Щодня
витягую злочинців,
Даю
їм корисні поради,
Але
не можу рідній жінці
Довести,
що не бУло зради…
Зриває
дах без аргументів,
В
стіну товчуся головою,
Забуті
радісні моменти
У
гніві фази нелюбові…
Статті,
теорії доведень,
Усе
не те, усе не діє,
З
кутка в куток ходжу ведмедем,
І від
безвиході дурію…
Оце
так випад, це так присуд,
Із
зайченяти стала катом,
Не
попадав в таку репризу,
Де
зайво мати адвоката…
І що
найгірше – ні, не треба
Ані
доказувань, ні свідків,
Усе
окреслила для себе
І вже
вручила чорну мітку…
Не
важить щастя, в урну казку
В очах
і в серці дикий гнів,
Я і
не знав про свою маску,
Я
стільки, виявляється, умів…
Здавалось,
жив завжди для неї,
Хотів
як краще, - вийшло гірш,
Скажіть,
хіба не ахінея,
Що
моя зрада – іншій вірш?...
Моя
кохана часто-густо
«Стішки» виймала із-під скла,
І так сікла на них капусту,
А тут
перелюб прорікла…
То,
може, зовсім не писати?
Всі
музи здати в гастроном…
Цікаво,
- здатна воскресати
Душа,
розмішана з лайном?..
Я ще
не мав такого пату,
Не
знав, що в мене стільки сліз,
Однак,
чого усе заради?
-
Невже горить так швидше хмиз?..
Простіш
в собі знайти причину, -
Рогатий
в кожному сидить,
Аніж
поводитись причинно:
Про
зраду віршем городить…
Сім’я
– це двоє, дві ходулі,
Я сам
не ангел, та не дам
Моєму
шлюбу дати дулі,
О ні, розгнівана мадам…
Гординя,
лінь і самолюбство, -
Ось
те, що точить наш союз,
Рецепт
не винайшло ще людство,
Та й
не карали ще з-за муз…
Тому
сховай свої багнети,
Притиш
грозу і карний хист,
Прости
інтим віршів поету,
Як
все прощає чистий лист…
Пробач
мені моє кохання
До
тебе вдень і уночі,
Я в
тебе перший, ти – остання,
Не
купиш це за дукачі…
Дорослі,
ніби, - наче діти…
Для
чого зайве ворушить?
Давай
негайно зрадим світу, -
Без
тебе я не можу жить…
| 
та
у Вас 
0
В мене не має слів, та тут їх і не треба: щиро, сильно і красиво!!! 
