| metman17L
♂
| Date: Нд, 11.03.2012, 22:45 | Message # 1 |
|
| Ви - світло світу.
Цими словами із Святого Письма хотілося б звернутися до найбільшого і найціннішого нашого скарбу - підростаючого покоління. В цих руках сьогоднішніх опиниться завтрашнє майбутнє цього краю, цього куточка землі, і яким воно буде в великій мірі залежатиме від того виховання, тих моральних засад і тієї духовної основи, яка закладається в їхніх серцях тепер.
Говорячи про нашу молодь доводиться чути різне. Свій акцент старше покоління робить на її легковажному ставленні до життя, на низько опущену планку моральних принципів та не достатній повазі до покоління , що пережило лихоліття війни, пройшло концтабори смерті. Важко не погодитися, що все це мало і має місце в нашій реальності. Та слід визнавати й те, як саме це робиться: з докором і настановою, чи звинуваченням і засудження. Не забуваймо, що плід нинішньої розпущеності і вседозволеності є результатом вчорашньої зневажливості і безбожництва, заснованого на матеріалістичному світогляді. Перервана ланка - ціле покоління без віри, муштроване марксистко-ленінською ідеологією. Ось та ніша, яку доводиться нести, і той тягар, за який приходиться розплачуватися нинішньому поколінню.
Будьмо поміркованіші у ставленні до молоді, вбачаймо в ній світле і добре. Пам’ятаймо про ще свіжі сторінки нашої історії – Майдан. Він зміг відбутися і завдяки їй. Там були десятки і сотні тисяч молодих юнаків і дівчат, які не були байдужими до долі країни, до того, що відбувається довкола них. Вони вірили, що в цім світі можна щось змінити, щиро прагнули щось виправити. І не їх вина, що продажність політиків і спритність ділків від бізнесу поставили все з ніг на голову, повернули на круги «своя», перетворили здобутки Майдану на корито власної вигоди. Це вже не від них і не через них.... І це не поодинокі приклади, коли молодь з властивою її заповзятістю в прагненні до правди і справедливості намагається змінити цей світ, несучи світло віри в наші спустошені серця. Вірмо їм і вірмо в них, бо найбільше ображає нашу молодь не те, коли ми її схвалюємо, засуджуємо чи виправдовуємо, а коли не згадуємо про неї взагалі.
Через те хотілося б поговорити, в якому світі доводиться жити нині молодій людині, з якими проблемами її приходиться стикатися, в яких складних життєвих ситуаціях опинятися і, головне, як знаходити світло в кінці довгого тунелю негараздів, невдач, переживань, розчарувань.
Перевертаючи відомий вислів «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти», одержимо щось на зразок «Скажи мені, хто ти, і я скажу тобі, хто твій ворог». Саме з таким запитанням хотілося б звернутися до кожної молодої людини: юнака, підлітка, школяра. І відповідь тут однозначна - це її власна необізнаність. Маються на увазі не знання земні, знання зі «світу цього», а знання небесні, істини духовні, які такі ж реальні і їх дія така ж відчутна , як, скажімо, закону всесвітнього тяжіння. Невігластво в таких насущних питаннях життя і є причиною тих невдач, переживань, внутрішніх потрясінь, з якими доводиться мати справу юнакові чи дівчині. На превеликий жаль, нині як сім’я так і школа, і суспільство, всі ті, хто безпосередньо опікується молодою людиною, далекі від її духовних потреб. Немов ті казкові персонажі лебідь, щука і рак – кожен глядить «своє». Сім’я насамперед дбає про матеріальний достаток, школа про інтелектуальний розвиток, суспільство взагалі невідомо про що. Сфера духовного є неактуальною в шкільному, а на загал і молодіжному середовищі. І як наслідок, сьогодні рідко зустрінеш молоду людину в Божому храмі, за читанням духовної літератури, в колі духовного спілкування з дорослими або з ровесниками, в настанові з духовним провідником. Усе частіше їх доводиться бачити в барах, на дискотеках, у розважальних закладах, перед екранами телевізорів, комп’ютерів, мобільних, в дорогих авто, в веселощах і розвагах, розпусті і лайці.
Як навчає Книга книг, «око твоє – то світильник для тіла; тому, як око твоє буде дуже, то й усе тіло твоє буде світле» / Лук. 11:34/. А, що бачать наші очі нині, до чого прикуті їх погляди? Безумовно найбільшою їх пристрастю стає телебачення. Як свідчать соціологічні дослідження найбільшими його фанатами є діти віком від 9 до 14 років, які проводять перед екранами телевізорів по 3-4 годині щоденно (!). Що найбільше вони дивляться, то це фільми жахів, бойовики, еротику, розважальні передачі, а ще мультфільми переповнені монстрами, магією, елементами окультизму. Важко і уявити, яка кількість інформаційного бруду через картини насильства, розпусти, вседозволеності буквально вливається в молоді душі. Теж саме і наші вуха. Розвиток сучасної техніки робить можливим наповнювати їх ефірними частотами практично будь-де і скільки завгодно. В дорозі, в транспорті, на роботі, під час віддиху, навіть сну. Чи здатна людина мудро використовувати ці досягнення прогресу, а особливо молода людина з її специфічним розумінням свободи, з нестримним бажанням досягти всього і одразу, з її прагненням до максималізму, що ґрунтується на принципі «Чим більше, тим краще»? Крім того, не зайвим буде нагадати і про сучасну музику, цей сумбур шаленого ритму, наповненого дикими зойками і обплетеного сувоєм спокусливих слів. Це щось запозичене від реву двигунів, лету машин і шику битого скла, так би мовити - ритм цивілізації. Тут так мало природної краси, народженої шумом води, подихом вітру, співом пташини. А ще додаймо комп’ютерні ігри, мобільне зомбування і на десерт сучасну рекламу з її настирливою ідеологією культивування тілесних пожадливостей людини, як найвищого блага, спрямованою на творення образу стильної особи, яка не відмовляє собі ні в чому. Змішавши все це, ми і отримаємо той коктейль, який споживає сучасна молодь. І якщо спробувати дати назву цьому віртуальному напоєві, пропонованому в чаші спокуси на долоні світу, то неодмінно таку: «Все для тебе». Як часто в цих словах вбачаємо для себе благо, а насправді знаходимо свою погибель. Адже в цій миловидній фразі немає місця більше ні для кого, крім себе. Це формула досконалого егоїзму. Ось чому древні говорили: коли хочеш згубити людину, дай її все, що вона хоче. В цій « тілесній пожадливості» пряме порушення основної заповіді - любові до ближнього. Через те апостол Іван, улюблений учень Ісуса, пише: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської...»/1-е Iван.2:15/.
Та в лігві тих можливостей, які відкриває перед нею цивілізація, молода людина почувається так, ніби весь світ біля її ніг. Часто в таких умовах вона нездатна відмовитися від цієї привабливої пропозиції: все для тебе! І навіть не запитає перед цим у самої себе: а що я повинна буду віддати взамін - побожність, порядність, вірність? Що ще я повинна буду кинути під ноги , щоб отримати це ілюзорне благо, цей пискучий блиск. Якою є платня за все надбання, назвати яке культурним навіть якось не повертається язик, бо в нім, даруйте за відвертість, скільки ж культури, як і в повії цнотливості. На сьогодні це ціла індустрія, спрямована на прибуток і збагачення. І про які моральні засади може тут вестися мова? І це не камінь, кинутий в телебачення чи естраду, що мають в наш час значний вплив на формування світогляду дитини. В них є і багато істин високих, речей розумних. Мова йде про ту закваску, ті акти насилля, жахів, розпусти, розбавлені в художніх фільмах, серіалах, мультфільмах, піснях, які транслює сучасне телебачення і радіомовлення. Все це наповнює свідомість дитини, проникає в її серце і звідти вже нікуди не йде. А вже потім через мову, вчинки, вихлюпується в нашу дійсність, заповнює наш побут. Нікого тепер не здивуєш обкладинкою учнівського зошита з мультиплікаційними монстрами, рюкзаком з аплікацією черепа або футболкою з зображенням вампіра чи якогось його родича .
Та така інформаційна пожива є отрутою для нашим душам. Усім нам добре знайома технологія коли, наприклад, змішується незначна кількість хімікату з великою кількістю корисної їжі для виготовлення отрути від пацюків чи мала ампула розчиняється в великій кількості доброї води для боротьби з колорадським жуком. Але схожа реакція відбувається при змішуванні добра і зла. Бо ніколи зло не пропонується нікому у чистому вигляді, бо хто ж його тоді захоче прийняти, щоб добровільно причинити собі шкоду. Зло повинно бути перемішане з чимось добрим, з великою кількістю доброго, щоб там йому розчинитися і стати непримітним. Ніхто нам не пропонує стати наркоманом чи алкоголіком, але всім нам пропонується отримати задоволення. Ось чому потрібно остерігатися таких речей і як пише апостола Павла в послані до коринтян : «духовне пильнувати». Ця пристрасть починає отруювати не тільки наші тіла, а наші душі. Отож ми платимо подвійно. Тому Біблія застерігає: «Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене / Матв.5:29/. Все це руйнує наше життя не тільки тут, але стає страшним засудом там - в житті майбутнім
Через те зі злом потрібно боротися в самім його зародку. «Картай свого сина, коли є надія навчити...» повчає Соломон у приповістях. Не тоді, коли ці пороки проростають глибоким корінням в нашому серці, перетворюючи нас на «самолюбних, зарозумілих, гордих, богозневажних , невдячних, непобожних, запеклих, осудливих, нестримних, жорстоких». Набагато раніше, від самого дитинства: «Привчай юнака до дороги його...»./ Пр.22:6/. І чи не тут найбільший камінь спотикання. Часто до юнацької розбещеності причетні самі батьки молодої людини. Особливо повчальним в цьому відношенні є фрагмент розмови Учителя з чоловіком, син якого має «духа німого»./Мк.9:17-29/ Спочатку він зухвало заявляє: «казав Твоїм учням, щоб прогнали його, та вони не змогли» . Як бачимо, цей чоловік не вбачає своєї провини в тім, що діється з його сином. Через те і отримує докір від Господа: «О, роде невірний, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?». На очах всієї громади доводиться вислуховувати ці слова, звернені безпосередньо до нього. Коли ж привели юнака, він, «повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... » . Все це відбувається на очах батька, він бачить дію власних гріхів на своїй дитині. Однак Ісус не поспішає і питає батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: із дитинства. Ось де початки тих лих, що трапляються з нашими дітьми. Ось, результат неправильного виховання, недбалого ставлення до своїх батьківських обов’язків. Напевно цей чоловік починає вже усвідомлювати свою провину, бо просить вже не тільки за сина, а й за себе: «коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!». В чоловіка з’являється каяття, та зневіра ще не покидає його серце. Тому Ісус йому і докоряє: «Тому, хто вірує, все можливе!». І фіналом цієї сцени стає заплаканий батько, що викрикує з глибини свого єства «Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!», і довгоочікувані слова Спасителя «Душе німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!». І коли, вже пізніше учні Його запитують чому вони не могли це зробити то «Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту».
Адже сьогодні цей дух нечистоти, дух глухоти і німоти до всього Божого і святого, перебуває в значній частині тієї відео і аудіо продукції, яку дивиться і слухає наша молодь. І як це не парадоксально але все це відбувається за присутності дорослих. Хтось це творить, хтось розповсюджує, хтось мовчки погоджується, хтось виправдовується обставинами, хтось звинувачує іншого . Але скільки таких, які намагаються цьому якось протидіяти, впливати на ситуацію, стати на захист цих молодих сердець? Швидше навпаки, в суспільстві стає вже нормою коли дочка з матір’ю або син з батьком влаштовують сімейні перегляди фільмів, наповнених непристойними речами. При цьому своєю присутністю дорослі не тільки не заперечують, а й підсвідомо підштовхують своїх чад до таких дій. Через те Ісус застерігав «Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони! Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих!»/ Лук.17:1-2/. Молоді людині захопленій блиском розбещеного сьогодення важко зрозуміти, що найбільшим її ворогом в даній ситуації є вона сама, її необізнаність. І такі розмови, з позиції молодої людини, часто сприймаються нею не як спроба звільнити її від цих пристрастей , від цих шкідливих звичок, що в’їдаються в її свідомість і заволодівають нею, а як зазіхання на її власність, на її права, на її свободу.
Ось чому сьогодні потрібна співпраця всіх: сім’ї, школи, державних установ, церкви в боротьбі з цим лихом. Адже ареною боротьби стає сама молодь, її майбутнє. І тут вже немає «своїх» і «чужих». Як Церква повинна просвітлювати молодь в таких питання, так і суспільство має сприяти цій просвітницькій роботі. Бо коли Іван звертається до свого Учителя словами: «Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить», то отримує відповідь – не забороняти йому це робити /Мар.9:37/. Бо всі, хто нині веде боротьбу проти занепаду моралі, проти тих пороків, які затоплюють нашу молодь, з Божим ім’ям на устах, допомагають Господу. Знаючи всі пороки нашої молоді, бачачи нахили їх сердець Бог чекає, чекає бо як каже псалмомовець «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий» / Пс.102:8/. Він не прагне смерті грішника, а, як навчає апостол Павло ще зовсім юного Тимофія, « ...хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди»/ 1Тим.2:4/. Тому молодий Соломон просить у Господа: «Дай же Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого...» /1Цар.3:9/. Ось все, що потрібно вміти людині: робити добро і уникати злого. Через те застережливі слова, сказані Богом до Каїна ще сім тисяч років тому, звернені до кожної молодої людини сьогодні: «... коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» /Бут.4:7/.
І якщо в твоїм серці, ще продовжує розпалюватися вогонь сліпої пристрасті, а в душі блукає жало неспокою – покайся і прийди, знайди стежину до Божого храму і мовою сповіді принеси своє скрушене серце Тому , Хто бореться за тебе день і ніч, стукає в двері твого духовного серця, Хто кличе: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» / Матв.11:28-30/.
Василь Світлий.
Моя самотність відкрила мені небо!
( Г. Сковорода )
Post edited by metman17L - Нд, 11.03.2012, 22:49 |
|
|
|
|
