Ти прийдеш...

Обвила ти шию, зазирнув я в очі,
Там світились мрії і вогні пророчі.
Поцілунок вії все сказав за мене,
Невагомі дії перейшли в шалене.
Мої губи жаром обпікали тіло,
Ти хапала спрагло, наче кисню хтіла.
Шепотів приємне і кохав невміло,
Ти в блаженну вічність раз-по-раз летіла.
У обіймах вилась, наче тая кішка,
Віддалась достоту, коли пестив грішно.
Почувався “Майстром” біля “Маргарити”,
Забувався в ласках і бажав творити.
Бо ти стала мною, в насолоді билась
Від любові воском по мені розлилась.
Я піднісся в небо, а ти вийшла з Раю,
“Я без тебе згину…”, ти мені: “Кохаю...”
Ми ще довго брали висоту в сплетіннях,
В почуттях світились дві натхненні тіні.
Нас притишив ранок, ти вві сні упала,
Я не спав, не вірив, це ж бо щастя спало.
Мов на крилах ніс я у ліжко каву,
Як дитя сміялась, ніжно і лукаво.
Я упивсь вустами, захопився дивом,
Бо кохав нестямно просто надкрасиву.
Обійнявши ніжно, не хотів вставати,
Та за мить ти щезла: «В той же час, - до завтра».
Я боровся з часом, наче на рапірах,
Пломеніла свічка, холоділа шкіра.
Випив літру кави, поховав вечерю,
- Може ти заблудла..., - і пішов за двері.
Обійшов сто вулиць, вже давно всі спали,
Я шукав нестримно до душі припалу.
Кожен вечір досі та свіча палає,
Бо я знаю: мила, ти прийдеш, чекаю...