Додано (16.04.2009, 23:33)
---------------------------------------------
Хочу добавити деяку корисну інформацію:
(Цитати взято із статті юриста Дмитра Гарного "Плагіат та інші порушення прав інтелектуальної власності")

Розміщення статті, художнього твору, фотографії в журналі, газеті, в інтернеті тощо без згоди суб’єктів, яким належать права на цей твір, вважається порушенням прав інтелектуальної власності, навіть якщо там вказано ім’я дійсного автора. Якщо ж ще і авторство присвоїли — це окреме порушення, яке, як ми вже сказали, називається плагіатом. До речі, право авторства — це особисте немайнове право автора твору, яке існує незалежно від майнових прав інтелектуальної власності самого автора та інших осіб, яким вони належать.

Закон про авторське право (ст. 21) передбачає випадки, коли допускається використання твору без згоди осіб, яким належать права інтелектуальної власності на нього. Так, без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерел запозичення, допускається використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються. Зазначені критерії правомірності використання цитат досить розпливчасті. У разі виникнення спору необхідно буде доводити, що ці критерії були дотриманні. Але все ж вони дають змогу зрозуміти (хоча б орієнтовно), що вважається цитатою з чужого твору, а що – неправомірним використанням твору.

Використання твору без згоди власника вважається правопорушенням незалежно від того, отримує суб’єкт економічну вигоду від викорис­тання твору чи ні.

Виписки із кримінального кодексу:
Вікторія Негрескул "Компьютерная преступность"

Кримінальна відповідальність за порушення авторських прав

Кримінальну відповідальність за порушення авторських прав передбачає ст. 176 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІП (далі - КК). Перша частина статті визначає як кримінально карне діяння дії з незаконного відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм та баз даних, їх незаконне тиражування й розповсюдження на дискетах, інших носіях інформації, а також інше використання чужих творів, комп'ютерних програм і баз даних без дозволу осіб, які мають авторське право. Таким чином, злочином КК визнає лише дії з порушення майнових авторських прав. Склад злочину визначено як матеріальний: він вважається закінченим із заподіянням зазначеними діями шкоди у великому розмірі (в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий, тобто той, чиї авторські права порушені. Ним може бути автор або особа, якій передані права за договором або в порядку спадкування чи правонаступництва. Слід зазначити, що офіційно ст. 176 КК не належить до статей приватного обвинувачення, за якими провадження є можливим лише за заявою потерпілого. Тобто порушити кримінальну справу правоохоронні органи можуть і за власною ініціативою, наприклад, виявивши факт порушення. Однак специфіка авторсько-правових відносин передбачає обов'язкове визнання особою, яка має авторське право, того факту, що її права були порушеними. Отже, навіть якщо справу за ст. 176 КК порушено за ініціативою правоохоронного органу, в подальшому наявність заяви правовласника про порушення його прав обов'язкова - по-перше, задля обгрунтування належності прав саме йому, а по-друге, для висловлення його ставлення до порушення. Можливо, він не заперечує проти будь-якого використання його творів будь-якими третіми особами без укладення авторського договору й виплати винагороди.