Мысли проснутся – и вдаль улетят.
Мысли – они ведь свободы хотят.
Телу за ними никак не угнаться,
Тело способно лишь только боятся...

Утро, и больше не хочется спать,
Чувствуют плечи чужую кровать,
Птиц звонких трелей не слышно вокруг,
Страх превратился в замкнутый круг...

Где же девался солнечный свет?
Как понимать этот черный рассвет?
Что же закрыло собою окно?
Ну почему так УЖАСНО темно?

Много вопросов, так много вопросов,
Тысяча маленьких пыток-допросов,
«Где я?», – и в жилах стынет ответ –
Место, откуда выхода нет...

Сердце рванулось из тесной груди,
Ребра ломая, бежит впереди,
Руки надежду нащупать хотят
И теребят, теребят, теребят...

Ужаса возглас взорвет тишину,
Новых страданий поднимет волну,
Душу раздавит груз безнадежности,
Разум круша и спасенья возможности...

Скомкался, смолк, пошатнулся и сник
Похороненного заживо крик...
Слышится только во мрака тоске
Скрежет ногтей по могильной доске...

P.S. Ну, нарешті розібрався, що куди розміщувати. Дві теми зайвих розмістив перед цим.

Біжиш, слід заплутуєш, в тінях зникаєш,
Від мене, від мене, від мене втікаєш.
Та виходу звідси не знайдеш ніколи –
Це мій лабіринт, моє замкнуте коло.

Куди не повернеш – розверзнеться пастка,
В глибини затягне оманлива маска,
Якій ти повіриш, бо вибратись хочеш,
Та маска ховає мої темні очі...

Ті очі чарують, бентежать і мучать,
Тебе полоняють в лабети палючі.
І як не біжиш, а одне лиш чекає –
З моєї душі шляху не відшукаєш...

Приречена привидом вічно блукати –
Тяжіння до мене тобі не здолати!

Присвята: Киці, що любить спостерігати
за падаючими зорями

Загадай бажання – і пітьма розійдеться.
Загадай бажання – і буря спаде.
Загадай бажання – і гроза закінчиться.
Загадай бажання – і сонце зійде!

Загадай бажання – і зле забудеться.
Загадай бажання – і спокій прийде.
Загадай бажання – та воно не збудеться,
Бо кохати вміємо тільки себе.

Бо погасла віра у нашому серці,
Бо надія забула до нього шлях,
Бо любов поступилася гордості в герці,
Бо ми розчарувалися у чудесах.

Бо чекаєм від інших першого кроку,
Бо лиш наше болить і жалієм себе,
Бо все гірші стаємо від року до року,
Бо хороше погибель у серці знайде.

Бо що маєм – втрачаєм, що є – не цінуєм,
Бо себе у житті ми не можем знайти,
Бо хоч і не кохаєм – все рівно цілуєм,
Бо по головах любимо дуже іти.

Бо своєї лиш вигоди вічно шукаєм,
Бо і мучимо інших, і самі страждаєм,
Бо найкращого тільки собі ми бажаєм,
Бо не вірим, що збудеться, хоч загадаєм...

Додано (11.04.2008, 15:46)
---------------------------------------------
Знущання

Чекаєш? Та я не прийду.
Кохаєш? Я іншу знайду.
Благаєш? Байдуже мені.
Страждаєш? Самотньо одній?

Що, серця не маю? Жахливо!
Себе лиш кохаю? Можливо.
І совість відсутня? Біда!
Я падло останнє? О, да!

Вражаю? Це я не в ударі!
Вбиваю? У спину ударив?
Розбив щось? Серденько твоє...
Знущаюсь? Такий вже я є...

Російська версія

Издевка

Меня ждешь? Так я не приду.
И любишь? Другую найду.
Мольба безразлична твоя –
Тебя все равно брошу я.

Что, сердце из камня? Ужасно!
Себя лишь люблю? И прекрасно!
И совести нету? Беда!
Я сволочь, ты скажешь? О, да!

Сразил? Так еще ведь жалею –
Ударить могу и больнее!
Разбил что? Сердечко твоё...
Издевка? Да, это моё!

Взагалі, поезія сподобалась: непогане римування і креативні вирішення, життєва філософія.

Поетичний переклад однойменної пісні "Wings Of Heaven" шведського гурту Tiamat (стиль Gothic Rock).

Оригінал:

I'll be your master and I'll be your slave
Until the day that you will dance avidly on my grave.
Seems like a lifetime we've been living this lie,
But I can't help keep lying when you undress before my eyes

Refren:
The wings of heaven are descending,
The touch of her naked skin's amending,
The skies will collide
Only for a little while
And it will take us trough the night

Thank you my angel like belly dancing concubine,
Like Cleopatra you're sleeping safe in a royal shrine.
Thank you for the blood and tears and for the table dance,
Wholeheartedly I thank you dear for our short romance

Refren

Небесні крила

Я твій слуга і я – твій пан,
Бо ще кохання не поховане,
Бо стигне на вустах обман,
Як бачу одягом приховане.

Небесні крила розгорнеш,
Сп'янить умить твоя краса,
І через ніч нас понесеш
У полум'яні небеса...

За пристрасть дякую тобі,
Спокійно спляча Клеопатра,
За сльози й танець на столі...
Та догора кохання ватра...

Небесні крила розгорнеш,
Сп'янить умить твоя краса,
І через ніч нас понесеш
У полум'яні небеса...

Додано (03.05.2008, 17:26)
---------------------------------------------
Колискова (для подруги :-)) )

Місяць небом походжає,
Звеселяє ніч-подружку.
Голка, змучившись, дрімає,
Шепче казку Сон у вушко.

Чайник солодко зітхає
(Уві сні цілує кружку),
Лев у джунглях позіхає...
Ну і ти помуч подушку! :-)))

Додано (03.05.2008, 17:36)
---------------------------------------------
До 8 березня

Теж для подруги, але вже іншої :-))

Сонце зігріє землю холодну,
Сонце розпустить проміння своє,
Сонце освітить і темну безодню,
Сонце весняне - то серце Твоє! :-))

Першоджерело:
"Тоді добрий вітер з міста забрали, і місто в руїни - о горе, батьку Наннаре! - місто в руїни обернули: народ плаче. Тоді добрий вітер з країни вигнали: народ плаче. В його мурах щілин наробили: народ ридає!
В чудовій брамі, якою раніше ходили люди, валяються трупи. На широких вулицях, де відбувалися врочистості, лежать убиті. На площах, де святкували державні свята, лежать купи мертвих. Кров ллється на землю, як бронза й олово у плавильну піч, трупи, як жир овечий, розкладаються на сонці...
Люди Ура порубані сокирами, шоломи з голів погубили; як газель, звалена ратищем, лежать, зарившись устами в пилюку. Його люди, поранені списами, лежать неперев'язані. Його люди, повбивані києм, лежать з непокритою головою. Де нещодавно їхні дружини народжували дітей, там тепер вони валяються у власній крові..
Хто наважився чинити опір - того вбито зброєю. Хто врятувався втечею, того змела буря. І сильний, і кволий загинули в Урі. усі як один. Старі чоловіки й старі жінки, що не покинули домівок, погоріли в полум'ї. Немовлят, що лежали на колінах у матерів, наче рибу, забрала вода. Молодих чоловіків і жінок пов'язали мотуззям, синів і слуг Ура забрали в неволю...
Загинув державний суд - народ плаче. Державну раду поглинуло болото - народ плаче. Свою дочку покинула мати, сина розлучили з батьком - народ ридає!
З міст його рідних вигнали народ чорноголових!
Їхня володарка, мов той наполоханий птах, покинула своє місто!
О батьку Наннаре, Ур сплюндровано, і люд його розігнано!"

"Плач над загибеллю Ура", шумерська поезія, 2 тисячоліття до н.е.

Історична довідка (від автора):
На межі 2 тисячоліття до нашої ери землеробське населення плодородної долини між Євфратом і Тигром, шумери, майже повністю було винищене амореями, кочівниками з аравійських степів. Так закінчила свій шлях перша визначна цивілізація в історії людства.
Пройшов час, і варварські царі, познайомившись з культурою винищеного народу, самі стали наслідувати їй. Але то вже була інша країна і інший народ - Аккад...
Та шумери були єдиним народом, який залишив після себе не лише мовчазне каміння та руїни, а й те, що виділяє їх цивілізацію серед усіх інших древніх цивілізацій - свою поезію, найвизначніші твори якої припали саме на період завоювання Шумеру: "Плач над загибеллю Шумеру", "Плач над загибеллю Ура", "Плач над загибеллю Лагаша", "Плач над загибеллю Ніппура", "Прокляття Аккаду", ...

з повагою, Erebos Darkness.

Сльози Шумеру

Плаче Шумер, гірко кров'ю ридає,
Світу кляне свого переворот,
Плаче, на долю страшну нарікає,
Долю, що знищує цілий народ...

Боги, за що мені дана ця кара!
Ворога меч біля шиї моєї!
Слава минула, лишилась примара
Древньої величі, сили своєї...

Гляньте на тіло моє – попелище,
Вуха відкрийте до крику мого!
Ви мовчите... Лише вітер десь свище,
Мов насміхається з горя цього...

Діти мої, чом вас більше не чую?!
Певно, в живих вже нікого немає...
Хто пас отари – той птахів харчує,
Хто вчора сіяв – у муках вмирає.

Не залишилося більше надії...
Землі квітучі тепер лиш руїна...
Втрачена честь і порубано мрії...
Мати заколота, вбита дитина...

Виллються сльози Євфратом і Тигром,
Вихлюпнуть горе моє в океан,
Хвиль жартівливих гамуючи ігри,
Сіючи темно-кривавий туман.

Небо заплаче разом зі мною,
Громом завиє і хлине на землю
Згустками болю, не просто водою,
Муку свою виливаючи темну.

Могила відрита, на мене чекає,
Могила сховає безчинства і зради.
Прокляття мого лише не поховаєш:
Хай дні твої будуть недовгі, Аккаде!

Не знатимуть миру ці землі пекельні,
Століття минуть та народи минуть,
І вітри безжальні, і вітри пустельні
Пісками обличчя моє заметуть...

Додано (25.06.2008, 16:41)
---------------------------------------------
Tiamat – Spine

It can't get any colder, no sun left, no light
It makes me even stronger, boosts my will to fight
So much undone
Let's get it on
No moral tells me so, there is no wrong no right

Refren:
It's all that I do
It's all that I say
It's all that I live for
It's my only way

There's no point in waiting when there is no where or when
Blow it all to pieces and then build it up again
It's understood
So far so good
Start it all over and I'll see you there my friend

Refren

Основа (поетичний переклад)

Померло сонце, світло зникло,
Та холод цей мене зміцнить.
Незроблене кидати звикнув,
Мораль моя по швам тріщить.

Це все, що я зробити мушу,
Це все, що я сказати маю:
Сам продаю я власну душу
І сам дорогу обираю.

Як невідомість серце мучить,
Зруйную все, що відчував.
Міцним і довговічним буде
Хай те нове, що збудував.

Це все, що я зробити мушу,
Це все, що я сказати маю:
Сам продаю я власну душу
І сам дорогу обираю.