|
|
Шукаю вірш про Львів
| |
| Helena-Evgeniya
♂
| Date: Вт, 18.09.2007, 12:54 | Message # 1 |
|
| Доброго дня! Для проекту шукаю ліричний вірш про Львів на чотири строчки.
Якщо у вас є подібний твір і вам цікаво, прошу писати на мейл taranskaya@ukr.net.
З найкращими, Олена
|
|
|
|
|
| lyubyk
♂
| Date: Ср, 03.09.2008, 19:50 | Message # 2 |
|
| Львoвe, мiй любий xтo ж винeн в тiм,
щo зaвжди бyдy,тaки твoїм...
Щo нe зyмiю,тeбe лишити,
Щo нe yмiю бeз тeбe жити...
Якi б нe бaчив iншi мiстa...
Tи мoя вдaчe,тyт,нe дeсь-тaм!Додано (03.09.2008, 19:48)
---------------------------------------------
Lwów jest jeden na świecie Słowa: Emanuel Schlechter, muzyka: Henryk Wars
Niech inni sy jadą, dzie mogą, dzie chcą,
Do Widnia, Paryża, Londynu,
A ja si zy Lwowa ni ruszym za próg!
Ta mamciu, ta skarz mnie Bóg! Bo gdzie jeszcze ludziom tak dobrze, jak tu?
Tylko we Lwowie!
Gdzie pieśnią cię budzą i tulą do snu?
Tylko we Lwowie! Czy bogacz czy dziad jest tam za „pan brat"
I każdy ma uśmiech na twarzy! ...
A panny to ma, słodziutkie ten gród,.
Jak sok, czekolada i mniód! Więc gdybym miał kiedyś urodzić się znów-
Tylko we Lwowie!
Bo ni ma gadania i co chcesz, to mów-
Ni ma-jak Lwów! Możliwe, że więcej ładniejszych jest miast,
Lecz Lwów jest jedyny na świecie!
I z niego wyjechać, ta gdzież ja bym mógł!
Ta mamciu, ta skarz mnie Bóg! Bo gdzie jeszcze ludziom ...
Додано (03.09.2008, 19:50)
---------------------------------------------
http://www.youtube.com/watch?v=lHBiAhiddJ8
30 рoкiв,живу i прaцюю в Римi,пишу з 10 рoкiв,люблю твoри Koстeнкo,зa плeчимa фiлoлoгiчний(дрoгoбич)...Xoчу внeсти щoсь свoє i дo нeсти дo людeй щo в сeрeдинi...
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пн, 06.02.2012, 20:43 | Message # 3 |
|
| Для міста Львова
Я закохалася.
І слів не вистачає.
Розгублено дивлюся на твій слід.
У моїй пам’яті.
Щоразу виринають години із тобою.
Мов граніт
З якого зроблені твої несірі стіни.
Закарбувалися і в’їлися в думки
Оті всі площі, вулиці і вікна
А ще твій дух.
Я заздрю тим, з ким ти
Проводиш ранки сонячні і теплі.
І тим, хто падає з тобою в глиб снігів.
Хто ловить дощ. Осінній і замерзлий,
І тим, хто каже: «Це – мій рідний Львів».
Я так чекаю, що одного ранку.
Чи ввечері, коли уже туман спада.
Я буду серед тих, кому у очі
Твоя краса і щирість загляда.
Я буду там… Це незвичайне місто.
Але чомусь мені не вистачає слів.
Там навіть небо є якесь занадто чисте.
Я закохалась в тебе, місто Львів…
meri.kiev.ua/2008/04/22/dlya-mista-lvova/
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пн, 06.02.2012, 20:44 | Message # 4 |
|
| Вірші Марічки Львівської
Львівські елегії
Дотихчасові тони і прагнення досягти
володіння над хвилями
тоді можна бути вільним від побачень самій собі.
Власне зараз зустрінемось із твоїм відображенням
на сутінковій площі Ринок
десь на вершечку шпилів
чекатимемо на ранок
першим дзвоном
на молитву по нашим душам.
Забери мене там, де є світанок,
що ніколи не переходить у день
навіть не прагне летіти за стрілками зеґарка
на лівому зап’ястку.
Якщо вірні Писання,
ми йдемо до раю вузенькою стежечкою,
то най я йтиму бруківкою, як на вулиці Краківській,
залишаючи сліди своїх спогадів про вчорашнє народження.
Називають своїми іменами землі
і шукають насолоди у миті.
Знаю, що десь за тим рогом, як повернути на схід,
живе пустельник із моїм ім’ям.
Царство гіркого трунку у Старім Місті
Розчинилось сонце і сховалось у лабіринті старих кав’ярень
там його подають трішки гіркуватим
інколи підсолоджуючи вечірніми сутінками.
Вмерла троянда на розі Сербської та площі Ринок.
Червоне на сірому,
мучеництво кохання
останній погляд крізь об’єктив фотокамери
заки дощ не змив мого доброго наміру.
Есенція клерикальна
У темнім затінку історії
шурхіт крил
то твоя тінь промайне
на стіні костелу кармеліток
зіллєшся із мороком
загорнений у плащ
від сучасного
трішки холодного дощу.
Мури монастиря
ховають святість століть
і відчай полонянок,
рабинь волі інших.
Тут було все:
ревність, молитовні зітхання
і крик, який ніхто не почув...
Доторкнусь холодних цегл.
І серце прочитає „Ангел Господній”.
Краплі збирають мене із маленьких скелець
реставрація старого вітража
смальта давно втратила колір
і немає надії на повернення
з’яви
тоді як можна реанімувати почуття
провини
і спробувати
написати сповідь
з білого листа.
Кам’яна пустеля
подорожі у минуле,
паломництво у глибини
власної душі.
Ти йтимеш моїми слідами,
проте не побачиш посмішки
Пані з дощу.
Заборонене кохання
Фіалковий захід і волошковий схід.
Затримай мене востаннє тут,
заки повернусь до себе.
Вийду з полохливої клітки серця
так легко змусити його перепочити
чи зовсім надати відпустку.
Мій подих зіллється з твоїм
так що неможливо
відділити наші бажання.
Прагнення
Забуття
Повернення.
то просто марафонський забіг дієслів.
тоді як я звикла розмовляти самими займенниками.
це так легко:
ego sum – замість, приречена на вмирання без твого буття;
tu es – щось інше поруч, маленькі двері у сад Аліси;
eius est et etsi sunt – мій світ, розкреслений червоними смужечками кордонів,
мапа для інших.
Фонтанна на площі Марійській (1876) Virgine Immaculata
Досконалість. Нічого не можна додати,
щоби не було за солодко,
тримаючи руки в кишенях твоїх таємниць
я слухаю фонтани.
Дванадцять
сходів
від сьогодні
до
завтра.
Друзі при столі.
ми ділимось хлібом.
Зірки
Над
небом
Нареченої Вітру.
Далі. Львівська брама
Розбризкане сонце в калюжах
Веселка сміється у шибах, умитих дощем.
Каміння слизьке – вічність у миті.
У синій парасолі – сльози неба,
Сонце всміхає – мені,
розтане цукром в горняті кави.
Легкими кроками – назустріч вітру
Крізь браму. Надвечір падають сутінки
плащем на плечі.
Сходами – в тінь. Днями – у вічність.
Крізь браму.
Львів після дощу
Крізь браму
на схід – до дня народження
плівка – ретро.
Чорно-білий фільм про мене.
Мокре хлюпання – плач по нездійсненним бажанням
повернення до себе – трамваї теж весь час по колу.
У калюжах – сонце – надія на краще і йдучи
розбризкую перевернуті вежі костельні
і ся всміхаю.
Всміхаю
тобі – у кожному обличчі.
я полюбила всіх – бо у них твій усміх!
Моє кохання золотоволосе!
Тобі личить чорне – тоді ще блакитніше очі
виглядають з-під вій.
а мені до тебе пів-погляду
відведу,
а мені до тебе – півкроку
затримаю ходу.
Затримаю ходу
вклякну.
дванадцята.
відпускаю ангела свого по тебе.
залишусь на бруківці – зіллюсь із сірим мороком
відпущу пісню, най птахом впаде у твої долоні.
У твої долоні
Ліг Бог.
Такий малий як крижинка.
Лагідний доторк до дочасного
пекучим вугіллям Правди.
Пізнаєте Істину і вона визволить вас!
ти сам став крижинкою, розчинився
до повної несхожості на себе.
Тільки так можна бути схожим на Нього.
Прощання
Сходить сонце
Сходами
Долі.
Так, вниз
Кроками
Малими, непевними,
Чекаючи на міць руки.
Потиск долоні – до самого пульсу
Просочуються секунди крізь зегарок,
А я вже перону не торкаюсь.
Каюсь, не змогла
Стати такою, як ти собі вимріяв
Створив з нічого.
А що? Падіння тільки початок, далі –
Політ.
Звіт –щоденник днів моїх
Непрожитих, вимучених
Бо без тебе
Треба
Так було.
Поволі ся вчити
Жити
Без твого мовчазного „так”.
Там, куди як дітлахи
Наввипередки мчатимуть колеса
Не буде твого погляду
Моря синь знайду
Там де перетнуться дві стрункі
Залізні рейки
Вже не зустріну руки твоєї,
Тільки сутінки самі.
Тут вечір вдягнений у чорне,
Як ти.
НОТАТКИ З-ПІД КОЛІС
Падає дощ спогадами
Летять буслами стрічання
Мінорна соната – потяга пісня.
Зелені луки мережаться бруківкою
Дощ вимірює такт – кроки
Небо з’єднує двох рук бажання.
ЛЬВІВСЬКІ ВУЛИЧКИ
Майдан Марійський (пр-т Свободи)
На перехресті вулиць і доль – хрест
Місто в руках Непорочної Діви
Скерування молитв, поглядів і сподівань.
Майдан Кафедральний
Dominus regnavit – панує велич катедри
Над мешканням і серцем людським
Погляд Діви Ласкавої – розрада й печаль.
Вул. Краківська
(на вид молодого подружжя, що виходило з домініканського костелу по вінчанні на фотографію)
Двоє закоханих щойно поєднаних
Серця склали Богу в жертві
Білою мрією сукня на бруківці
Вузенькою вулицею – від храму – в життя.
Вул. Дорошенка
(фігурка Непорочної поставлена тут єврейкою, що мала невиліковно хворого сина.
Їй явилась Марія і обіцяла зцілити сина, якщо вона навернеться у християнство і на своїм будинку, де була лихварня поставить фігурку на Її честь).
Нічого не звіщає зустрічі з Святістю
Крокуєш звично рахуєш будинки і власні думки
І поривом вітру погляд вгору
Очі Матері серед свічок і квітів – дар і благання про диво.
Вул. Заповітна
(тут знаходиться славетна моя улюблена фабрика кави „Галка”)
Омріяний закамарок
Притулок просякнутий сутінками
Зернята мелються
Так перетворюється моя печаль
У каву чорну.
Горнятко у руках немов дитя тримаю
І розважаю під пісні дощів.
ВОГНЕННЕ КОЛО. ТАНЕЦЬ СТИХІЙ
Всім тим, які знайшли свій шлях…
Вогненне коло. Посеред замерзлого світу.
Вогненне коло — фламенко ночі і світла,
Ти – віддзеркалення власної тіні
За рухами серця у танці стежать допитливі очі
і вітер цілує волосся оживлене полум’я.
Вогненне коло ріка доганяє руслом прадавнім,
Зливається в смертельних обіймах –
Народження вітру. Дивись, ось
Він вже несе тебе, туди, за обрій.
Вогненне коло розтоплює сніг,
Травою росте течія,
І там, де були сліди твоїх ніг
Плине ріка, нестримна, дика, нічия…
Життя у ритмі серцебиття
відбивають долоні плетиво днів
світанок запросить тебе до країни
червоних вітрил,
туди, де сонце встає смолоскипом
і ріка питиме воду у тебе з долонь.
Йди за покликом вітру
туди, де гори настромлюють на вершечок
сині неба нитки
і сумують за літом...
17.08.2006
magdalena.ucoz.ua/publ/5-1-0-22
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пн, 06.02.2012, 20:44 | Message # 5 |
|
| Тарас Іванів
Львів
Лики химер розчинились в провулку,
Від втоми іще, ще вилазять з під лав.
Третя пробила на ратуші гулко,
А дощ дужче плаче, до тіла дістав.
Безлюдні симпатики дивляться в вічі,
Скульптури очима проводять наш крок.
Приснилось? Годинник вже бився тут тричі?
Чи час зупинився, бо дуже він змок?
Розплющило кицьок, підрісших до левів,
Зівають під стінами місця легенд.
В пітьмі їх не чути, не ймуться до нервів,
В яких день по дню дразнить їх диригент.
Ця рада на радощах тоне в потоках,
Можливо, львів’яни тепер заживуть!!!
Ріднесенька Полтва! Відкрийся у стоках,
Візьми за собою всю срань і всю муть.
probapera.org/publication/13/6075/lviv.html
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пн, 06.02.2012, 20:46 | Message # 6 |
|
| Доброслава Курган
Вірш про Львів. (Сонце над Левами)
Ранкове сонечко яскриться
Промінням крізь крони дерев
Проблискуючи поміж дахів
І будячи від сну це місто Левів.
Вони мабудь здригаючись зівають
Потягуючи пащі камяні
Вулиць старих нові події їх чекають….
Вони історії закамянілі свідки
У їх очах епохи і роки
Й мого життя доріг і плаїв віти
У сивих левів пам’яті на віки.
Правічне наше отче місто й творці історії тут ми.
Заграла золотом стара бруківка
Спочивша в сутінках ночі
З вчорашньої бувальщини дощем умита
Забувши тяжкості минувшіх днів,
Стук вражих каблуків, колісний грім,
Й загарбницькі кінські копита,
І сварку двох закоханих молодиків
Свіжа з дощу, волі й надії мріями жагими оповита….
Дощ змиє все для кого, що тяжке
Для того часто так у Львові він паде.
З дощу ховаючись у затишній кавярні
Горнятко чаю чи запашної кави філіжанка
І коли поруч найкраща вірна коліжанка
Тоді най льє той дощ і змиє все не те.
Задніло. Мурашками забігали заспані студенти
Суворих Альма-матер любі дітлахи
Великі сумки й книжки у руці
Наука і кохання в голові
Тут мусиш ти це разом сумістити
Бо як же можна в цьому місті не любити
Коли харизма, і зачаровуючий дух, і серце в нього є.
Із дзвоном Ратуші проснулися прекрасні храми
Відкривши всесвіту свої величні купола
Щирих бажань й людських надій намолені
Свята Вкраїнськая земля і віра тут свята.
Ісусе й ти Маріє Божа мати оберігай страждальний наш народ,
Нашу країну, нашу хату й наш незрівнянний княжий город.
Світанок. Бірюзіють небеса,
Проміння самоцвітом виграває,
Проснувся Львів проснулася увіковічена краса,
Прозорими краплями роса веселкою все оживляє.
Народжується новий день
І ти цю прохолоду ранку зустрічаєш,
Кудись ти також поспішаєш
Й серед прохожих інших лиць,
Серед трамваїв й середньовічних камяниць
Натхнення, і себе шукаєш.
Топчеш бруківку й вулиць старих міфи
Любуєш храми і прекрасні барильєфи
І в сиві очі левів заглядаєш.
Ти все це саме відчуваєш
І думаєш мабудь як я…..
Ти зараз там, а я… далеко в сіті
Промінням сонця леви і серця зігріті,
Моя ж залишилась там мрія і душа.
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Пн, 06.02.2012, 20:46 | Message # 7 |
|
| Вечірній Львів
Осиротіли вулиці вечірні,
Дощами Львів кривляється на зло
Самотнім левам* треба неодмінно
Хоча б на мить зігрітися теплом
Старий трамвай дзвінком ламає тишу,
На площі Ринок гаснуть ліхтарі
Весняний вітер вітками колише,
Холодні краплі губляться між брів
В кав’ярнях пахне кавою і димом,
Напівпустим здається «Вернісаж»,
В полон до себе манить невловимий
Архітектурний міста антураж
левам* - тут в значенні жителям міста Львова, львів'янам.
Тарас Слобода
maysterni.com/publication.php?id=59830
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| olga14ua
♀
| Date: Вт, 07.02.2012, 13:21 | Message # 8 |
|
| Одвічно юне місто
Біля гір, де стелиться шипшина,
Де снує гарячий блиск віків,
Розцвіла одвічна Україна
Й породила вічно юний Львів...
Там, забуті часом і промінням,
На високій Замковій горі,
Доживають власний вік руїни,
Сірі, моховиті і старі.
Там злітає в небо вир фонтанів,
Наче піднімають на крило
Опери, лункі фата-моргани,
У яких живе людське тепло.
А монастирі здіймають вгору
Зоряні скульптури і слова.
І книжкове, вічно дивне, море
Федорову площу обійма.
Дух тремкий сидячої Свободи
Піднімає до висот дахи.
І титанів сила, і муз врода
Знов і знов підкорюють верхи.
Там церкви підводяться до сонця
Крізь гарячу низку різних літ.
І чарівна Муза у віконці
Відкриває рідний новий світ.
Площа «Ринок», як завжди, вирує
І Нептун красується без слів.
Ратуша закохано квітує
В вирі левів й ніжних голосів.
І злітають в небо золотаво
Українські рідні прапори.
Найсмачніша в світі львівська кава
Й досі додає усім снаги.
І завжди, мов поглядом невпинним,
Доторкає відгомін віків,
Божа Матір, ніжна і чарівна,
Береже одвічно юний Львів.
Я - просто синь з волошкового цвіту,
Що вранці піднімається в росі.
Пишу планеті. Всьому цьому світу.
Присвячую усе моїй землі.
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Вт, 07.02.2012, 20:46 | Message # 9 |
|
| Дякую, Олю, за міні-екскурсію Львовом!
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| Валькірія
♀
| Date: Чт, 09.02.2012, 11:09 | Message # 10 |
|
| НЕСКОРЕНИЙ І ВІЛЬНИЙ
Годинник ратуші дванадцять відбиває,
На вулицях снують казкові тіні,
Човном по небі місяць пропливає,
Нам сни свої нашіптує осінні.
Над Львовом ніч застигла, наче хмара,
Виблискують свічки в душних кав’ярнях.
Це осінь випускає свої чари,
Неначе сонми постатей примарних.
Ось Опера стоїть собі поважно,
Невидимий оркестр Шопена грає.
На Ринку леви – лицарі відважні,
Крізь вир століть мрійливо поглядають.
Церкви й цукерні тихо засинають,
Закутавшись у шаль мелодій ночі.
Лише з пітьми самотньо виринають
Вогні машин, немов лякливі очі.
Опале листя кольору бажання,
Потомлених компаній гамір хмі'льний,
І вічні зорі, мов ліхтарики кохання,
І міста дух – нескорений і вільний!
Із келиха Життя невпинно ллється час, а ми п'ємо Любов, як завше, про запас. І рани на душі відмоленим дощем ми зцілюєм й щомить Любові прагнем ще!!!
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Чт, 09.02.2012, 11:19 | Message # 11 |
|
| Дякую, Наталю, ще кілька таких віршів і можна видавати збірку "Екскурсія містом Лева". Чим не гарний дарунок європейцям до чемпіонату Євро?
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Чт, 09.02.2012, 11:24 | Message # 12 |
|
| Осиротіла ніч
Тумани мряку стережуть,
Де леви тишу бережуть –
В останнім кроці заніміли.
В бетон живу залито суть,
Яку в сторіччях пронесуть –
Немов з пройдешнього, словесні стріли.
Ця Львівська муза – тиші спів,
Ковзнула тінь, комусь не вспів
Спізнілий хтось щось прошептати.
Біжить Підвальною до снів,
Чи страх, чи час лише підвів.
По швидше в люлю – гонь до хати.
Шукають кола нотки злі
Трамвайних шаф, що йдуть пусті
До перехрестя повертати.
Як коні змучені в селі,
Кудись повзуть сумні, одні,
Плетуться десь, щоб шкандибати.
Осиротила темінь шлях,
Десь тихо зойкнув сови птах –
З Підзамче сповз чумарний голос.
Понад будівель чорний дах
Із хмар безликих сіє страх
У тротуари, складені з брущатих полос.
[blink]© Тарас Іванів [/blink]
probapera.org/publication/13/5800/virsh-pro-misto-lviv-osyrotila-nich.html
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| virchi
♂
| Date: Чт, 09.02.2012, 11:25 | Message # 13 |
|
| [blink]Вечірній Львів[/blink]
Багатолюдне місто під вечір затихає,
Лиш вітерець розхристаний провулками блукає.
Горять ліхтарики, освітлюють дороги.
Відпочиває Львів від денної тривоги.
Так урочисто й тихо спускалась ніч на крилах,
І зорі усміхались, немов чекали дива.
Всю ніч шептав лиш вітер, щось місяцеві радив.
А зранку ішов дощ, чи як у Львові кажуть- падав.
Tanichka2501
blog.i.ua/user/3259492/502987/
... Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
|
|
|
|
|
| Amerika0
♀
| Date: Пт, 16.04.2021, 19:13 | Message # 14 |
|
| 
|
|
|
|
|
| madisoncarr
♀
| Date: Чт, 02.03.2023, 23:08 | Message # 15 |
|
| 
|
|
|
|
|
|
|
|
