В мене є кілька уривків віршів і прози, які, думаю, не претендують на статус самостійного твору, але, можливо, будуть цікавими читачеві. Друкую їх тут. Пишіть.Додано (13.04.2008, 20:13)
---------------------------------------------
«Ти винен мені тиждень життя. Чому? Тому, що весь тиждень я нічого не робила, лише думала про тебе. А ще—приблизно 24 години глибокого здорового сну ( як спати, коли в голову лізуть жахливі думки начебто ти не любиш мене). І ще, додатково, - баночку крапель для серця ( я випила бабусині). Ні, ні, в умовних одиницях не обчислюється. Можлива компенсація обіймами та поцілунками. Домовились? Я рада.»
Додано (13.04.2008, 20:14)
---------------------------------------------
«Я сумую за тобою,
як природа за весною.
Я в ночі тихенько плачу,
бо очей твоїх не бачу.
Так на відстані кохати—
наче крила поламати,
Щастя бачити на небі,
а ходити по землі»
Додано (13.04.2008, 20:17)
---------------------------------------------
ПРОЩАННЯ
Від нас тікає наша мрія,
Білим голубом летить.
Я цілую мокрі вії:
"Спи, рідненький,
Тільки мить-
Вона вернеться новим птахом-
Коханням, щастям і життям...
А час розвіє попелом
Колишні почуття!"
Додано (13.04.2008, 20:18)
---------------------------------------------
„Люди кажуть: „Не ввійдеш
В один струмок два рази”.
Ми ж намагались.
Сьогодні, милий. не збереш
Те, що давно зламалось”.
Додано (13.04.2008, 20:43)
---------------------------------------------
Пересипали з пустого в порожнє.
Ти - кричав. Я - дивилась крізь скло,
Оглядались на нас перехожі,
Ти – кипів. Я сміялась. Було...
Снували між листя опалого,
Я промерзла й хотіла в тепло.
Крім нас, лиш зорі не спали.
Це, мабуть, не з нами було...
Нам їхать потрібно додому-
Обрій горів над селом.
Від суму напала оскома
І плакало наше Було.
Малювала розірвані кола.
Цілувала гаряче чоло.
Ти – курив заспокійливі смоли.
Я дбайливо стирала Було.
