Я впав в життя!
Шубовснувся з розмаху!
І з кожним днем здається не в своє!
Тому, що хочеться запобігти метаболізму краху,
Бо ми насправді тими є ким ми не є!

І та війна між молоддю і віком,
Тим досвідом не згодна як завжди,
Чому старі стереотипи не зламати навіть криком?
Лише тому, що молодь менше бачила біди?

Чи спраги до життя ми бачили замало?
Чи мало відсьорбнули від життя?
Чи досвіду бракує нам, чи бракувало?
Не ви, а ми будуєм наше майбуття!

Та знаєм, все нове це вперте,
А вперте стиглому не дасть пройти,
Хоча сприймається скоріше перше,
Та змінюється все в житті, як не крути!

Поезія завжди мінлива –
В історії загляньте сторінки,
Старе – Титанік, а нове це брила.
Яка зімне його, як вітер хвилі на воді.

Хваліть себе, бо молодь - аджіорно,
Що денне світло не підтримає ніяк,
Можливо, психіка у нас ще не така моторна,
Щоб відтворить на лобі творчий знак.

Та збийтесь вже нарешті – ми цього не прагнем!
Не пишем для я якихось там спілок,
Усе написане, повірте, не є марним,
Й призначене не для знавців, а для людей думок.

У кожного світогляд свій, свої думки.
Прости “Тарасе” та не треба вчити,
Нехай ростуть дівчата й парубки,
Вони самі научаться своє життя прожити.

Живіть, робіть, пишіть, як молоді!
Ламайте всі дурні для вас стереотипи!
Придумали їх люди в історичнім забутті!
Чому ж і нам тепер їх не зломити!