Через жадібність, (під якою розуміли владу), вони билися з іноземними народами і захоплювали багатьох бранців. В`язні працювали слугами і мешкали разом зі своїми хазяями. Слуги і служниці піклувалися про дім і про їжу; слуги, з величезною продуктивністю обробляли поля.
Коли вечір для Різдвяної ночі над степом розкочує темну ковдру, коли перша зірка шукає між хмарами прогалину, щоб заглянути на землю, народжується надія, котру оберігатиме і роститиме віра. Та надія складається з багатьох маленьких іскринок-надій.
...Чомусь малій Асі завжди було шкода мешканців тієї «старенької стаєньки». Ввижалася вона дитині якоюсь дуже дрібною серед глибоких снігів – адже зима, адже поле, а стаєнька невеличка, загублена у безмежжі січневих хуртовин. Думала собі, що важко велося мешканцям того невеличкого обійстя: «А, якщо у них нема коней та саней? А, якщо вони бідні, і не мають статку, аби купити собі теплий одяг чи добротне взуття? А їсти – то ж треба щось їсти! Бо, гляди, поля – розлогі і геть заметені снігами»...
