Коментувати також можна з та

Чт, 09/07/20, 20:53
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [977]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [130]
Аудіовірші [49]
Українцям [2484]
Вірш-пісня [522]
Вірші про Україну [1401]
Вірші про рідний край [765]
Вірші про мову [162]
Збірки поезії, поеми [111]
Абетка [22]
Акровірш [31]
Байка [87]
Загадки [15]
Верлібр [141]
Елегія [50]
Історичні вірші [279]
Вірш-усмішка [964]
Вірші про сім'ю [385]
Вірші про рідню [138]
Вірші про жінок [646]
Вірші про чоловіків [101]
Вірші про військових, армію [186]
Вірші про Перемогу, війну [306]
Вірші про кохання [3185]
Вірші про друзів [706]
Вірш-казка [126]
Казка (проза) [26]
Проза для та про дітей [18]
Вірші для дітей [310]
Вірші про дитинство [318]
Вірші про навчання [56]
Вірші про професію [76]
Вірші про eмiгрантів [144]
Вірші в перекладі [612]
Вірші про свята [193]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1170]
Вірш-тост, вірш-привітання [90]
Для мене поезія - це [185]
Поети [265]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [22]
Релігія [270]
Щастя - ... [558]
Жінка - ... [250]
Життя... [3795]
Філософам [1242]
Громадянину [821]
Метафізика [139]
Опитування для Вас:
Де Ви друкували поезію?
Всего ответов: 418

І як без статистики?
ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Омана
Усе змінилося. Після недавньої смерті мами я остаточно залишився один, мов та смерека, що серед мого поля самотньо колише хвойним гіллям. Ні дружини, ні дітей, ні родичів, ні друзів – нікого не зосталося поряд, лише пес Бурко залишився вірним товаришем. Смішно, але я з ним часто розмовляю, розповідаю про свої проблеми, ділюся горем, а він виляє хвостом і дивиться на мене такими очима, ніби справді все розуміє. Після подібного спілкування на душі стає легше і десь у нутрі народжуються нові сили до життя.
Того похмурого липневого дня я робив порядок у власному будинку, який без мами геть опустів, бо, пригнічений горем втрати, я зовсім не дбав про чистоту в домі. Нарешті наступив той момент, коли взявся за розум, кинув випивати і приступив до буденних справ. Передусім, відчинив двері і вікна, аби провітрити кімнати, з яких тягнувся разючий запах. Свіже повітря і вологе прибирання дещо обновили обстановку. Тоді приготував їжу для Бурка і відніс її цьому розумному рудому псові. На подвір’ї, за будинком, він грався кісткою, а коли побачив мене, негайно підбіг, передніми лапками скочив до грудей господаря і, наче сміявся.
– Стривай, друже, зараз я тебе пригощу.
Він, ніби зрозумів, бо побіг до своєї миски і там чекав.
Небо вже геть заплило темними хмарами, а невдовзі роздався грім. Бурко одразу заскавчав й кинувся навтеки.
– Не бійся, дурню, – сказав я, але даремно; пес не слухав мого голосу, а десь зник.
Нічого ця тварина не боїться, а от грім – для нього то пекло. Рік тому, коли Бурко пішов зі мною у ліс по гриби, єгер вистрелив у нього з рушниці. На щастя, вцілив лише у вухо. Пес залишився живим, але відтоді всі звуки, схожі на постріл, лякають його.
Прийшла гроза. Так гриміло, що аж скло на вікнах тряслося, а дощ лив не краплями, а ніби струменями з мільйонів шлангів. Додався й град. Маленькі родзинки забіліли між липневою зеленню і вмить перемінили навколишній пейзаж. Щедрість неба виявилася надмірною, бо геть повалила траву, поламала картоплю, позбивала недозрілі плоди з дерев у саду.
Гроза вгамувалася лише під вечір, а дрібненький дощик продовжував мрячити, лоскочучи рослинність, ніби вибачаючись за нахабство граду. Я вийшов подивитися, чи не повернувся Бурко. Його не було. «Куди сховався? – питав я себе, а невдовзі махнув рукою і повернувся до хати. – Де він дінеться? Завтра повернеться».
Повечерявши, я заснув. Зазвичай, сплю міцно і не прокидаюсь до самого ранку, але та ніч була особливою. О дванадцятій годині мене розбудив якийсь шерех. Посеред кімнати хтось ходив. Я це чув дуже чітко. Окрім того, знадвору свистів вітер і бив краплинами дощу у вікно. Все це для мене видалося містикою, а в пам’яті миттю оновились розповіді бабусі, сповнені окультними жахами. Ще будучи малим хлопчиком вона залюбки переповідала мені те, що чула від інших, або те, в чому ніби сама пересвідчилась. Бабця була справжнім оратором. З цілковитою впевненістю в голосі, з відповідною інтонацією і серйозним обличчям вона казала, що після смерті людини її душа ходить по землі, а в окремих випадках вступає у контакт з родичами. Таке трапляється, коли померлі за життя не закінчили якихось важливих справ або коли неспокій мучить їх навіть за межею матеріального світу. Бабуся казала, що сама переконалася в істинності повернення мертвих до живих. Якось після смерті своєї сестри, вона тонким шаром покрила стіл борошном, а вранці виявила на ньому сліди, схожі до пташиних, тобто з трьома пальцями. То ходила душа. Про окультні практики бабусі я в дитинстві охоче слухав, хоча після отих історій дуже боявся темряви. Тепер також трясся від страху, бо посеред хати явно хтось був. «Невже це душа мами? Боже!..» – подумав я і заховав голову під ковдру.
Шерех дедалі посилювався, а моє серце билося так, що відчував його стрибки.
«Господи, спаси мене!» – шепнув і вискочив з-під ковдри та з криком побіг до виходу. Тупіт душі слідував за мною.
У темряві я намагався відчинити двері, аби втекти, але замок не слухався і мої відчайдушні спроби закінчилися тим, що зламався ключ. Шерех і м’який тупіт по підлозі я відчував зовсім поряд, а невдовзі невидима сила вдарила мене у груди, щоправда злегка, та цього було достатньо, аби мій страх досяг свого піку. Я істерично кричав і усвідомлював, що втрачаю здоровий глузд.
Та ніч видалася апокаліпсисом.
Коли від безперервного крику я остаточно охрип, тупіт і шерех уже припинилися. Тиша видалася не менш жахливою та непередбачуваною, бо не знаєш, коли і з якого боку чекати лиха.
Трохи отямившись, я дотягнувся до вмикача та ввімкнув світло. Те, що побачив перед собою, приголомшило мене. Я нічого не міг сказати, а лише зсунувся за стіною на підлогу.
На мене дивилися допитливі очі Бурка.

Додав: Бабічин (05/10/12) | Автор: © Юрій Бабічин
 
Розміщено на сторінці: Життя..., Проза, Щастя - ..., Бабічин Юрій, Проза для та про дітей, Оповідання, про поетів, творчість
 
Переглянули твір - 4309 чол.
 
  
  у Вас # закладок

автору
за твір:

 

Ключові (?): Татова рука, Юрій Бабічин, оповідання

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 Asedo1949 • 13:43, 05/10/12 [Лінк на твір]
Гарно, проймає... Сподобалось! 55555
avatar
Приємно, що Вам сподобалось.
Добро преможе!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
avatar

загрузка...

ОСТАННІ 10 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")


           Украина онлайн


Форма входуу
Логін:
Пароль:
Інформації:     
Випадкове ВІДЕО з сайту:
100 бійців
00:03:50

ПОНОВЛЕНІ ТЕМИ ФОРУМУ:

ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ:
    Сайт: uid.me/vagonta
    Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com, virchi@yandex.ru

загрузка...

НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz