Мої літа

Плекала їх, леліяла, ростила

І не помітила, як виросли в них крила.

Все рвалися скоріш злетіть до неба,

А я благала: почекайте ще, не треба!

На сім замків закрила двері в хаті,

Та біля себе не змогла втримати.

Вікно відкрили й високо злетіли,

Від сонця їхні крила обгоріли.

Попадали, та з часом піднялися

І полетіли знову, понеслися.

На сім замків закрила двері в хаті,

Та біля себе не змогла втримати.

Летіть, рідненькі, довго і далеко,

Несіть мене де верби і смереки,

Де виноград і де оливи зріють.

Поплачу з вами я і порадію.

На сім замків закрила двері в хаті,

Та біля себе не змогла втримати.

Мене не покидають неспроста

Літа, мої літа, літа...