|
|
Елегія
| |
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 16:57 | Message # 1 |
|
| У цій темі публікуються вірші - елегії українською, російською та іншими мовами.
Власні вірші-елегію бажано публікувати у спеціально створеній темі каталогу "ПОЕЗІЯ та ПРОЗА", що знаходиться за цим лінком:
[blink]ЕЛЕГІЯ[/blink] (там отримаєте більше коментарів/рецензій від наших користувачів сайту)
Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. (uk.wikipedia.org)
Эле́гия (др.-греч. ἐλεγεία) — жанр лирической поэзии; в ранней античной поэзии — стихотворение, написанное элегическим дистихом, независимо от содержания; позднее (Каллимах, Овидий) — стихотворение с характером задумчивой грусти. В новоевропейской поэзии элегия сохраняет устойчивые черты: интимность, мотивы разочарования, несчастливой любви, одиночества, бренности земного бытия, определяет риторичность в изображении эмоций; классический жанр сентиментализма и романтизма («Признание» Евгения Баратынского). (ru.wikipedia.org)
Элегия (греч. elegeia, от elegos — жалобная песня), литературный и музыкальный жанр; в поэзии — стихотворение средней длины, медитативного или эмоционального содержания (обычно печального), чаще всего — от первого лица, без отчётливой композиции. (slovari.yandex.ru)
Attachment:
8803911.jpg
(15.2 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:00 | Message # 2 |
|
| Тиха елегія
Коли мене питають: «Любиш ріки,
річки, і річечки, і потічки?» —
відмовчуюсь: вони в мені навіки,
а для мого народу на віки...
Коли мене запитують: «Народу
чи зможеш прислужитись, як і де?» —
мовчу: на ясні зорі, на тихі води
хай випадкове слово не впаде...
Коли мене питають: «Любиш землю,
степи, озера, яблуні в саду?» —
я знов мовчу: від них не відокремлю
себе й тоді, як в землю перейду...
Коли мене питають: «Рідну мову
чи зміг би поміняти на чужу?» —
моя дружина сину колискову
співає тихо... Краще не скажу...
Коли мене питають: «Україну
чи зможеш ти забуть на чужині?»
кричу: «Кладіть отут у домовину
живим!.. Однаковісінько мені...»
Підпалий Володимир
www.parta.com.ua/stories/view/920/
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:00 | Message # 3 |
|
| ЭЛЕГИЯ
Безумных лет угасшее веселье
Мне тяжело, как смутное похмелье.
Но, как вино — печаль минувших дней
В моей душе чем старе, тем сильней.
Мой путь уныл. Сулит мне труд и горе
Грядущего волнуемое море.
Но не хочу, о други, умирать;
Я жить хочу, чтоб мыслить и страдать;
И ведаю, мне будут наслажденья
Меж горестей, забот и треволненья:
Порой опять гармонией упьюсь,
Над вымыслом слезами обольюсь,
И может быть — на мой закат печальный
Блеснет любовь улыбкою прощальной.
А.С.Пушкин
rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1830/0536.htm
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:01 | Message # 4 |
|
| ЭЛЕГИЯ
Так сочинилась мной элегия
о том, как ехал на телеге я.
Осматривая гор вершины,
их бесконечные аршины,
вином налитые кувшины,
весь мир, как снег, прекрасный,
я видел горные потоки,
я видел бури взор жестокий,
и ветер мирный и высокий,
и смерти час напрасный.
Вот воин, плавая навагой,
наполнен важною отвагой,
с морской волнующейся влагой
вступает в бой неравный.
Вот конь в могучие ладони
кладет огонь лихой погони,
и пляшут сумрачные кони
в руке травы державной.
Где лес глядит в полей просторы,
в ночей неслышные уборы,
а мы глядим в окно без шторы
на свет звезды бездушной,
в пустом сомненье сердце прячем,
а в ночь не спим томимся плачем,
мы ничего почти не значим,
мы жизни ждем послушной.
Нам восхищенье неизвестно,
нам туго, пасмурно и тесно,
мы друга предаем бесчестно
и Бог нам не владыка.
Цветок несчастья мы взрастили,
мы нас самим себе простили,
нам, тем кто как зола остыли,
милей орла гвоздика.
Я с завистью гляжу на зверя,
ни мыслям, ни делам не веря,
бороться нет причины.
Мы все воспримем как паденье,
и день и тень и сновиденье,
и даже музыки гуденье
не избежит пучины.
В морском прибое беспокойном,
в песке пустынном и нестройном
и в женском теле непристойном
отрады не нашли мы.
Беспечную забыли трезвость,
воспели смерть, воспели мерзость,
воспоминанье мним как дерзость,
за то мы и палимы.
Летят божественные птицы,
их развеваются косицы,
халаты их блестят как спицы,
в полете нет пощады.
Они отсчитывают время,
Они испытывают бремя,
пускай бренчит пустое стремя -
сходить с ума не надо.
Пусть мчится в путь ручей хрустальный,
пусть рысью конь спешит зеркальный,
вдыхая воздух музыкальный -
вдыхаешь ты и тленье.
Возница хилый и сварливый,
в последний час зари сонливой,
гони, гони возок ленивый -
лети без промедленья.
Не плещут лебеди крылами
над пиршественными столами,
совместно с медными орлами
в рог не трубят победный.
Исчезнувшее вдохновенье
теперь приходит на мгновенье,
на смерть, на смерть держи равненье
певец и всадник бедный.
Александр Введенский
www.klassika.ru/stihi/vvedenskij/osmatrivaya-gor-vershiny.html
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:04 | Message # 5 |
|
| ЕЛЕГІЯ ПРО ПЕРСТЕНЬ ПІСНІ
Я маю дім, при домі сад,
ліричні яблуні у ньому.
Мов свіже молоко – роса,
розваги мед мені палкому.
Мов капелюх, квітчастий дах,
і дім мальований, мов скриня.
Злодії ходять по садах
крізь перелази та вориння.
Обгородити треба конче,
покласти мур з каміння й сну.
Росте в мойому саді сонце –
похмільна квітка тютюну.
Виходжу в сад і юне серце,
незаспокоєне й невтишне,
окрилюю зеленим скерцом
розспіваної тужно вишні.
Виходжу в сад, як сонце гасне
і вечір, мов струна, тремтить.
Життя звабливе і прекрасне
в одній хвилині пережить!
Виходжу в сад, слова зриваю,
дерев натхненних щедру дань.
Ой, хлопче, хлопче, ти в одчаю
красі нестямній в очі глянь!
Спалився вечір елегійний,
зів'яв, мов пісня, спопелів.
Збирай у дзбан слова спокійні,
свій молитовно юний спів!
Як ватра, сонце догоріло,
пожаром очі обпекло.
В горючому вінку несміло
схиляю радісне чоло.
Обвечоріло. Обкурилось,
мов сто кадильниць, ніч димить,
Кружалном сонце покотилось
назустріч місяцеві й тьмі.
Цвітучий дим, синява муть,
ніч зорями на небі шиє.
Ти, хлопче, обережний будь,
весна росою очі виїсть.
Знов пахне подув конвалійний,
насичується медом кров.
Хоч крок відміряно спокійний,
невтишне серце б'ється знов.
Господар саду - юний лірик -
повільно йду під ночі спів.
Несу в долоні обважнілій
кіш, повний спілих місяців.
Шумлять дерева елегійно.
Про що шумлять?
- Кохання й сон.
Так вечора душні обійми
вколипіуть серце в свій полон.
Таємні тіні - квіти ночі,
це душі білених дерев.
До місяця летіти хочуть,
та вітер їх не забере.
О туго радісна й велика,
слова стрілчасті в небеса!
Це місяць - молодий музика
настроює, мов скрипку, сад.
Нестримна мріє і химерна!
Прослався в безвість ночі шлях.
Ні, небо слів тих не поверне
і не поверне їх земля.
Дерев послухай! їхню сповідь
у книгу ночі запиши!
Мов явір, що тінь власну ловить,
схились до власної душі!
У книзі ночі срібні букви,
натхненні сторінки шумлять.
її не візьмете до рук ви,
її до серця треба взять.
Мов зорі сплячі в глибині,
осяяні недійсним сном,
пробудяться слова на дні
душі окриленої, і
відповідає співом дно.
Відповідає співом явір,
відповідає співом ніч,
спиняється невтишний крок.
Натхненним циркулем уяви
накреслиш коло рівних строф.
Хай серце сп'янене в цю мить
окрилюється і горить,
нехай злітають догори,
нехай зриваються увиш
думки схвильовані й крилаті!
0 слово, що в устах тремтиш,
невже ж мені тебе спиняти?
Я чую, як приходиш, чорна,
п'янлива та болюча пісне,
шукає змісту гостра форма,
єдина, що мій жах помістить,
і мою радість світляну,
і всю знемоги глибину,
і словом просто в серце тну,
аж трисне кров, мов крик одчаю,
з нестями й щастя умираю.
На дверях дому знак зловісний,
на дверях дому - перстень пісні.
http://virchi.narod.ru/poeziya....n_pisni
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:05 | Message # 6 |
|
| Наталія Білоцерківець
ЕЛЕГІЯ ПРОЩАННЯ
...лишились тільки тіні
Від місячного світла. Озирнись:
Лежать широкі запахи осінні –
Ніжніші, ніж раніш, темніші, ніж колись.
Переплелись у пізнім безгомінні
Кущі, і на воді понурий блиск –
То опадає з неба падолист.
Так де ж обійми, де уста рожеві,
Де силуети юні і крихкі,
Загублені у місячному мреві
Рожеві рибки – сяючі роки,
Роковані на спогади травневі,
На сльози листопадні, на думки –
Важкі льоди на скованому небі?..
Так чим же, як не щастям, не коханням,
Не молодістю – повниться душа?
Чому ніжніша, ніж колись, остання
Зоря, що в підземелля вируша?
Вирує ніжність – музика прощання
І, соромливі стлумивши ридання,
Зі всесвітом з'єднатись поспіша.
І пристрасті, темніші, ніж раніше,
1 вищі, ніж раніше, – через край;
Пульсація думок – могутня тиша,
Благословенні боротьба й відчай –
Все темрява, що світиться і дише,–
А ти, ясна, назавжди – найясніша,
Прощай, прощай, і назавжди – прощай!
http://virchi.narod.ru/poeziya/bilozzerkivez.htm#elegiya-prochanna
ЕЛЕГІЯ ЛИПНЕВОЇ ГРОЗИ
Гроза, гроза!..
Як щемно, як тривожно,
Щасливо як! Повітря крізь вікно
Вривається, мов світляний потік,
І теплий дощ стоїть непереможно
Над корневищами могутніх рік.
Тоді болить у грудях молоко,
Дитина скрикує і ротиком жадливо
Хапа повітря,
і в раптовім світлі
Грози липневої
не розгада ніхто
В зіницях темних, ув очах безтямних
Якоїсь думки, світлої, мов злива
Тут, на майдані висохлого світу.
Сплетіння вічних вулиць перед нами!
Ми підемо туди... Але куди
Іти таким безпомічним і ніжним?
Яких тисячоліть м'які сади
Зустрінуть нас тремтінням білосніжним?
Куди нас приведуть пітні сліди
Минулих поколінь в камінні книжнім,
Де запах крові, боротьби, біди
У хаосі сплелися дивовижнім?
Притиснувши до себе крик нічний,
Ми рушимо... Куди ж нам вирушати?
Стоїть в очах порожній зір скляний –
Далеких зір холодні каземати.
Ми звідти прилетіли в світ живий,
І в мареві будинків пологових
Ще довго ворушився восковий,
Блідий вогонь любовей загадкових.
...Немов секундна стрілка, як лоза
На виноградниках часу людського –
ніч
Солодка, і щаслива, і безтямна.
Гроза, гроза!..
На каменях облич –
Сплетіння вічних вулиць перед нами.
Чи вбереже тебе моя сльоза
На цій межі буття із небуттями?
І ніч, і ніч, і ніч...
http://virchi.narod.ru/poeziya/bilozzerkivez.htm#elegiya-grozi
Attachment:
2252831.jpg
(117.4 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:05 | Message # 7 |
|
| ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ
Вже доволі, досить блакиті,
Вже не бути знов молодим.
Прогоріла весна і літо,
І на полі лиш білий дим
Так нестримно пливе, так рівно
Над поснулі поля, стерні...
Тільки ти, молода царівно,
Тільки ти ще не хочеш, ні,
Хмар холодних, тупих, мов криця,
Й, простягнувши сонцю услід
Білі руки, ти кличеш: «Смійся,
Сонце, смійся!..» Багато літ
Потонуло в ясних озерах,
І по килимах павутин
Хтось прибуде і стукне в двері...
Я зустріну його один
На порогах кімнат тінистих.
І мовчу, не прошу — «прийди!» —
Тільки осінь присипле листям
Мого гостя сумні сліди...
Тільки осінь промчить над полем,
Над ріллею, що знов завмре...
І застогнуть з глухого болю
Верховіття струнких дерев...
І погасне все, що горіло,
З мокрим вітром вдень і вночі
Протинатимуть чорне тіло
Невгомонні, густі дощі.
Гарасевич Андрій
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:08 | Message # 8 |
|
| Ігор Муратов
Елегія розлуки
Десь на різних меридіанах
На роз'єднаних паралелях
Б'ються два незустрічні серця
В людських гомонах, як в пустелях
Їм би вибрести із пустелі
Щоб у визрілу мить спіткання
Ощасливили менестрелі
Неосмислені їх шукання
Словом, струнами, віщим співом...
Але час не стоїть на місці
І мотає вже чубом сивим
Отряхає зів'яле листя;
І комашками нонпарелі
В чорній рамочці - смуток шани...
Й розбігаються паралелі,
Йдуть у безвість меридіани.
Attachment:
9365160.jpg
(8.2 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:09 | Message # 9 |
|
| МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ
ЕЛЕГІЯ
Зіходить ніч на втишений сад...
Глибокий вересень шумить крилом
качиним.
І за вікном, у листолет відчиненим, -
Червоних зір червоний зорепад.
В бентезі я!.. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим.
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.
Зійди мені!.. В що ніч в своїм чутті
Я мов приймач!.. - в мені всі звуки світу!
Зіходить доля тихо на орбіту
Високоточних дум і почуттів.
Творись, мій труд! На тебе ми проллєм
Всі грози дня, а не чорнильну воду!
Для мене найпроблемніша з проблем -
Проблема серця і чола народу.
Художник - це світогляд і талан!
Його духоозброення - сучасність!
І план думок, і нервів його план
Лягає в план доби і у всечасність!
Зійди мені!.. Ословсь до моїх слів!
Коли тебе торкавсь я лише тінню.
Коли сідала ти красиво на ослін
І я твоєму ніжному хотінню
Приносив дар фантазії і дум.
Що проживем красиво ми, як птиці...
Як час іде!.. Літа - як блискавиці!
Я поетичним вереснем іду...
У гомоні суєт я не в потребі,
У вересневім полі - ні душі...
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі.
Лиш золота гроза в моїй душі.
Мені приснились ми... Схвильовано і тихо
Ми ідемо по шию у Дніпрі,
І погляд ваш мені любов'ю диха.
Веселі плечі ваші білим сміхом
Мені сміються в легітнім Дніпрі!..
http://virchi.narod.ru/poeziya2/vingranovskiy.htm#elegiya
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 10.02.2012, 17:10 | Message # 10 |
|
| Микола Сингаївський
ЛІСОВА ЕЛЕГІЯ
Пам'ятаєш мій голос,
і птиць у гаю,
і пахучі суниці?
Пам'ятаєш –
себе зачаровану
і мрію свою?..
Тільки, може, не птиці –
мова твоя
і ти сама –
все. що в мені родилося.
Все, що серце моє обійма,
все. що марилось,
чим жилося
і снилося.
Що назвав я
своїм життям,
печалями
і повною радістю.
Ти для мене була почуттям
і в очах моїх ясністю.
Дитячим сном,
що пальчика поклав на уста:
не тривож його,
не буди.
Я біля рук твоїх,
наче у сні, виростав,
ночами кликав:
– Як вірність, прийди!
І говори мені мовою птиці,
і пожежу мені принеси.
Де горять у траві суниці,
напившись роси.
І пахнуть суницями
губи твої,
травами пахнуть руки.
І солов'ї
свистом рвуться на луки.
Вільно у білім гаю
солов'ю.
Вільно мені з тобою...
З любов'ю
дай мені руку свою.
Добре, що крізь літа
з мудрістю на чолі
вічно сонячна і молода
любов живе на землі.
І продовжує людям вік,
і народжує людям красу.
Пам'ятаєш,
як птиці пили росу
у білім гаю?
Пам'ятаєш –
себе зачаровану
і мрію свою?!
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 04:15 | Message # 11 |
|
| Наталка Білецька
МОРСЬКА ЕЛЕГІЯ
Перший день без тебе...
Засинає небо
В перехресті сонячних доріг.
Запашне й прозоре
Замовкає море.
Літня ніч ступає на поріг.
Ніжний вітер віє –
Розсипає мрії
Вогонь зірок тільки для нас
В Різдвяну ніч нехай горить.
В твоїх очах любов і гріх,
В наших серцях горить вогонь,
Чаклунка ніч дарує сміх,
З нею знайомі тільки ми.
http://virchi.narod.ru/poeziya/arfa.htm#merska-elegiya
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Нд, 26.02.2012, 04:16 | Message # 12 |
|
| Іван Кушнір
ЖАСМИННА ЕЛЕГІЯ
Поверни свою впертую спину,
Я до тебе сьогодні як гість,
І дарую лиш гілку жасмину,
Хай вона тобі все розповість.
Зрожевіло чимало ночей,
Та мені вже повік не забути
Тихий присмерк самотніх очей,
Їхній присмак п'янкої отрути.
В них застиг той вечірній прибій,
Що з'єднав і скропив наші руки,
Нас на хвилі підніс голубій
До вершини солодкої муки.
Як тоді хвилювався жасмин!
Розпашів, заспівав од коріння,
Ніжний запах від принца рослин
Тонко плив понад нашим горінням…
А вже ранком самотній прибій
Пив прокислую піну, та линув
Десь за обрій в росі голубій
Ніжний запах нічного жасмину.
Пригадала? Я ж бачу росину,
Що зросла поміж янгольських вій,
І дарую цю гілку жасмину,
Ти мене розумієш? Я твій
http://virchi.narod.ru/poeziya/arfa.htm#jasminna-elegiya
---
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 06.04.2012, 11:15 | Message # 13 |
|
| Алексей Григорьев
из письмем итальянскому другу
Приходи, мне сегодня печально,
В прошлом — гадость, а в будущем — дым,
Слишком многих наприручал я..,
Может прав ты, Mein Herz, хер бы с ним?
Мне сегодня с утра одиноко,
Так и валятся вещи из рук...
Три бутылки, Антонио, много,
Двух довольно.
В. Моцарт.
Твой друг))
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пт, 06.04.2012, 11:17 | Message # 14 |
|
| Игорь Древлянский
В ночном саду
(элегия)
Твой тёмен лик;
нагой прохладой
Овеяла моё лицо…
Неуловимою наядой
вдруг отступила!
И в кольцо
Своих химер и шевелений,
Неясных отзвуков, теней,
И истекающих мгновений,
И дум моих – о ней, о ней! –
Взяла!
В колеблющемся свете,
Из окон падающем в сад –
На яблонь призрачные ветви,
На флоксы,
на пионов ряд,
На чуть заметные дорожки, –
Мерцают роем светляки,
Словно упавшие застёжки
С одежд опаловой реки,
Стекающей с ночного склона…
И я, измученно немой,
Стою, твои приняв каноны,
Наедине
С ожившей тьмой,
Обнявшей бархатно за плечи.
И снова в памяти своей
Ночные воскрешаю встречи –
И ласковость её речей,
И тёплый взгляд,
и тонких рук
Немимолётное касанье…
Зачем,
зачем в бесплотный круг
Смыкаешь ты воспоминанья?..
Стою один;
твой тёмен лик,
Но ты всё дальше, всё белее…
Твоих химер бессонный миг
Уходит в прошлое…
Светлеет.
www.clubochek.ru/vers.php?id=21606
Attachment:
9643366.gif
(150.5 Kb)
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 18.04.2015, 18:54 | Message # 15 |
|
| Пора вертатися завди додому … На круги своя …
СТЕПАН БАБІЙ
ЕЛЕГІЯ
З чим вже повертаю до села ,
Я й не знаю – з болем чи любовю?
Річка , що між вільхами текла,
Стала рівчаком від безголовя …
І столітні зрубані дуби ,
Що були збережені дідами ,
Їх нема , нема – кого любив ,
Вже могили виросли рядами.
Не знайду тих дорогих облич,
Що крізь них світили добрі душі .
Дорікне мені хтось : ти облиш ,
В нас – не душі ?.. та якісь байдужі .
І не тільки тим , що на горбі
Маківка собору іржавіє …
Що вони лишають по собі ?
Що їх , крім грошей , горілки , гріє ? ..
І що впали знаки вікові ,
І що все покрили орні ріллі –
Ми стаємо , люди обіднілі ,
Ніби тільки їжею живі.
Сочиться струмок із джерела ,
Де безодня бурхала потоком …
Я – серед багатого села ,
Та щемить мені із кожнми кроком .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|
|
