|
|
Дух Майдану
| |
| oles
♂
| Date: Ср, 22.01.2014, 02:32 | Message # 1 |
|
| Кипить у кожнім серці в нас Майдан.В душі вирує дух «Свободи»,І під УДАРОМ валиться тиран,-Скаженний звір в людській подобі. Ми тут,- народ, вже не отараІ не воли, запряжені в ярмо; повстали проти влади яничарівІ бусурману спуску не дамо. Гуде Майдан, мов дзвін церковний,Скликає вірних дочок і синів,Лунають пристрасні промови,Людська ріка виходить з берегів. Криваві плями на Майдані,-Дітей безвинних били, юний цвіт,То не міліція,- шакали,Собаки з псарень клану януків. Повстали перші із останніх,Достойні внуки прадідів-дідів.І вже витає над МайданомПовстанський дух козацьких куренів. *****Стоїть Майдан у барикадах,- держави нової столиця.І хоч стара пручається ще влада,-Та вже по ній гуде дзвінниця.
|
|
|
|
|
| karas
♂
| Date: Сб, 16.08.2014, 20:03 | Message # 2 |
|
| Важка доля була у Павла
Грабовського , але мене захопив і припав до душі особливо один його вірш , і я
вважаю
його чи не найкращим в його в творчості , чи ненайособливішим через йоговнутрішню експресію віри в життя ,
віри в те що буде добре , що головне у житті– це мати до кінця надію в те , що добро завжди переможе , а
народ який спільно, разом , витримає всі випробовування і після них стане ще сильнішим . Тут
прошу звернути
увагу на слово «нарід» , яке поет використав , замість народ,який вживається згідно орфографії і всіх інших
правил української мови , а тутяке слово «нарід». Ніби укол в душу тих , хто хоче щоб все було красиво і
орфоргафічно , по всіх правилах вірно. Це ніби підтвердження істини « Виняткиможливі , якщо вони геніальні»
:
НАДІЯ
Не зітхай так безнадійно,
Скорбних уст не замикай,
Рук не складуй ще подвійно,
З лану битви не тікай,
Глянь на луг — не вся травиця
Ще потоптана упрах;
Глянь на люди — чесні лиця
Ще не всі обвіяв страх.
Ще великі перепони
Злу поставлено кругом,
Не безкарно рвуться стони
Під ворожим батогом.
Встануть мученики-браття,
Встануть сестри, як живі...
За годиною прокляття,
Мук, кайданів та крові,
Зрадно купленої слави,—
Панство волі йде услід,
І на чолі миросправи
Власно з'явиться нарід!
надія-крок до майбутнього
|
|
|
|
|
| karas
♂
| Date: Ср, 20.08.2014, 20:03 | Message # 3 |
|
| Люблю вірші , які плачуть ,
сміються, які є досконалі і є часом недосконалі , але щоб були від душі , щоб
були
сутністю життя , щоб в них жило слово , щоб часом кричало але завждиговорило правду . Багато людей боїться
таких віршів , таких слів , бо взагалібоїться правду . Багато людей не любить поезію , не любить влучне слово , не
любить взагалі слово що каже як правильно жити , заставляє замислюватися . А ятаке люблю , і хочу щоб ви
замислилися
Микола Гриценко
ОДИНАКИ
Ми поодинці, браття, поодинці.
Із нас вже насміхаються ординці,
Вони не б'ють, не луплять, а сміються,
Бо знають - українці продаються.
Хто - за п'ятак, за гривню, хто - за гріш,
Але задарма все ж таки - найбільш.
Американця кличем розговіться,
Чи росіянам зберігаєм "путь"...
Наш брат уже давно їх не боїться,
Бо щось-таки в кишеню покладуть.
Не покладуть, то випросим самі -
Дарма, що діти житимуть в ярмі.
Чого ж себе не вмієм запитати:
А - що ж я сам?! А - що ж моя рідня?!
І як нам на землі хазяйнувати,
Щоб не колола очі нам стерня
На полі, де порожні колоски.
Від них же більше муки, ніж муки.
...Горить багаття. В небесах жарини.
Їх так багато на холоднім тлі...
У зорях вся, у жарі Україна,
У жарі її неуки малі.
І владарює над землею зло,
Яке її вже наскрізь пропекло.
Гірка
, але правда про українців , прямо в серце . Про таких поетів часто кажуть ,
вони так люблять Україну , що
можуть про неї сказати гірку правду , таку якговорив Шевченко , Франко , Леся Україна …
13.08.2014
12:17:26
надія-крок до майбутнього
|
|
|
|
|
| iv-ann
♂
| Date: Сб, 28.03.2015, 19:19 | Message # 4 |
|
| Ми пам’ятаємо його , це совість наших днів , він знає все ,
а мудрий люд , пророком його звав , помер Шевченко , та живе ,
він досі в нашихдушах , скажіть а хто його читав , той іншим став , а хто душею прочитав , той
на Майдані побував !
СТЕПАН БАБІЙ
БЕРЕЗНЕВА НІЧ 1961 РОКУ
Як ризи печалі , чорніло холодне небо ,
І все довкілля поникло в холодній тузі ,
Тремтіли зірки , як сльози , на виднокрузі ,
Упасти хотіли , бо нині в сльозах потреба .
То звістка із Петербурга прийшла снігами ,
Безмежні далі облягли скорботи-тіні …
А в України над піднятими руками
Сповзались хмари у вітровім голосінні .
Заплакали люди … (Тож тішся , вельможний враже!)
Заплакали ті , що без волі , без хліба , без права …
А хмари вже рвійно сипали , як з льону пряжу ,
Щоб ткала земля словянська над генієм стяг – не саван .
Любов – життя предтеча
І смерті – спадок
Творінь – зачаток
Душі – свічадо
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
|
|
|
|
|
|
|
|
