Мене
запевняли, що ангели – білі,
А я
тепер знаю, що є і руді,
У них
сірі очі, грайливі і милі,
У них
такі ніжки, що йдуть по воді.
А
губи звабливі, немов полуниці,
А
шкіра гладенька, як той оксамит,
Я
раджу на них на землі не дивиться,
Бо
стане не милим омріяний світ.
Вони
полетять, не лишаючи й пуху,
У
тебе півсерця нахабно візьмуть,
Тихенько
чекати попросять на вухо,
І
зникнуть, лишивши п’янку каламуть.
Красиві,
мов ляльки, з душею глибоко,
Від
Бога? Від Чорта? – Ти не розбереш.
АлЕ
раз попавши у зір твій край ока,
Неспокою
більше не матимеш меж.
Я теж
спокусився, хоча розумію
Велику
примарність цього почуття, -
Не
ангел, тому і літати не вмію, -
В РаЮ
чи у пеклі чекаю життя…
| 
та
у Вас 
0
Дякую.
