| Колись тікаючи від болю,
Не оберталась я назад…
Хотілось вирватись на волю…
Забути про душевну рать..
Пройти вперед на відстань років…
Не бачити вже власний слід…
Щоб через ці важезні кроки…
І спомин про події зник…
Боялась думкою минуле, -
Смерті подібне почуття…
У чомусь розпізнать що було…
Й згадати близьке відчуття…
Я знала, що там попелище…
А може той безкрайній лід…
Чи вічна злива стежки нищить…
І розмиває старий слід…
А тут спинилась на хвилину…
І опинилась сам на сам…
І дивну взріла там картину…
Немає знаку там слідам…
Там льоду й попелу немає…
Там квітне рясно літній луг…
Там все росте і розквітає…
Без тягару минулих мук…
Дбайливо плодоносить нива…
В любові випещений грунт…
Живою стала навіть злива…
Зкропила весь зелених луг…
Тож вже тепер моє минуле…
Травою рясно поросло…
А це тепер квітуче поле –
Моє теперішнє зросло…
|