Колись доводилось чути легенду про "першого ангела", яким стає для дитинки її матір. В кожного з нас є щось ангельське. І в різних життєвих ситуаціях воно проявляє себе.
А знаєш, мене дуже часто теж кликали янголом Ті люди, котрих я навчила, як бути в цім світі відважними, У кого в добро неминаюче віру вдихнула я, Хто зміг завдяки моїй силі позбутись сумного минулого...
Насправді, я тільки спокутую власні провини так, Борги віддаючи усім і за все, і за те, що не взяла в них. Я знаю, як важко не було б - не можу вже скинути Хреста, на якого колись власноручно себе розп*яла я...
Бо часом в житті важливіше давати і литися Ніж просто примайти і щастю радіти власному. Бо часом буває, що з щастя чужого світишся, А це ж і є сила: у дні засвітитися страсному.
Буває, себе відчуваю загубленим янголом, Якого зреклися святі небеса і відкинули. Життя це ніколи мені не здавалось розвагою, Я знаю - багато віддати ще світові цьому повинна я...
Якби кожен думав, як думаєш ти моя ,подруго, То світ би інакших набрав обертань і злітань. Прожити життя і любити -це коштує дорого- Це коштує болей і оголених нервів, зривань!
Це коштує нОчей недоспаних, серця роздертого, І нерозуміння від світу й людського оточення. Та все в цім житті, що є цінним, пов*язане з жертвами, Мабуть, такий хрест мені зорі ясні напророчили...
Люди- ялинкові ліхтарі, Так, як струм біжить по дротах мідних. так біжить в аортах світлий Дух І нема чужих- є тільки рідні. І нема на світі бід чужих, І немає не твоїх дітей. Всі ми поєдналися у Тих Ялинкових ліхтарях людей.
Чого чекати від життя? Якби ж то знати. Багатства, слави, визнання, Чи болю втрати? А, може, треба віднайти Свою дорогу, Збагнути врешті: хто ж є ти? Живеш для чого? І, не минаючи доріг, Що терням вкриті, Знайти в собі добра для всіх – Це сенс у світі! Що нам готує це життя? – Для нас важливо. Лиш пам’ятаймо, вороття Є неможливе!
Чого чекати від життя???- Чекати дива! У небі в сині сповиття Пташина сива! А у струмочка береги і спів джерельний, І пнеться квітка догори, І сон полелний Є стільки дива на землі що лиш радіти А головне, що ми усі Є Божі діти!
У всьому є першопричина І є свій наслідок один. Є покарання за провини, Цього не змінить часу плин. Хтось робить з нас хороші справи І до кінця за Правду йде, Хтось чинить зло, немов Лукавитй Його невидимо веде. Хтось завжди дба про наші душі Та щиро молиться за всіх, А хтось з обличчям незворушним Важкий щоденно коїть гріх. Винагороду в небі маєм, Як тут Добро сотворим ми, Зло ж бумерангом повертає І душу тягне до пітьми!
Ми Так пресильно Болимо Отцеві свому Бо ми, мов нерви, мов клітини живому всьому Були стигматики- пішли Лишили рани Щоб ми з молитвами ішли Дг"орі слідами, Котрі проклали нам благі Святці великі. щоб кожен з нас у дні усі був світлоликий!
В гонитвах за принадами життя, За втіхою, за владою та грішми - Забули, що Господні ми дитя На цій землі, щодня все більше грішній. Не вабить нас наближення весни, Ні небо, де Творець спліта сузір’я. Не чуєм, як співають цвіркуни – В полоні ми у ситого зневір’я. Хто ж душу замінив на кам’яну? Чи дзвін монет все може заглушити?! Не пізно з віч зірвати пелену, Любов’ю світ й себе у нім зцілити. Почуймо знову Божі голоси, Милуймось, як цвіте у горах рута, Бо що б там не було – у всі часи ДУША ПОВИННА БАЧИТИ І ЧУТИ!
Душа повинна бачити і чути І жити, і творити небеса. Як запах від квіток і рути- Так мають пахнуть тілеса. людина має бути гармонійна, Та це, мабуть, нелегко в даний час - Переносити треба всі терпіння Із поглаядом в майбутнє- там твій Спас!
В чім суть життя? Себе питаєм. Що найцінніше в світі цім? Та часто це ми осягаєм, Коли біда приходить в дім. Лише тоді, коли спіткнемось, Коли пізнаєм горя смак, Коли в сльозах вже захлинемось, – Ми зрозумієм: щось не так. Лише тоді, коли чимало В житті наробим помилок, Наступний вчинок буде вдалим, Наступний вірним буде крок. Лише тоді ми правду зможем Вже відрізнити від брехні, І у “прокрустове” більш ложе Так легко вже не ляжем, ні! Лише тоді, коли втрачаєм, Ми починаєм цінувать, І запізніло осягаєм: Що б і л ь ш е щастя – віддавать. Велике щастя й насолода – Як віддаєм свою любов. Бо на добро завжди є мода, Так було, є і буде знов!
Ми тут у школі, хочемо- чи ні.. І, ще до речі, індивідуальний у кожного урок. І по спині, і по шоці ми заробляєм бальний залізний вишкіл. Ну то вже таке... А часом гірше, як в ті самі граблі Стаємо безроздумно- от лихе, як не вивчаєм класи поетапно, А хочемо на поспіх заповзти скоріше до всіх благ земного світу, Дарма, усе зійде на черепки І от тоді не оминути звіту Перед порогом до хором Ясних ну що му скажем: ми ніякі учні...? І знов новий виток у "першостих" Торуй свій шлях- ці школи неминучні.
Така в нас суть: про тіло тільки дбаєм І прагнем йому ситості й комфорту. А попри це про душу забуваєм. Байдуже нам - До Бога чи до чорта Вона піде по смерті того ж тіла? Не віримо, що буде кара грізна, І прийде час: на “біле” скажуть “біле”, На “чорне” – “чорне”. Лиш би не запізно Було нам навернутися до Бога, Позбутись зла, що душу закувало В міцні кайдани. Вийти б на дорогу, На Правди шлях. Лише би сили стало Здолати всі спокуси, свої вади, І вирватись з пітьми, що вік тримала, І дати всьому злу у світі раду, Щоб Господа душа наша пізнала! Лише б не пізно. Лиш би сили стало...
А Бог вивчає нас очима ближнього, Він споглядає нас через природу, Крізь листя дерева, крізь думку літнього Старця ученого, крізь дні й погоду. А Бог так близько нас, Що ми й невіримо, що може бути десь та близькота. А виявляється - це ми не вміємо Собі повірити- то й слизькота....
Прийде час озирнутись в минуле І згадати усе, що прожито, Розбудити усе, що заснуло, Й те, що начебто спить, розбудити. Прийде час все на ваги покласти, Добре й зле розділити на різно. Та не вдасться нічого нам вкрасти, Щось змінити занадто вже пізно. Прийде час вийти Правді з туману, І з очей пелену нам зірвати. Більш не буде і тіні обману, Чорне – біле пора розрізняти. Прийде час і, немов на папері, Вирок нам за життя прочитають, Відімкнуть нам до Вічності двері, Що давно нашу душу чекають!
Нам напевне поки що невтямки, Що таке "двері вічності" значать, Нам поки що усе як уламки, Як кавалок, як друзки...доточать нам колись розуміння величне, прочитають зароблений вирок... Божа карта- велика і вічна Ми такий в ній важливий уривок!
Ці внутрішні протиріччя, виснажлива боротьба, щоденний вибір, невтомний поступ...Цей шлях перевтілення від людської до ангельської вдачі, такий непростий і одночасно вкрай необхідний для нашого єства.
Гарно розкрита тема, Роксолана. З глибокою філософією. Вдало.
Допомагати один одному розкрити у собі ці духовні якості - наш святий обов'язок перед Господом. За що Вам і щиро дякую, Роксолано. Адже двічі з Вашою допомогою вдалося зазирнути у такі "темні куточки" своєї душі, у які самотужки я б ніколи не відважився!
А Ви допомогли мені побачити себе з такого ракурсу, де я трішки схожа на ангелика- мені сподобалося це відчуття! - але це величезна відповідальність!!! ВЕЛИЧЕЗНА
Ваша Янгольська суть ,Роксолано Наводить на солодку думку , що Янгол може бути ,також і Романом , Тобто в кожному заложено Янгольського гатунку . Надіюся і у мені ,хоча би краплинка .
Однозначно, Романе!- у кожному є закладено Божу іскру, котра живе і в Ангелах- це нас об"єднує з ними. Але вони - істоти духовні- у нас є тіла.Ми так часто забуваємо які дару отримали звища, часом чубимося, о плачемося, воюємо за оцінювання, за вищість, за владу....замість того щоб насолоджуватися життям. Так чомусь є...Амбіції керують людьми, люди не вміють пробачати. Ох, важко зчитувати думки чужі....іх стільки у світі і на сайті... Дякую, Романе!
Я погоджуся з п.Світланою, бо перечитавши все, я ніби перегорнула сторінки життя яскравих, добрих, сердечних людей, які вміють цінувати дружбу і Божу любов. Я в захваті!
Ого я вражений, і віршем і особливо коментарями, погляньте Роксолано, які у вас чудові друзі - Наталка і Василь (вибачте може когось пропустив), як гарно вони вас цінують, ех, Ви цього заслуговуєте, схиляю голову...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
1
