Душа жадає одкровень - неначе сонця білий день, Мов темна нічка зір ясних, неначе пролісок весни, Немов зима своїх снігів, як хвилі рідних берегів, Мов квітка дотику бджоли, неначе човен річки плин, Немов піски пустель джерел, як подорожній тінь дерев, Немов батьки серцебиття і щиру посмішку дитя, Як волелюбна птаха крил, мов корабель стрімких вітрил, Немов вуста до вуст торкань, як тіло пристрасті згорань, Як жінка мужнього плеча, немов землиця орача, Як соловей дзвінких пісень, немов поет нових натхнень, Немов трибун палких промов, як небо наших молитов, Неначе грішник каяття, як блудні діти вороття, Як люд зневірений прощень... - душа жадає одкровень!
Це продовження вірша, якщо ти не зрозумів, а взагалі це коментар на коментар Роксолані на мого попереднього вірша... і я зовсім не тупцюю - я лечу вперед не шаленій швидкості на великі відстані...