Павуки

Священну тишу в пору ночі
Розсіяв ранній соловей,
Але забув стулити очі
Мені розсіяний Морфей.
У голові, мов прокажені
Безумні бігають думки,
Отруйні, темні та шалені
Мов восьмилапі павуки.
У хаотичному порядку
Одне по одному бредуть.
Нема кінця, нема початку,
Немає ліку, зникла суть.
З них кожен мене забирає
У теплі та близькі місця,
Що своїм холодом вражають,
Усі, з початку до кінця...
Усе рояться ті потвори,
Що їх плекаю та люблю,
Стирають час; стирають горе;
Вбивають голову мою.
У пустоті, безглуздій злості,
Хвилини ллються у літа.
А сенс життя - в її волоссі,
А радість - у її вустах.
А я ж зімкнуть не можу очі,
І томно дивлюсь на зірки.
А пережити довгі ночі
Допомагають павуки.

* * * * *

Ще один безглуздий день,
Ще одна безсонна ніч,
В монотонності пісень,
З божевіллям віч на віч.

Темна сторона душі
Завершила вдало бій,
І вона вже не болить -
Вдало збавилась від мрій

В павутинні сподівань
Не вернути наші дні:
Вже нема палких бажань,
З неба впали що, дурні...

Це - банально. Це - кінець.
І без тебе кану в ніч.
В монотонності пісень,
З божевіллям віч на віч...

* * * * *

Сонце - в корінь,
Світло в морі,
Суміш сумнівів - страхи.
Я не можу з тебе, Боже,
Я вмираю від нудьги.

Гне тривога.
Де дороги?
Що зчинилось? Звідки крик?
Хтось не має більше змоги.
Хто це є - чи я, чи ти?

Ти проснешся
Й вознесешся
Понад пеклом, понад злом,
А за Право не візьмешся
І забудеш що було.

Ми побачим
Цю невдачу.
Ми згадаєм. Ми простим.
А чи ти собі пробачиш?
Чи розвієш ти цей дим
З-за очей своїх?

Так треба,
Зникло небо, є лиш тінь.
Хоч жило все і без тебе
З поколінь до поколінь.

* * * * *

Це комедія і трагедія,
Непідкореність обережності,
Шлях у пошуках, вниз по течіі,
Без надійності, до безмежності...

Я шукав тебе, і жадав тебе,
Я прийшов сюди незапрошеним.
Я знайшов тебе, і піду тепер
Лише порохом припорошений.

Обійми мене, пригорни мене,
Віднайди у нас щось небачене,
Поясни мені, що усе мине,
І невдачі ці геть не значимі.

Не любов це все? Це крик відчаю
Мого серденька. Воно в полум'ї
Прожешен мене? Згину в вічності,
Розчинюсь в тіні... Ти пробач мені.

* * * * *

У похмурій дірі прогнивають клітини душі,
Ця самотність, і відчай при згадці про те, шо не бУло.
А сльоза не тече, відбиваючись в мОї вірші.
Все так мило і тупо - дай бог шоб ти це не почула.

Вихід тут, за дверима - чи пастка? Так страшно відкрить...
І так гірко від того що треба лиш простягти руку.
Я не знав... Я не чув, я не бачив. Я ЗОВСІМ НЕ ЖИВ!!!111
Я не перший, хто тут - то й всім іншим не буде наука

Одна тінь серед тисяч, в тіні у яскравих тіней,
Під зірками... Ти - в небі, і сотні зірок із тобою...
А я тут - лиш поглянь... Ні, забудь! Відвернися і йди!
Лиш твій погляд запалює серце, до крику, до болю!!

Ти - не я. Ти - німа. Ти - не тут. Тебе зовсім нема!
Ми у різних світах. Ми - не разом. Ми різної крові.
Я лиш курява що на твоєму шляху проліта,
Що розсіялась з вітром, який називався любов'ю.

* * * * *

Ранкова мить.

Мелодією подиху
Цілуєш мене вдосвіта,
І посмішку даруєш ти
Світанку у тіні.

Тепло живе в душі твоїй
Укуте ніжним спокоєм,
Та, сховане повіками,
Помітне лиш мені.

Я хочу милуватися,
Я хочу доторкатися,
Я хочу тут зостатися
З тобой на все життя!!

Щоб, як підеш по небу ти
Всю ніжність свою гаючи
То не боялась падати -
Тебе тримаю я...