Я обійму, немов не обіймала я тисячу й ще тисячу років... Тебе забути зовсім не зуміла... Не загубила я між відчуттів... Я закричала гучною луною... Я блискавицею палила небеса... Та лиш з тобою тихою водою... В любові тихо серце восреса... Не підійду... Муровані вже стіни... Я вирок підписала небесам... Я відмовляюсь... Чуєш... Відмовляюсь... Це моя осінь... Не твоя весна... Я не воскресну... Бо тепер осіння... І зрілими плодами є життя.... З обіймів душу я не відпустила... Бо досі я її вона моя... І навіть маючи надлюдську духу силу... Вміння тримати усмішку йдучи... Кричу я ввись що ти в усьому винний... Та душу обіймаю я твою...
Вірш про біль нерозділеного або втраченого кохання, яке неможливо відпустити. Але не тримаймося за те, чого не матимемо більше...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavka: В поисках настоящего мастера многие читают отзывы о гадалках на форумах. В некоторых случаях это помогает избежать мошенников. Но на опросы уходит немало времени. И это не гарантирует защиту от цыганк
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
у Вас 
0
