Хтось приречений бути поетом На землі, що його окриля, І душею літати над степом, Прокладати до Істини шлях, І вдихати життя повногрудо, Власну пристань шукати в імлі, Вчити ближніх, як вірити в чудо На своїй благодатній землі!
Таки болючу правду ви зобразили у цих поетичних рядках... Але не тільки. Також іншу істину ви розкрили, світлу й прекрасну, про прагнення. За зміст (це передусім, але за форму також, бо непогана) - "5".
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас 
0
