дякую за розуміння...Пережила день коли моєму молодшому синочкові повинно б було виповнитися 18-ть..пригадала всі ті страшні дні в хірургіях та реанімаціях...до сьогодні двояке відчуття - і що все спробувала зробити щоб спасти його від смерті, а з іншої стороги гложе душа, що всі ті дні був не в моїх обіймах а чужі руки в реанімації його й переодягали й годували..хоча й моїм молоком...Тому всі ці слова й так складається що кожного року в ці дні пишу своєму Степанкові, розмовляючи таким чином з ним
стародані греки вважали, що СМЕРТЬ на ПІКУ СЛАВИ - найбільший ДАР НЕБЕС...будемо схилятися й ми до такої точки зору!! Небеса забирають КРАЩИХ! ВІЧНА ПАМЯТЬ та ВІЧНИЙ СПОКІЙ нашому Андрійкові!...бо ж плачемо ми насправді не за тим, кого втрачаємо, а НАД СОБОЮ БЕЗ НЬОГО! мої співчуття всім тим, хто відчуває ВЕЛИКУ ВТРАТУ!