Пролісок

Як тільки Промінець полоскотав землю, у лісі відкрила очі квіточка. Солодко потягнувшись, вона озирнулася навколо.

«Бр-р-р», - стрепенулася, побачивши чорну землю, самотні стовбури дерев і сиве небо. 

Набравши у стебельце весняного повітря, вона гукнула:

 - Агов! Є хтось? Відізвіться!

 У відповідь тиша.

 - Аго-о-ов!..

 - Я тебе чую, - пролунав поряд голос.

- Ой! - від несподіванки квіточка аж підстрибнула.

 На неї, усміхаючись, дивився блакитний красень.

«Які у нього витончені пелюсточки, - подумала квіточка. – А яке тоненьке стебельце й неймовірно гарні листочки!»

 - Ти хто? – запитала вона у незнайомця.

 - Твій братик, - відповів він.

  Бачачи розгубленість квіточки, пояснив:

 - Ми - Проліски. Своїм цвітінням ми сповіщаємо про те, що зима позаду.

 - І я така гарна? – запитала квіточка.

Синій красень усміхнувся. Він показав сестричці на дзеркальце води.

 - Звісно. Ось поглянь.

А звідти дивилося два вродливих личка.

- Ми такі гарні! – задоволено промовила дівчинка-Пролісок.

- Еге ж! – кивнув братик. – І нас є дуже-дуже багато. Озирнися лишень навколо…

А  у весняному повітрі  вже звучала пісня:

-         Ми весняні діточки,

 Синьоокі квіточки,

Про весну віщуємо,

 Радість всім даруємо…

 Так сотні блакитних Пролісків  пробуджували своїм співом природу. Вступала в свої права Весна.