У мене немає фотографій щоб зараз додати, але коли була у Білорусії то серед цегляних, сучасних будівель помітила невеличкий деревяний будиночок....

Справа у тім, що він до війни працював у селі, на Миколаївщині ковалем. Тож у війну його було залишено у селі, щоби працював, адже тоді зварювальних апаратів не було. Проте минув час і його все ж таки забрали на фронт. Таких, як він (тобто ті, хто був затриманий в тилу, а потім направлений до фронту) називали по російські "подьюпочниками". Та це продовжувалось не довго. Усіх "новеньких", як завжди, кинули у першій же битві на передову. І після важкого бою, коли значна частина тих солдат загинула, а ті, що лишились всеодно змогли показали німцям де "раки зимують" їхній командир, вишикувавши, бійців з досвідом, сказав, що якщо він ще хоч раз почує слово "подьюпочники" то та людину буде віддано під трибунал. А усім хто бився на передовій, подякував за гарно проведений бій.