Для переходу на сторінку поезії С.Бойко, натисніть на цей лінк

БЛУКВА
Уривок

Широке плесо. Степова ріка,
Що у народі споконвік зовуть Сурою.
Дівчина, мов вербиченька гнучка
Стоїть, схиливши коси над водою.
Чи то, стомившися від довгої ходи,
На самому обриві зупинилась,
Чи то злякалась темної води?
Чи то в останній раз вона молилась?
Ще небо не звільнилось від заграв
Липневої української ночі.
І блідий місяць лагідно втирав
Гіркі, заплакані дівочі очі.

„Ой чом милий не прийшов,
Я ж його чекала!” –
Через сльози дівчинонька
Сумно промовляла.
„Може, стежки не знайшов?
А може, у гаї
Іншу вже собі знайшов,
Другую кохає?
І у мене відбира
Його чужа врода?
То ж, візьми мене, Сура,
До себе у воду!
Краще ляжу в домовину!” –
Та сама не знала,
Що в недобрую годину
Того побажала.
Крок ступила... І в ту ж мить
На високій кручі
Вже не дівчина стоїть,
А верба плакуча.
Сніп зелених довгих кіс
До води схилила,
Зливою прозорих сліз
Землю окропила.
Висихають рясні сльози,
Мов гірка омана,
І у полі при дорозі
Стеляться туманом...

Купальна ніч. На березі ріки,
Що у народі споконвік зовуть Сурою,
Дівчата, парубки і козаки
Поснули під зеленою вербою.
Чи то стомилися стрибати крізь вогонь,
Чи чимось зачаровані поснули....
Бо ж, раптом охопив їх дивний сон.
І вже не бачили вони й не чули,
Як водночас зажурена верба
На дівчину струнку перетворилась,
А виплакана давняя журба
Над козаком самотньо нахилилась...

Подобається цей твір?
Пишіть.