Незабаром вийде у світ збірка аудіо-віршів Софії Кримовської, молодої і талановитої уманської поетеси.
Як, є ще такі, хто не чув про Софію? Вам треба наздогнати утрачене, любі мої!
Про що пише Софія Кримовська?
Майже усі її твори ліричні, вони торкають своїми словами струни серця читачів, які мріють разом із ліричними героями, страждають і радіють життю. А ще — люблять: ця любов наповнює усі вірші, бо вона звернена до життя, до батьків, дітей, спогадів про дитинство, до народної творчості (її мотиви вплетені у сюжети багатьох віршів), до природи, як невід”ємної частини людського єства.
Авторка пише про роль жінки у суспільстві: жінки-матері, доньки, коханої, та й взагалі, тієї, яка є початком земного буття. Жінки, іноді стереотипної і буденної, а іноді загадкової і містичної, навіть, казкової. Ліричні героїні її віршів вірять у неземне кохання, літають, бо мають крила (про це неодноразово авторка пише у своїх творах), хивуть життям своїх любих, але завжди мають почуття гідності і можуть відстояти свою думку. Вірші Софії — це портрет сучасної жінки, яка зазнала у своєму, такому ще короткому житті, палку любов і тяжке розчарування, яка любить свого сина ніжною материнською любов”ю і мріє про міцну сім”ю, там, де є Він і Вона, де є таїнство під іменем Кохання. Героїні її віршів мріють про сімейний затишок і лад, стараються бути чесними, хоча так тяжко це дається. А ще у віршах є віра у вищі сили.
Особливість віршав Софії Кримовської у тому, що у них людська душа — це частина майже материалізована, її видно, мов на долоні, бо вірші такі відверті і чисті.
Жіноча лірика, скажете ви. Ні! Це зовсім не так, тому що чоловік там на першому місці, бо тільки він може зробити жінку щасливою. У жодному вірші авторка не показує свого негативного ставлення до протилежної статі, а, навпаки, описує чоловічу силу, ніжність, необхідність.
У ліриці часто зустрічаються авторські неологізми, наприклад “бруньково оживу” (“Поетові)”, рідковживані риторичні фігури, як оксюморон - “найсвятіший гріх” (“Смерть”), алітерація “Він. Вона. Вино. Вина”, єдність людина і природи, як цілого і загадкового, що, іноді, міняється місцями. Тоді людина набуває рис природних явищ, а природа плаче дощами, радіє сонячними променями, страждає грозовими хмарами.
Перечитавши із великим задоволенням більше вісімдесяти віршів Софії, я зробила їх коротенький огляд. Не писатиму, про що в них йдеться, а писатиму про те, як сама розумію ці вірші, які почуття вони викликали. Можливо, хтось буде не згодним із моїми думками і розумінням написаного, що ж, тоді запрошую і вас мріяти, кохати і переживати разом із віршами Софії.
У моїй статті ви не знайшли ніяких зауважень і критики тому, що я мала ціль не шукати негатив і недоліки, а ознайомити читача із цікавою поетесою сучасності, і що авторка вже має достатньо сформваний світогляд і свій особистий поетичний почерк, а так, як ідеалів не існує, та й не цікаві вони, мої зауваження були б просто недоречними. Хіба що одне — багато віршів не мають назви. Це, звичайно, допускається, але не треба зловживати, бо назва вірша — це його візитна картка.
Вірші Софії Кримовської я розділила на такі групи:
Життя — у більшості віршів, є сюжетна лінія, а ще зустрічаються вірші-роздуми, монологи, вірші, присвячені рідним і коханим людям.
Жінка — у цей розділ ввійшли вірші, у яких ліричні героїні грають різні ролі в суспільстві, але жодна із них не нарікає на життя, вона любить, страждає і радіє.
Сім”я — до цієї рубрики можна було б віднести й вірші узяті із інших розділів, бо вони дуже близькі і пов”язані тонкою ниткою жіночого єства, призначення якого — бути берегинею сімейного затишку.
Кохання — інтимна лірика віршованих сюжетів та життєвих історій, які змальовані так відверто і, разом із тим, красиво і романтично, зачаровують читача, вводять його у казковий світ країни під назвою “Кохання”.
Посміхнись — чомусь, вірші цього розділу здалися мені іронічними, хоча почуття гумору авторці не позичати!
Природа — як уже писалося вище, ота єдність природи і людини змальована по-новому, а любов помічає краплинки роси і крапельки дощу, відчуває легенький подих вітру, який буває таким холодним і пекучим...
То ж перейдемо до самих віршів:
Життя
“Перехрестя” - доріг і життя. Філософська лірика
“Щастя” - у кожного своє щастя, та “досить шматочка неба”, бо лірична героїня радіє життю, любить його і старається бачити його кращі сторони.
*** - “Весон не буде...” - немає більше надії на те, що Він повернеться. Вибір зроблено.
“Смерть” - ОКСЮМОРОН - “найсвятіший гріх”
“Пірну у ніч, як в море не пірнають” - поспішати жити, встигнути зробити якнайбільше в житті.
*** - “Місто чуже і сильне” - у чужому місті легко заблудитись, як і в житті. Людина — комашка у сесвіті, вона страждає, бо далеко (можливо, від самої себе) і чекає розуміння.
*** ”Очі кольору кави міцної” - тема самотності, розбитого любов”ю серця.
“Вікно” - вимиті шибки, а із них видно смітник, а є ж вікна із видом на море, гори, річку. Чистота душі і реальність життя.
“Бабине літо” - краса природи і людських почуттів.”
“Дім цей не проклятий...” - авторка написала вірш, переселившись у образ літньої жінки, яка прожила нелегке життя і відчуває сум за тим, чого не змогла досягти, що щось робила не так, навіть немає затишку у своєму домі.
“Він майже був дорослим...” - дитина, що росте у неповній сім”ї. Внутрішні переживання хлопчика. Він такий як усі, а, може, ще кращий, але почуває себе гіршим, бо не має тата.
“Мама” - думки про найрідніше, мати відчуває дитячий біль на відстані.
“Різдво” - святкова атмосфера і чарівність.
“Поетові” - авторський неологізм - “бруньково оживу”.
*** “Я навчалась життя” - життя складне і в основному вчаться на своїх помилках, а потім знову помиляються.
"Десь літала вночі...” - у містичному вірші надія ліричної героїні на краще.
“Світанком цілована рано” - доля поета - переживати усе двічі: коли відбувається і коли пишуться вірші. Та ще й доля не балує творчих людей із такими ніжними натурами.
“Я тобі малювала літо” - спогади про юне кохання.
“Малює матір ниткою роки” - гарна фраза - “...а я в тобі надією живу” - ніжні почуття до матері.
“Мала кімнатка з вікнами у серпень” - ліміти у житті людини, як ланцюг у собаки. Їх не можна переходити. Людина, яка хоче свободи, жить так, як підказує серце, а не суспільна думка.
“Двоє в плацкарті” - поїзд, як символ життя, яке мчить із великою швидкістю і близькі люди віддаляються одне від одного, хоча мають щось спільне у якись проміжуток часу (спільний плацкард).
“Ми грали у війну...” - приємні спогади дитинства, та ностальгія за минулим.
“Цілунки тобі знайомі” - лавка в міському парку, немов людина, яка живе радостями і розчаруваннями. Вдале порівняння.
“Я вибухнула, вигоріла, кратер” - життєві негаразди, невдачі поетеси надихають її на гарні вірші, у яких читачі впізнають себе, тому й розуміють поезію не тільки розумом, а й серцем.
“Тобі замало всесвіту було” - творчій натурі тісно у буденному житті, якщо там немає любові.
“А за колючим дротом був садок” - ностальгічний вірш, у якому дитячі розваги і солодкі яблука були найщасливішим часом у житті і найбільшими перемогами.
“Ці сходи у небо, або на горище” - гірка життєва правда, на яку багато людей просто закривають очі. Людина, у якої є лише зорі в руці, людина — романтик, але не бідняк.
“А, може, не робитимеш аборт” - тематика розділу “Життя” дуже різна - від любові і почуттів до чоловіка, мами, минулого, до тяжкої долі, яка ставить жінку перед таким вибором.
“І небо було твоїм” - коли немає почутів, тільки тоді можна оцінити самотність.
“Минула злива. Щойно. П”ять хвилин” - життя із своїми несподіваними падіннями, що болять, неначе забиті коліна, а людина падає знову й знову. Хоча в дитнстві мріяла і будувала замки, які розмивав дощ.
“Якби ромашка мала очі” - гра слів, кольорів, почуттів. Вірш — філософія любові і життя, неначе трішечки грайливий і дитячий, але насправді - це зовсім не так.
Жінка
*** “Всі погляди чіпляє, наче листя” - жінка і суспільство, людський осуд
*** “Крапку над І...” - солодко від шоколадної плитки, а не від життя
*** “І, навіть, якщо боляче буде” - доброта жінки, яка вміє забувати образи, рани заживають, але рубці залишаються. А про минуле нагадує син... І життя тільки починається, бо “серце мозку знов радить любити”
“Актриса” - “ваш аншлаг не скоро...” - бажання жінки бути оціненою, зрозумілою.
“Дегустація болю” - насиченість образів, уявне нічне щастя, яке зникає, коли приходить ранок у пошарпаній куртці (лірична героїня “просипається” і бачить реальність.)
“Мати” - сенс життя в дітях і онуках. Тільки для них варто жити і важко працювати.
“І відболить, а може і відплачу” - диваки ті, що вірять в любов. А жінка може бути слабкою, щоб поплакати, сильною, щоб не принижуватися і просити про повернення, коли немає почуттів, романтична, бо бачить усе через рожеві окуляри.
“Жінка” - яка хоче щастя, а не слави.
“Дощ. Вертаєш до мене слізьми” - жіноча незахищеність від непогоди, дощу і невдалих стосунків.
Сім”я -
*** “Стрілки відстрілюють час” - мрія ліричної героїні про сімейний затишок
*** - “Зникає післязавтрішня печаль” - про те, яка любов далекоглядна і дві різні людини, які колись любили не мають майбутнього.
Кохання
*** “Подаруй мені просто руки” - коли любиш, то пір”я з подушки здаються крилами.
“Червоним-чорним” - у вірші сказано усе про авторку — її стан на час написання вірша (червоні і чорні кольори — кохання і печаль), розгубленість від того, що так більше продовжуватися не може і на цьому треба поставити хрест (лірична героїня вишивала хрестиком) А ще, обізнанність авторки у символіці вишиванок.
***“Отак і треба” - вірш із частими окличними знаками — чи то лірична героїня хоче, щоб адресат почув її слова через кілометри доріг, чи оті слова вилітають із її вуст, як “крик душі і болю” за те, що було і від чого стигне кров.
“Кава” - інтимна лірика, оптимізм вірша, читач радіє, читаючи вірш. Гарні вдалі образи і описання дій героїв твору.
“У мене є крила” - мрії і реальність, заховати небо від хмар, як труднощі чорним плащем.
”Очі в печаль задивляться” - знівечене трагічною любов”ю серце,
“Ти читаєш біля вікна” - кохання, втрачене і зневіреність героїні, зима і самотність.
“Три любові” - людський, точніше чоловічий егоїзм і зрада. Кому? Самому собі...
“Цілуй мене довго-довго” - любов, ніжність і бажання розчинитися у коханні.
“Я просто звернулась до тебе на “Ти” - чисте і цнотливе почуття.
“Я в тумані тебе сховаю” - кохання і людська думка, осуд, що бентежить ліричних героїв
“Вона, Вина, Вино, Вона” - алітерація, незвичайним способом виражено почуття героїв вірша.
“Він цілує її сонні губи” - у кожному вірші є сюжет і описана історія, історія життя, кохання, бажань, втрати, у даному випадку щасливого ранку.
“Я тобі снитимусь, тільки ти сни памятай” - вживання прикметників із ціллю описати риси людини, віра у майбутнє і оптимізм.
“Сніг у твоїх очах” - холодно від нероздільної любові, лірична героїня, неначе полонянка, яка хоче бути вільною.
“Ти богом був, що впав з небес” - містика, реальність, віра і почуття: усе у невеличкому поетичному сюжеті.
“Я джина випустила з лампи” - казка і реальність, казковий Джин і напій “Джин-тонік” - такі прості і довгожданні бажання жінки бути коханною і отримувати увагу, а натомість солодкі і солоні горішки.
“Сонний диптих” - вірш наповнений ніжними почуттями ліричної героїні, щастям бути поруч із коханою людиною, образ жінки, яка захищає своє кохання і коханого навіть від сонячного промінчика, якби лиш він іще поспав. Неначе боїться його пробудження, яке може щось змінити.
“Блукаю степом, загубила шлях” - переспів вірша із народними мотивами, глибока щирість і відвертість, до речі, як і у всіх інших віршах, мелодійність.
“Прийду до тебе променем у ліжко” - ніжність і бажання бути коханою, віддати усю себе до останку коханій людині.
“Дзвонив, що заїдеш, до тебе я вийду” - за допомогою поетичного слова змальовано рефлексії душі ліричної героїні, її почуття, емоції, зовнішність. Звичайна життєва ситуація, яка у вірші набуває значимості, читач співпереживає і співчуває ліричній героїні.
“Перепливти. А як перепливти” - велике і вистраждане кохання, яке оспіване сумом сильної жінки.
“Остання ніч” - цей вірш треба читати вголос під сумну мелодію скрипки, яка плаче за втраченим коханням, а потім за втраченим життям. Нначе ніяких містерій, але собаки відчули смерть дівчини. Важкі сюжетні переходи використані для того, щоб зробити паузу. Читач співпереживає разом із героїнею твору, заглиблюється у її стан, так само, як і стан природи описаний у вступі до балади і в кінцівці.
“Намалюєш мені себе” - у кожного своє “мірило” щастя: “колискова по телефону”, смайлик, три слова у повідомленні.
“У пісні із душу свої незаписані ноти” - жінка відчуває життя на повні груди лише тоді, коли кохана, коли поряд справжній чоловік, той омріяний, із яким так добре і спокійно.
“Залиши мене тут, у слові” - сумні мотиви у ліриці, яка має подвійний зміст, але завжди притягує читача, дає йому можливість розгорнути свою уяву, мріяти, співпереживати разом із ліричною героїнею.
Посміхнись
“Ми — мужики! Реально!” - іронічний вірш.
“Змінено тарифи на любов” - дорого дається людині любов, хоч у вірші сказано образно “тарифи”, але насправді, це страждання і щасливі хвилини, терпіння і непорозуміння, які закінчуються поцілунками, або сварками, прощаннямиі зустрічами.
ПРИРОДА
“Морочить день...” - осінь, вологість, бридка погода, але авторка оптимістична “завтра може бути біло”
“Лютий” - мелодійність і уміння передати дощовий настрій.
“Листопад” - знову людина і природа, метафоричність, образність. Природні явища наділені людськими рисами. Традиційність у вірші.
“На долоні ворожить клену” - яскравий, насичений кольорами і двозмістовністю вірш, про осінь і її основні риси, що паралельно притаємні також людині.
“Грудень” - зміна погоди, неначе зміна почуттів, грудень не як пора року, а як психологічний стан ліричної героїні, її почуття, які притаманні грудневим незгодам.
“Червень” - вдала скоромовка із рисами літнього місяця.
“Січень” - почуття і природа січня.
“Серпень” - жаркий місяць і жарке тіло, стерня від скошеної пшениці і розплетена дівоча коса (знак чогось загадкового).
| 
у Вас 
1
) 
