"дeв'ять лeлeчниx "щoсь"

«Щодо осуду інших - правда, не треба переходити на особистості.
Згоден із Вашими словами: "... люди не помирають, а живуть вічно у пам*яті Живих". Я б додав, що вони житимуть і без нашої пам*яті. Та тут інше питання, а хіба вони не заробили того, щоби їх згадали?» Це Питання Василя

«Василю,прoстo нe всi пeрeживають oднe i тe самe...Я чeснo кажучи, нe рoзумiю щo Свiтланка xoчe сказати.Їx мoжна згадувати i живими i мeртвими,алe кoли їx нeма -їx згадуєш як живиx,xoча вoни мeртвi.Свiтланo ,Ви на паску нe iдeтe на цвинтар,нe нeсeтe квiтiв,на запалюєтe свiчки...Чoму?» Це Питання Любомира.

А ось моє коротеньке пояснення

Знаєте, у моєї доні помер котик Пушок. Вона плакала, і задавала питання – «я ж його так любила, чому він мене покинув».
Він живий, Сонечко – відказала я їй.
- А чому тоді я його не бачу?
- Бо він живе у твоєму сердечку, у душі.
- А як це?
- Ти ж його згадуєш.
- Так. Та коли я його згадую, мені стає за ним сумно, і мені його дуже шкода…
- Не можна сумувати за котиком, бо коли ти плачеш, то і він плаче, а коли смієшся – він також сміється, радується разом з тобою.
- А як ти знаєш.
- Пушок сказав.
- Як?
- Подивися на небо, он на ту Зірочку.
Показуючи рукою відказала я їй.
- Пушок став Зірочкою!?
- Ага.:) І ти граєшся з ним кожного разу, коли засинаєш.
- Але це тільки уява.
- Це справжня уява.
- Мамо, дивися, там Пушок – відказує доня, простягає рученьку до неба, підстрибує і сміється та радується……

"Ви на паску нe iдeтe на цвинтар,нe нeсeтe квiтiв,на запалюєтe свiчки...Чoму?"

Іду і запалюю свічки і несу квіти... Але моїм рідним від того не легшее не важче. Зрозумійте правильно - вони усі продовжують жити, тільки іншою формою життя. А людська пам*ять це як сон, який ти бачиш і живеш у ньому реально, занадто реально. Але прокидаєшся забувши перед тим дозволити собі пам*ятати миттєве життя(сон).
Як би це пояснити краще...
Знаєте, віками люди сприймають Біблію буквально, а таке розуміння міняє світогляд людини. Насправді немає добра і зла, смерті і життя.... нема протирічь. Є тільки те, що ти собі обираєш і це називається абсолют - Великий вибір. Тож церква - тільки макет(фізичний) Духовного Храму. Життя фізичне - макет духовного(Вічного Життя). Бо все, що приходить у цей світ не помирає, а перероджується, так само як і Ісус. Ісус, як людина(у людському образі) - макет Духа, Котрий поєднав у собі фізичне та духовне начало), тобто був Дух, переродився в Тіло і Душу(Живий Бог). Але це не означає, що Його нема. Він є, тільки живе в іншому Стані і одночасно в усіх. Що і треба зрозуміти в Біблії. Так і Людина - колись була рослиною, твариною і нарешті людиною. Для того аби пройти шлях, той який пройшов Ісус - переродження. І якщо за життя людина вибрала Життя, вона справді набуває Нового Життя на більш високому рівні розвитку(вище за людину), як ні то знову народжується людиною, аби знову і знову йти до розуміння несучи свого хреста.
То скажіть тепер, хто чи що, лежить у могилах?
Отже це все догми – люди звикли жити по принципах, стереотипах… Та хто їх придумав, хто сказав, що треба думати і сприймати все саме так, а не якось інакше? Адже в декомусь, до прикладу, знову й знову продовжує жити Шевченко…. Зовнішність змінилася, суть та сама…

Так люди пишуть, малюють…. про все і це все зумовлене тими чи іншими емоціями. Це добре, бо так починається дорога і той «хрест» який треба нести. Даний віршик, він хороший, бо розуміння там закладене своє, саме те, як автор переживає та розуміє. Я ж висловила позицію з свого горизонту. І повірте, нікого не схиляю думати так, як я. Бо кожен приходить до свого розуміння. Варто тільки хотіти розуміти і вчитися любити, любити один одного такими, як ми є. Я тільки кажу те, що реально відчуваю, розумію і знаю. Свого часу я також була на «порозі» де дивлячись на «двері» виникало багато запитань, але разом з тим і відповідей, бо відповідь у запитанні.
Перше, що треба навчитися – правильно думати. А думка про прекрасне завжди народжується від позитивної емоції, в свою чергу думка перероджується в слово. А від позитивних думок народжуються і звучать тільки прекрасні, красиві, ніжні, добрі, сповнені любов*ю слова.
Тому навіть смерть треба сприймати як продовження Життя. Саме так з вуст лунатиме слово ЖИТТЯ. А це вже є Великий вибір.
Отже тоді зникає питання – заслужили померлі на пам*ять і шану ?
Бо ти просто знаєш, що вони разом з тобою живуть, присутні в усьому. Але якщо ти їх не бачиш, то це не означає, що їх нема, чи вони мертві.
А сама пам*ять набуває ознаку Любові.

Одного разу Ісус, збирався вечеряти з своїми учнями, воно на нього чекали, склавши руки готувалися до передвечірньої молитви. Та коли Він підійшов, то почав сміятися, голосно і щиро. Учнів опанувала слабка паніка і нерозуміння, навіть злість адже вони хочуть віддати подяку Богу за прожитий день, за їжу…. А Ісус просто сміється.
І нарешті Він промовив - чому ви дозволяєте собі гніватися сприймаючи Істину буквально, хіба ви вірите, в існування Бога, який за шість днів створив увесь світ?
А це говорить про те, що ті шість днів то є поступове переродження (удосконалення Розуму та Мудрості) з простої форми Життя у складнішу, що триває цілу вічність. Бо ми – люди, також певний етап еволюції цілого Всесвіту, така собі форма Життя, яка власними зусиллями набуває розуміння і сприймає іншу, найвищу ступінь…. А вже це говорить про те, що усі ми - люди і вся Природа - частини(клітини) Творця. Тобто ми формуємо Творця собою – вибудовуємо , НАРОДЖУЄМО Бога в собі, в той час, коли Він народжує нас. Отже Творець – Одне Ціле, що складає Всесвіт з усіма його Світами, Вимірами, сутностями. І кожен Його стан є абсолютним – вільним, Великим вибором, не бути чи не бути, а бути тим, ким хоче себе бачити.
Народжуємо в собі Бога, коли Бог народжує нас – тісний взаємозв*язок – Життя – Позитивна Емоція – Думка – Намір Думки – Реалізація.
Отже все залежить від того, що ми бажаємо бачити та мати.
Саме тому я стараюся в усьому знаходити позитив, і саме тому Щаслива.

Наприклад:
Немає сонечка – йде дощик.
Помер тато – набув нової форми Життя і продовжує жити.

Навіщо заперечувати, краще стверджувати.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
(П. Тичина)

З павагою, Світлана