маминім серці ми завжди малі.
Мама! Це слово найперше в дитини.
Мама! В руках несе пишну хлібину.
Мама! Віщує усе, що їй сниться.
Загадка вічна й така ж таємниця.
Мама! Турботлива бджілонька рання.
Мама! Віддасть своїм дітям останнє.
Мама! На захист тигрицею стане,
Битися серденько не перестане.
Віри Заступнице, Матір Небесна,
Для України, для всіх нас воскресни!
Свята Богородиця, діва Марія
В горі і в радості душі нам гріє.
http://virchi.narod.ru/poeziya2/malar.htm#go
Attachment:
2125667.jpg
(6.8 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 02:55 | Message # 3 |
|
| Платон Микитович Воронько
Мати щоліта полотна білила,
Праником била, била та й била
В кладку осикову, біля загати.
Гупає праник...
Лягаю спати.
Встану удосвіта – гупає праник,
Мов кроком пудовим ступає світанок.
Й нині, як вечір надходить, не ранок,-
Чую відлунок...
Ні, то вже не праник
Біля загати в качинім озерці,–
Мамина втома відболює в серці.
http://virchi.narod.ru/poeziya/voronko2.htm#mati-cholita
Attachment:
3416944.jpg
(99.9 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:02 | Message # 4 |
|
| ІВАН ДУБІНІН
НІЧНА МАТІОЛА
Моя мама закохана в квіти.
І печалі проходять, і втома,
Бо для неї вони, наче діти,
Що нікуди не їдуть із дому.
Там, за хатою, побіля саду,
Де схилились дерева додолу,
Де, бува, вона ввечері сяде,
Мама сіє завжди матіолу.
Скільки жити на світі я буду,
Матіолу твою не забуду.
Матіола, нічна матіола,
Моя втіха, надія і доля.
Де б і що б не робив я у світі,
Та додому вертатися мушу.
І веде мене мама до квітів,
І лікує наболену душу.
Посідаємо разом надворі.
Гарно так на душі і довкола.
Лиш виблискують в сутінках зорі,
І щемливо пахтить матіола.
Скільки жити на світі я буду,
Матіолу твою не забуду.
Матіола, нічна матіола,
Моя втіха, надія і доля.
Я вже батько, і навіть дідусь я,
Та, мов хлопчик, удома, в садочку,
Як в дитинстві, до мами тулюся,
Щоб почути: "Мій любий синочку!"
Ти навчила терпіти й кохати,
Проводжаючи за видноколо,
І чекаєш мене біля хати,
Моя сива нічна матіоло.
Скільки жити на світі я буду,
Матіолу твою не забуду.
Матіола, нічна матіола,
Моя втіха, надія і доля.
http://virchi.narod.ru/poeziya2/dybinin.htm#go
Attachment:
5100229.jpg
(121.6 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:20 | Message # 5 |
|
| СВІТЛАНА КЕДИК
Я у маминих обіймах,
Дуже добре почуваюсь,
Солодко мені, як
До неї пригортаюсь.
Поцілує ніжно щічки,
Носик, ручки, усміхнеться
Щиро, і душі тоді так мило!
Наче, медом намастила вуста,
Рідненька, солов’їний голос у моєї
Неньки, очі ласкаві такі,
А слова танцюють в нотах доброти.
Я купаюсь, наче, в морі,
Пестять мене хвилі материнської
Любові. І та любов така безмежна,
Не має в моря берегів...
Дитяче щастя живе у душах матерів.
http://virchi.narod.ru/poeziya2/kedik.html#v-obiymah
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:24 | Message # 6 |
|
| БОРИС ОЛІЙНИК
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
http://virchi.narod.ru/poeziya2/oliynik.htm#pisnya
Attachment:
0593612.jpg
(68.6 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:33 | Message # 7 |
|
| ЛЕОНІД КЛЬОСОВ
Берегиня
Скільки літ живемо, а в душі не гостинно.
У живих є матуся, бабуся, дружина.
Нас вони бережуть, і життя стережуть.
І збагачують побут людини.
Всі роботи земні у жіночих руках,
Через голод і війни, й руїни...
Жінка зносить усе -
З біллю в серці, з сльозою в очах, -
З правіків молодих і донині.
То ж даремно забуто на наших вустах
Слово вічне, святе - „БЕРЕГИНЯ".
Всі поети землі їй співають пісні,
Бо дарує тепло нам і казку.
То, чому ж забуваємо наче у сні
Її тугу, і пісню, і ласку?
Все багатство землі прихиляю до ніг.
Жінко-мати, візьми ці корали!
Щоб у скрині душі, для прийдешніх століть,
Для майбутніх землян зберігала.
Живемо ми усі - - лиш із вдячності їй,
Берегині людського начала.
Це вона народила й заповнила світ,
Гіркопрацею землю вквітчала.
Вона Думою-Мрією вас зберегла,
Щоб вас буря свинцева не взяла.
Вона вас зберегла, віднесла, відтягла,
Від немудрого кроку й сумного забрала.
І тому повертаю вам пам'ять її
В ваші душі, земляни-мужчини,
Щоб притишили гнів, і садили гаї,
Де б мав пам'ятник бути моїй Берегині.
Куди б доля лиха не кидала в житті,
Пам'ятайте жіноче обличчя.
Береже оберіг - берегині в путі
Ваші звершення, думи й величчя.
Озирніться, верніться на батьків поріг,
Звідки доля у світ виряджала.
Чим живе оберіг - Берегині поріг?
Де вам мати на стіл подавала.
Чим живуть її дні, - Берегині-землі?
Берегині добра і людського творіння,
Чи зробили хоч щось... за велінням її,
Чи впірнаєте знов у своє животіння?
Оберіг - то подвір'я, кімната тісна,
Де дитинство цвіло рушникове.
Де бувало і зимно, й осіння сльота, —
Але більше годин веснянкових:
Це і мова дзвінка,
і тополя струнка,
І в хлібині - сльозини-зернини,
І пісні Кобзареві, й подушка м'яка, -
Все, все в світі - із рук Берегині.
Все, що маєте ви у дворі, у кімнаті,
В самому собі, і в машині -
Все це труд її рук, лише так говори...
І вклонися низенько своїй Берегині.
http://virchi.narod.ru/poeziya/klosov-xram_kayattya1.htm#bereginya
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:36 | Message # 8 |
|
| ВОЛОДИМИР МУСІЄНКО
МАМІ ВІД СИНА
Мама – це слово величне,
Рідне, близьке і святе,
В світле життя воно кличе,
Сили, наснаги всім зиче,
Слово оце – не просте.
Мамо, матусю рідненька!
Зморшки у Вас на лиці,
Руки натруджені, ненько,
Втому відчуло серденько –
Старості перші гінці.
Скільки всього пережито!
Скільки неправди є скрізь!
Випала доля сердита.
Горем життя перерите,
Скільки наплакано сліз!
Все ж таки Ви побороли
Труднощі, горе своє,
І зажили у хоромах
Серед рідні і знайомих –
Все тепер, мамо, в Вас є.
Може, в дитинстві, рідненька,
Щось і не так я зробив,
Може, образив Вас, ненько...
Я ж Вас так широ любив!
В день цей квітневий багато
Зичимо літ Вам, добра.
Хай буде радісним свято,
Повниться щастям кімната,
Хай галаса дітвора.
http://virchi.narod.ru/poeziya2/mysienko.htm#go
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:46 | Message # 9 |
|
| Іван Драч
МАТЕРІ
Вони дуже старі. їхнє сонце
не з нашої ери.
його зморшки поткали
стонадцять полків павуків.
І згорають на попіл
Танасини, Горпнни, Ликєри –
Чорні птиці нудьги
у скажених мартенах років.
Ген віків та віків
прокопитило карі навали,
Їхні печі впилися –
алкогольний вогонь затуха...
Вони ж десь позавчора,
може, мамонтів ще годували
З свого сивого рубчикового фартуха.
Їхня доля горбата
Столи їм щедротно накрила –
Рік гарматний підрубав вік моровий.
Журавлі їхню юність
завдали собі тяжко па крила,
Десь розсипали в Африці
в чорні голодні рови.
А вони ж нас чекають
у якомусь тупому завзятті,
Ніби завше на нас
недорід, недорід, недорід!
Їхні діти найкращі –
цибаті, горбаті, рогаті,
Темпі бевзі і генії –
наш людський пересмиканий рід.
А коли між ракетами
пройде батюшка передостанній,
Помахає кадилом
у кратер затятих смертей –
Вони в трунах повстануть,
щоб зітліти в німому чеканні
Та в землі виглядати своїх
проклятущих дітей.
Вони дуже старі.
Їхнє сонце не з нашої ери.
Його зморшки поткали
стонадцять полків павуків.
І згорають на попіл
Танасини, Горпини, Ликери
Сиві птиці чекання
в скажених мартенах років..
http://virchi.narod.ru/poeziya/drach1.htm#materi
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:47 | Message # 10 |
|
| СВІТЛАНА СУХОСТАВСЬКА
МОЇЙ МАМІ
Яке коротке слово мама!
Чотири букви, та й усе.
Але мені воно найдовше.
І найдорожче понад все.
Уже волосся сиве видно.
І зморшки на твоїм чолі.
Я в них вдивляюсь непомітно.
І серце стогне: "Ні..." та "Ні..."
Роки, ви трішки почекайте,
Я зупинити хочу вас,
Щоб знову маму молодою
Побачити хоча б ще раз.
Ти так мені потрібна, мамо,
Як цвіт калини навесні,
Моя рідненька, наймиліша,
Моя найкраща на землі!
http://virchi.narod.ru/poeziya2/syhostavska.htm#go
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:49 | Message # 11 |
|
| Катерина Горчар
В маминій хаті Зелена неділя,
Пахнуть василечки і чебреці.
В свято матуся аж помолоділа,
То вже й не зморщечки,
А промінці.
Мамо, матусю!
Цілую Вам руки...
В мами здригнулись
Тривожно уста...
Мамо, пробачте
За довгі розлуки,
Мамо простіть мені
Смуток в листах.
Мамо, простіть мої перші сивини,
Що доляглись Вам на білу косу.
Щиру любов, мов коштовну перлину,
Я Вам у серці несу.
...В маминій хаті
Зелена неділя...
Attachment:
4384571.jpg
(5.8 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:49 | Message # 12 |
|
| Петро Бондарчук
Все почалося з пісні: в ранки ранні
Співала мама радісно мені.
Гойдаючи колиску при вікні,
А за вікном – троянди полум’яні.
Всміхались квіти, запашні, духмяні,
І очі мами сяяли ясні.
Вбирав я серцем всі її пісні,
Усі слова, такі прості й кохані.
Вони мені прекрасний світ одкрили,
Вони мене в життя благословили,
Щоб доля в мене щасно розцвілась.
Я ще не знав, що маю Батьківщину,
А вже любив красу її первинну,
Що в материнській пісні почалась.
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:57 | Message # 13 |
|
| Стихи о матери. Грустная история…
…В не раз уже заштопанном халате
Из яркого цветного волокна
В больничной переполненной палате
Стоит старушка, плачет у окна.
Её уже никто не утешает -
Все знают о причине этих слёз.
Соседок по палате навещают,
А ей, лишь раз, сынок халат привёз.
Про тапочки забыл, сказал смущённо:
- Я завтра привезу… Потерпишь, мать?
- Конечно, потерплю. Я ж на перинке
И в шерстяных носках могу лежать.
Куда мне тут ходить? Простора мало.
Покушать санитарки принесут.
Меня болезнь настолько измотала,
Что мне б лишь полежать, да отдохнуть.
Вздохнул сынок, отвел глаза в сторонку:
- Тут… Понимаешь… Дело есть к тебе…
Всё это очень путано и тонко…
Но ты не думай плохо обо мне!
Квартира у тебя стоит пустая,
И мы с женой подумали о том,
Что ты то там, то тут… Одна… Больная…
Поправишься — к себе тебя возьмём!
И внуки будут рады, ты же знаешь!
Они души в тебе не чают, мать!
Всё! Решено! Ты к нам переезжаешь!
Твою квартиру будем продавать!
Достал бумаги, молвил без сомнения:
- Я все продумал, мне доверься, мам…
Как только мы увидим улучшения,
Отсюда сразу жить поедешь к нам.
Что скажешь тут? Он сын ей, кровь родная…
А внуки — ради них и стоит жить!
И подписала, не подозревая,
Как все на самом деле обстоит.
Проходят дни, проходят и недели..
Сынка все нет. И вряд ли он придёт.
Старушку утешали и жалели…
Но кто же и чего тут не поймет?
А с каждым днём старушка всё слабеет
И по ночам все чаще снится сон,
Как кашку по утрам сыночку греет,
Но плачет и не хочет кушать он.
И первые шаги сынка-малышки,
И слово, что сказал он в первый раз,
И первые царапины и шишки,
И детский садик, школа, первый класс…
Врачи молчат, стараясь что есть силы,
Хоть как-то ей страданья облегчить.
А родственники строго запретили
Старушке про диагноз сообщить.
Она не знает, что больница эта -
Не городской простой стационар,
Что шансов на поправку больше нету…
Но, для нее незнание — не кошмар.
Табличка «Хоспис» на стене у входа
Ей ни о чём плохом не говорит.
На странные слова давно уж мода
И нужно ли кого за то винить?
Она не знает, что сынок исправно
Звонит врачам, в неделю раза два:
- Вы ж говорили — умирает?!… Странно…
Что до сих пор она ещё жива…
Она жива. Она всё ждет и верит,
Что сын придёт, обнимет, объяснит,
Откроются сейчас палаты двери,
Она же всё поймёт и всё простит.
И из последних сил она встаёт с кровати.
Держась за стенку, подойдёт к окну.
Насколько ей ещё терпенья хватит
Так верить безразличному сынку?
Она готова до конца стараться.
И сил, что нет, она должна найти.
Вдруг он придёт? Она должна дождаться!
Придёт… Ну как он может не придти?
Стоит и плачет… Ждёт от сына вести…
На небо лишь посмотрит невзначай…
И теребит рукой нательный крестик -
Мол, подожди, Господь, не забирай!
 Attachment:
2569377.jpg
(16.7 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:58 | Message # 14 |
|
| Г. Бородачева
***
Как много слов, больших и малых,
Дано сознанием принять!
Но в душу глубже всех запало
Короткое, как юность, — мать.
Нет более родного слова
Священней, выше слова — мать.
Душой бесхитростной готова
она в любой момент понять
Все наши беды, наше счастье,
Себя забыв поставить в счет.
Слезу украдкой в день ненастный
Рукой мозолистой смахнет.
Пока она на белом свете,
Играем в детство много лет.
С сединами — мы все же дети,
И горя, будто бы, и нет…
Когда сомкнет навеки вежды —
Взорвется дней счастливых кладь,
Внутри, как будто, лопнет стержень,
В висках, как выстрел, слово — мать!
И запоздалые укоры
Волной горячей память жгут,
Вину былых бездумных споров
Лишь дни ушедшие сочтут.
Томится мозг простым вопросом,
Не в силах прошлое вернуть:
«Зачем обиды ей приносим,
Себе срезая жизни путь?»
Родную мать не обвиняйте!
Она всегда во всем права!
Грехи невольные прощайте!
Прощайте ей, пока жива!
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 03:59 | Message # 15 |
|
| Сергей Есенин
ПИСЬМО МАТЕРИ
Ты жива еще, моя старушка?
Жив и я. Привет тебе, привет!
Пусть струится над твоей избушкой
Тот вечерний несказанный свет.
Пишут мне, что ты, тая тревогу,
Загрустила шибко обо мне,
Что ты часто xодишь на дорогу
В старомодном ветxом шушуне.
И тебе в вечернем синем мраке
Часто видится одно и то ж:
Будто кто-то мне в кабацкой драке
Саданул под сердце финский нож.
Ничего, родная! Успокойся.
Это только тягостная бредь.
Не такой уж горький я пропойца,
Чтоб, тебя не видя, умереть.
я по-прежнему такой же нежный
И мечтаю только лишь о том,
Чтоб скорее от тоски мятежной
Воротиться в низенький наш дом.
я вернусь, когда раскинет ветви
По-весеннему наш белый сад.
Только ты меня уж на рассвете
Не буди, как восемь лет назад.
Не буди того, что отмечалось,
Не волнуй того, что не сбылось,-
Слишком раннюю утрату и усталость
Испытать мне в жизни привелось.
И молиться не учи меня. Не надо!
К старому возврата больше нет.
Ты одна мне помощь и отрада,
Ты одна мне несказанный свет.
Так забудь же про свою тревогу,
Не грусти так шибко обо мне.
Не xоди так часто на дорогу
В старомодном ветxом шушуне.
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
|
|
|
