Колись, певно з двадцять років тому, попросив мене парох нашої парафії на слово. Він попросив мене, щоб написати привітання для нашого Владики, який мав візитувати нашу парафію, бо добре знав, що я пишу вірші і статті до газет і часописів. Так я і погодився на це. Написав привітання, а ще приєднав свого вірша присвяченого тій події.
Ми всі митці життя і не ображаймо одні одних . Я молодий , хтось старший , я інший ви ще інші , і це добре , бо зараз головне , втримати українську мову .
Пробую зрозуміти святість батьківської хати, якої не бачив, про яку так солодко говорили мої тато коли дитиною я був. Вони брали мене на коліна і починали говорити тихим голосом, а словами солодкими, зрозумілими для мене, як дитини...
В Україні пісня лине воріженьків України. Це слово для них є плахтою на бика. Розуміють світ, як хочуть. Історія їх коле в очі. Для них Київська Русь не була велика.
