Ода Феміді...

Велична статуя Феміди…, -

Частенько бачу її лик,

До неї чи за нею слідом

Іду, згубивши денний лік.

І стільки виникає сміху,

Іронії, аж часом заболить,

Бо суд не вершиться над лихом,

А лихо рішення велить.

Удав під ніжною п’ятою,

Закон обвив без каяття,

Так, ніби гріє теплотою

Своє не вроджене дитя.

Меч у опущеній правиці,

Аж поіржавився без страт,

Хто лез негострених боїться?

Лише сліпий жебрак, вар’ят.

Очей не видно у Феміди, -

Може, тому іде у блуд

Частенько, без краплини стиду,

Наш об’єктивний, чесний суд.

Навіщо бачити терези,

Коли не завжди переміг,

Який правий і геть тверезий,

А хто узяв на себе гріх.

Дивлюсь із сумом в слід Феміді,

Не вірю, що прийде пора,

І суд відмовиться від міді

Закону ради і добра…