Дощ... Крапають тихо думки... В скверах, садах, серед площ Ходять, немов бурлаки, Вітри самотні, А всюди йде дощ... Я вдивляюсь у світ мерехтінь, У країну, де сонце – лиш тінь, Я до нитки вже змок, хоч-не-хоч, Та все небо у хмарах, Йде дощ... Я вже звик до торкання води, Я став сам, мов краплина дощу, Всі думки позникали кудись, Я покірно у струмінь течу. Поринаю з води в нікуди, І без жодного слова кричу, Бо і далі в садах, серед площ Йде невпинний самотності дощ...
Я вже звик до торкання води, Я сам став, мов краплинка дощу... І особливо У КРАЇНУ, ДЕ СОНЦЕ ЛИШ ТІНЬ сподобалися рядки, думка автора. Закінчення вірша Йде невпинний самотності дощ... не позбавляє безнадії, а тільки підкреслює її. Гарна річ.
О, Немо, це те, що треба. Наша "група продовженого дня" полюбляє дощі ( а один поет - Василько Роман - так задощився, що навіть на місці голови коханої жінки парасолю побачив... ) Гарне порівняння вітрів із бурлаками і " я вже звик до торкання води". Вода - ваша стихія!
несуться думки крізь краплі зірок що падають з хмар земних стікаючи в душі людські
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
) Гарне порівняння вітрів із бурлаками і " я вже звик до торкання води". Вода - ваша стихія!
