Усі б ми хотіли побачити диво!
Та думка приходить: “Хіба ж це можливо?”
А диво маленьке живе поруч з нами!
В Дітдомі росте: і без татка , й без мами!
І сердечко плаче малої дитини,
Бо в неї немає своєї родини!
Немає кому її наніч обняти!
Немає того, хто б “ЛЮБЛЮ” міг сказати!
Й хоч страшно дитинку чужу всиновляти,
Та їй у Дітдомі не страшно зростати?
Що ж в світі жорстокому діток чекає,
Коли ні підтримки, ні рідних немає?
Статистика свідчить, що дітки вмирають!
У ранньому віці свічки їх згасають!
Але, якщо в серці здолаємо страх,
То диво ростиме на наших очах!
Життя ми врятуємо вчинком своїм!
І дітки знайдуть так потрібний їм дім!
Знайдуть в нас підтримку, ЛЮБОВ і тепло,
А Бог нам стократно поверне добро!

Група ризику

Дітей цих “група ризику” у пресі називавють,
Бо шансів в світі вижити не так багато й мають!
От вийдуть із Дітдому – й нікому нема й діла!
Ніхто в них не спитає: “А ви сьогодні їли?”
Отак і виживають в цьому світі найсильніші,
Але, це – одиниці! А чим же інші гірші?
Не сироти тут винні, а світ міняти треба,
Бо хто ж у світі виживе, де кожен сам за себе?

Їхнє життя в наших руках!

Прогляньте фото сиріт в інтернеті ви на сайті,
А потім собі відповідь на запитання дайте!
“Що бачите на фото цих” , - у вас спитати хочу?
А бачите маленькі і сумні дитячі очі!
Та можемо ми радість поселити в цих очах,
Бо дітки ці і їх життя лише у нас в руках!

Сироти хворі – одні в свому горі!

Серце кров’ю обливається, як хворих діток бачу!
На фото лиш погляну – і зразу уже плачу!
Я плачу, бо цим діткам - від двох до п’яти років,
А їм життя вже піднесло такі важкі уроки!
Та діткам мої сльози, на жаль, не помагають,
А грішми їм допомогти – можливості не маю!
Зробити можу лиш одне – до вас усіх звернутись
І даним віршиком моїм ваших сердець торкнутись!
Не будьте ви байдужі, бо дітки дуже хворі!
Допоможіть, благаю вас, у їх важкому горі!
Бо для хвореньких цих дітей - важлива кожна мить!
Все слабшим й слабшим вогником їх свічечка горить!

У нас є все, а що є в них?

У нас є все: і дім, й сім’я, й гаряча кружка чаю!
А що є в них? Ось відповідь: “Нічого в них немає!”
А ми б могли наповнити сирітське життя всім:
Подарувати і сім’ю, й так довгожданий дім,
Надію на щаслииве, довге, радісне життя,
І поселити в їх серцях безпеки відчуття!
А як перед всиновленням здолати в серці страх?
Він зникне, як побачите любов у їх очах!

Мрія на життя

Не будьмо байдужі до долі дитини,
В якої немає своєї родини!
Бо діти – це наша із вами надія,
А ми для дітей – це нездійснена мрія!
Це мрія про дім, про кімнату свою!
Це мрія почути від мами: “Люблю!”
Це мрія уже не по розкладу жити!
Це мрія любимою бути й любити!
Це мрія про ванну і кухню свою!
Це мрія, щоб взяли її у сім’ю!
Тому поможіть їхню мрію здійснити!
І Бог Вам віддячить: Вас будуть любити!
А серце наповнять благі почуття,
Бо Ви - врятували дитяче життя!

Сироти при живих батьках

Сто тисяч дітей-сиріт живе в нас на Україні!
Із них тридцять дві тисячі могли б бути в родині!
Бо решта дітей – сироти, в яких живі батьки,
А щоб їх прав позбавити – на це ідуть роки!
Й тут постає питання: “Що ж можемо зробити,
Якщо сімдесят вісім тисяч нам не всиновити?”
Отут звернутись хочу я до всіх людей не бідних:
“Допоможіть цим діткам, в яких немає рідних!
Купіть їм подарунок і Бог за це віддячить!
Й оформіть Ви його, як Акт прийому-передачі!”
Тоді, Ваш подарунок буде точно у дітей,
А вам на небі плюсиком позначать вчинок цей!

Як живемО?

Як живемО? Із дня у день: працюємо, кохаєм,
Своїх проблем доволі в нас, тож ніс в чужі не пхаєм!
А що там ззовні за вікном, за нашими дверима?
Там світ із безліччю проблем, там сирота дитина
Стоїть в Дітдомі у вікні й нас з вами виглядає
І слів “Йдемо додому ми” понад усе чекає!
Чекає те, чого вона ніколи ще не мала!
Чекає те, чого в житті ще так і не пізнала!
Чекає те, без чого нам немає сенсу жити!
Чекає, щоб хтось на Землі її зміг полюбити!
І ось тоді б вона змогла свою любов віддати,
Яку роками берегла для своїх мами й тата!

Казка “Надій і Мрій”

Їм так потрібні любов і ласка,
А ми б могли їх відвести в казку!
В дитячу казку “Надій і Мрій”!
У казку світлих в житті подій!
В сімейну казку – де мама й тато!
Де буде слова “ЛЮБЛЮ” багато!
Й наповнить щастя серця зболілі!
А ВИ б їм казку дати зуміли?

ВОНА...

Вона - відчуття порожнечі в душі,
Яке виростає з зерняток в кущі.
А ті розростуться й в душі такий біль,
Немов би на рану насипали сіль.
Вона викликає панічний в нас страх.
Від неї з’являється відчай в очах.
Вона - це немов після світла пітьма.
Вона виникає, як рідних нема.
Із нею живем ми немов в холосту.
Вона поселяє в серцях пустоту.
Вона - це САМОТНІСТЬ гірка і страшна:
Немало життів погубила вона.
Самотність не значить буквально "сама":
Людина будь-де може бути одна.
І дітки в Дітдомі - живий цьому доказ,
Завжди вони разом, та все це лиш пОказ.
Ці дітки самотні і дуже страждають,
Бо хоч в колективі - любові не знають.
Потрібні родина їм, мама і тато.
А найголовніше - любові багато.

Лист ненародженої дитинки

В твоєму животику жив і зростав.
Любив тебе, мамко, і зустріч чекав.
Та ти без суда засудила до страти.
Я ще й не пожив, а вже треба вмирати!
Відправила ти мене, рідна, в пітьму.
За що ж ти убила мене? Не збагну.
Боялась, що статків нема? Не біда!
Із рук твоїх соком би стала вода!
Чи може боялась, що буду обуза?
Що стану в коханні твоєму я грузом?
Матусю, якби тебе хтось покохав,
Повір, я обузою б точно не став!
Бо я - це найкраща частинка тебе!
Й хто любить тебе, той полюбить й мене!
Чому ж ти тоді мене вбила, рідненька?
Невже не любила ти серце маленьке?
Чому не спинила ти руку врача,
Що вирок твій виповнив за палача?
Він тільце моє на шматки порубав,
А я, моя мамко, від болі кричав!
Я жити хотів, не вбивати благав.
Та вчинений гріх все ж життя відібрав.
Й коли розлучили нас, рідна, з тобою,
То мусорний бак став для мене труною!
Та хочу я , мамко, щоб знала одне:
Завжди я любив тебе й це не мине!
Люблю тебе й досі й пробачив тобі!
Лиш ти, рідна, зможеш простити собі?