Його речі складені акуратно в шухляду, Ще холоне вранішній чай з імбирем Хтось прийде на кухню і сяде, Хтось прийде. Не омине. Хтось розправить на вікнах фіранки, Відчинить квартирку світанком, Зустріне у нашому місті ранки, Оповиті фіолетовим серпанком. Хтось змете крихти зі столу, Викине зів‘ялі в вазі квіти, Заварить каву грубого помолу І залишить почуття. Тліти. Хтось прибере наші фото, Заховає в глибоку коробку, Поставить там свої банкноти, А наші спогади віддасть на переробку. Хтось зітре нам з пам‘яті адреси, Вулиці, будинки, краєвиди й почуття Історію давно не юної принцеси. Все колись порине в забуття.
А я думаю, що память, спогади формують нас як особистість, їх не можна стерти просто так. Проте звісно нещадний час примушує нас забувати менш важливе заради чогось важливішого, а точніше - реальнішого. Мені так здається, можливо я помиляюсь.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn:Ото ж бо. Дбайте про ваше здоров’я, а Пегас, може, до вас сам прилетить, чи якась Муза. Медитуйте і намедитуєте спокій та повагу до усіх. І
у Вас 
0
