--- Поезія може бути проявом слабкості? У вас проявом чого вона є?
• У мене поезія - це спосіб самовиявитись.
Чи можна бути слабким у житті, але сильним в поезії?
• Це буде позерством. Якщо людина в житті інакша, аніж у творчості, значить, десь вона лукавить, десь вона створює той образ, на який хоче бути схожою.
--- Але в житті людину можуть обмежувати певні соціальні ролі. Натомість поезія – спосіб виразити себе “без обмежень”. Хіба ні?
• Як на мене, тут не йдеться про обмеження чи спосіб сказати те, чого в житті не можеш. Я в житті теж це можу сказати. Але я вибираю форму слів тому, що таким чином це простіше сказати. Якби я краще володіла, наприклад, фарбами чи займалась фотографіями, то, може, робила б це в такий спосіб. І у мене була б уже не поезія, а кіно, наприклад. Митець вибирає той спосіб, який для нього є найдоступнішим. Для мене - це поезія.
---Тобто поезія – це найдоступніший спосіб “сказати себе”?
• Так. ---Василь Герасимюк казав, що поезія – річ мстива. Це стосується вас?
• Може, коли я доживу до віку Герасим'юка, коли він це сказав, для мене виникатиме таке запитання щодо мстивості або немстивості поезії. Натомість зараз поезія для мене виглядає не так мстивою, як вимогливою. Вона вимагає і постійно випробовує.
---Вона виснажує чи наснажує?
• Вона не виснажує, тому що я не ставлю перед собою завдання, як на біговій доріжці. Я не ставлю собі мети добігти до межі триста чи чотириста віршів. В цьому сенсі вона не виснажує. Як я розумію, Герасимюк казав це в плані особистому. Поезія відбивається на особистому житті, вона вимагає своєрідного ходіння якоюсь уявною ниткою. Ти для себе придумуєш цю нитку і певні умови гри. І якщо ця гра справді така, як вона є в Герасимюка, коли ти ставиш собі мету справжню поезію, тоді, справді, поезія хоч і не жорстока, але жорстка.
---Але поезія виснажує не в сенсі кількості. Вона виснажує, бо забирає собі частину тебе.
• Це добровільна віддача.
---Це добровільна пожертва?
• Я відчуваю це трохи інакше. Я пишу тільки тоді, коли не писати не можу. Це викидання того, чого ти в собі тримати не можеш. Тому поезія для мене не є виснаженням, вона є порятунком, виходом, Я в такий спосіб рятуюсь від себе такої, яка я зараз є. Я пишу мало. Я можу написати в рік два вірші. Я можу написати в день десять віршів. Натомість проза не пишеться лише на натхненні – вона потребує розвитку думки, сидіння і часу. Тому так довго пишу цей роман. Він потребує часу, а цього часу не вистачає. ---Ви можете свою поезію перетворити на скульптуру? Як би вона виглядала?
• Скульптура, напевне, зробила б ці вірші динамічнішими і опуклішими. Там було б видно динаміку і опуклість, тілесність форм. Але мені ближча мова кінематографа. Тому я уявляю свою поезію, як психологічний французький кінематограф 60-70 років. Це психологічні фільми, які не дають відповіді на запитання, які не мають абсолютно чіткої логіки подачі картин.
|
у Вас 
0
