А мені Скиба не просто до душі, ще ближче! Я його вірші цитувати можу, пкатати і сміятися ними.......
Та й людина доволі цікава.... Мені поталанило двічі бачитись з ним. Вперше в Умані, коли він приїздив до Віри Балдинюк в гості, згодом у Спілці письменників (здається в 2002), коли було святкування Гранослову (10-річчя).... Він такий здивований був, що я його вірші напам"ять знаю, бо сам він ( за його словами) їх читає з власних книжок.
Перший вірш, який мала щастя прочитати я, був " востаннє ця облізла електричка..." Додано (18.12.2008, 09:31)
---------------------------------------------
* * *
Я живу в телефонній буді.
Інколи мені звонять…
І питають, що далі буде.
І чому листопад на скронях.
І питають, де взяти гроші,
І питають, куди їх діти.
Дзвонять ті, в кого сни хороші,
Дзвонять ті, в кого хворі діти.
Щось не спиться мені, приблуді.
Ну яка там, до чорта, втома?..
Я живу в телефонній буді.
Бо нема телефона вдома…
* * *
Востаннє ця облізла електричка.
Старенький ранок кашляє в перон.
Є в осені така невчасна звичка:
Гасити небо розпачем ворон.
А місто, що готується до свята,
Покутує торішній перегній, –
Є в осені властивість забувати
Усіх, навік загублених у ній.
І плаче хтось про листя під гітару,
Щоб двоє в парку слухати зійшлись…
Є в осені потреба мати пару,
Щоб стати знов самотньою колись.
Чиїхось правд осмислена суміжність
Ні-ні та й розлипається в дощах…
І зостається в осені лиш ніжність.
А, може, просто вогкість на очах.
Це його ранні твори. Я їх читала в якомусь журналі ще 1991 року
