Я вже стомився чути крик поразок, Герої козаки, де загубились ви? Вкраїна плаче, падає від сказу, Гучніше, Дніпре, запоріжжям зареви! Несіть, вітри, наш дух у душі, Дощі, омийте від свідомості рабів, Яскраве сонце, сій пшеницею по суші, А небо - бийся в синяві морів. І може ми ще зможемо пожити, Прожити так, як рід наш заслужив, Так стане, як собі будем служити, Своєму щастю, не добробуту чужих. Ми ж є не гірші від народів, Не є дешевшими ні честь, ні міць, Та розгубилися гетьмани–воєводи, Без них ми падаєм все нижче й нижче ниць. Я більш не чутиму шалених криків, Не зможу й мами бачити сльози, Ще трохи років і загубимось навіки, Як не освятимось від славної грози.
То, може, вже пора адміну розробити два критерії оцінювання? Я знаю вади своїх віршів. Вибачте, але вони не "кульгаві". Зауваження дійсно доречні щодо складовості. Проте, на мою думку, критика має бути не жорсткою, а такою, що породжує сумнів у автора, а не відсутність бажання писати... Ще раз дякую за увагу...
Дякую Вам за увагу до моїх віршів. Дуже приємно...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
1
