|
|
Александр Кухарук. «Узник града ИФ»
| |
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:25 | Message # 1 |
|
|
Attachment:
1279157.jpg
(119.7 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Нд, 04.12.2011, 22:39 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:31 | Message # 2 |
|
|
Олександр Кухарук, автор цієї збірки, ніколи себе поетом не вважав. Поетом у тому розумінні, коли людина говорить про себе — я поет.
Для нього кожний вірш — зустріч, у першу чергу, з самим собою. Постійний пошук. Відкриття. Радість, сум, дивування...
Attachment:
2163913.jpg
(97.1 Kb)
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Нд, 04.12.2011, 22:38 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:33 | Message # 3 |
|
| «А довготерпіння Господа нашого рахуйте
за спасіння»
(перше соборне послання св. апостола Іоанна)
Незбагненне
Здійснились всі пророцтва древніх книг,
Волхвів здійснився кожен віщий сон,
Творіння Боже — воїнство святих
Перемогло.
Віват, Армагеддон!
Збулось усе!
До скону стерті в пил
Гординя духу,
Невгамовна плоть,
Чому ж над згарищем
Колись зловіщих крил
У роздумах сумних
Стоїть Господь.
День перемоги
Втіхи не приніс,
Він знав завжди,
Що буде саме так,
І день обрав цей
Вже давно колись,
А разом місце
І знаменний знак.
Він бачив кожного
І в кожнім бачив все,
Він сам був Істина,
І Радість був і Страх,
Він знав, що його Слово вознесе,
І знав, що його Слово
Знищить в прах.
Єдиного збагнути він не зміг:
Чом не повірив і не зрозумів
Його цей світ,
Який він так беріг,
І рід людський,
Який він попри все
Любив.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:44 | Message # 4 |
|
| * * *
Я, как камин пустой — душа сгорела,
В неё плевали, рвали на куски,
Её любили, жгли — она терпела,
Лишь седина ложилась на виски.
Она жила, надеялась, парила...
Пока горел среди камней огонь,
Но он угас. И с ним она почила,
Ушла в золу от суетных погонь.
Огонь пылал, но только перестала,
Рука угли настырно ворошить,
И он поник, его совсем не стало,
И понял он, что сил давало жить.
Десница Божья! Береди мне душу!
Пошли лихих врагов и сохрани друзей!
Пусть любят иль плюют — я выдержу! не струшу!
Иначе выжить как сейчас душе моей...
Не дай покоя ей и присно и отныне,
Не отверни свою незримую ладонь,
Разбереди мне душу! И в камине,
Из углей разгорится вновь огонь...
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:45 | Message # 5 |
|
| * * *
На моїй долоні —
Візерунки долі,
Загадкові скарби,
Дивнії світи.
Перетнули поле
Таємничі смуги,
А оці дві поряд,
Бачиш — я і ти.
А ось ця, тоненька,
Донечка рідненька,
Тягнеться до сонця,
Як квітневий цвіт.
А навколо неї —
Це батьки й родина,
Зібрались на свято,
Хай росте наш рід!
В тихім смутку в’ється,
Через браму серця,
Смужка рушникова,
Чисте джерело.
Тая смужка — мати,
Що в старенькій хаті,
Хилить у молитві
Втомлене чоло.
Бачу ще в долоні
Батька сиві скроні,
Як стискає йому
Груди чорний птах.
Як сини зростали,
До небес злітали,
Радісно гойдались,
На його руках,
Бачу, як рікою,
Розлилось кохання,
Береги якого —
Золоті роки.
І несе між ними течія любові
Нас по ясних водах
Вічної ріки.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:47 | Message # 6 |
|
| * * *
На весні заходився дід,
Біля сажівки коло хати,
Городити новенький пліт,
Яблуневий садок саджати.
Хоч і тягне уже земля,
Так до себе, що навпіл гнеться,
Але ж час не прийшов, мовля,
Душу лиш зачепи — озветься.
Та хіба ж є у неї вік?
Задля чого? Зламати крила?
Недолугий, незграбний лік,
Кругообігу бога Ярила.
Мотлох: речі, скарби…Пусте…
Краще все ж по собі лишити,
Дивне яблуко золоте,
Та під яблуню — дрібні квіти.
Отче наш…і до праці ген,
Перші садженці, ніби брама,
Так напевне із давніх давен,
Розпочавсь родовід Авраама.
І напевне ось так Творець,
Нахилявся води попити,
Світом стомлений нанівець,
Щоби трішечки відпочити.
Ходить дід між малих дерев,
Чи ж то встигнуть його догнати,
Чи скоріш відболить, забере,
Путь останній навік із хати?
Та жене із думок цей сум,
Тиха радість нового саду,
Повнить мудрих, спокійних дум,
І над смертю дарує владу.
Кожний подих і кожна мить,
Можуть стати колись останні…
Посади яблуневий цвіт,
Та живи у його буянні…
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Нд, 04.12.2011, 21:48 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:48 | Message # 7 |
|
| * * *
Рядно строкате хиб та протиріч,
Життя зіткало неквапливо з буден,
Ось біла смуга — день, ось чорна — ніч,
Це відболіло, це лиш тільки буде.
А почалось все нібито з дрібниць:
Маленький вузлик, металевий хрестик,
Під небом неосяжним горилиць,
Із тайнами незнаними похресник.
Безмежний всесвіт — для ткання верстат,
Планети човниками бігають по колу,
Зоря далека, тау-шовкопряд,
Сріблястим світом виткала стодолу.
Пасами зтруджених, невтомних, вічних рук,
Парсеками туманних альбіонів,
Людину — запоруку з запорук,
Небесний ткач створив з буття законів.
Рядно росте строкате, певна річ,
І серце б’ється, та чогось ятриться,
Ось біла смуга — день, ось чорна — ніч,
Допоки нитка раптом не скінчиться…
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:51 | Message # 8 |
|
| Міста моєї Батьківщини
Державного прагнення вияв. Київ.
Українського виміру страва. Полтава.
Місто Соні, сонця і Бернеса. Одеса.
Півдня теплого фасон. Херсон.
Без апеляцій і напівтонів. Львів.
На Волині місто дивне. Рівне.
Фейєрверк палких сердець. Донецьк.
Вишиванки рідний комір. Житомир.
Пам’ятає печенігів. Чернігів.
Тут козацьке роздоріжжя. Запоріжжя.
Замок бачиш? Древній Луцьк.
Не Поплавський соромницький. Хмельницький.
До Європи поворот. Ужгород.
Дон фонтанів, площ і парків. Харків.
Душа широка і гостинно піниться. Вінниця.
Як один всі молодці. Чернівці.
Тут звернуться просто — брат. Кіровоград.
Цьому місту замало рядка,
Бо це місто Івана Франка.
Місто доків і трамваїв. Миколаїв.
Скифських пращурів акрополь. Сімферополь.
Син річок. Дніпропетровськ.
Поряд місто Лисичанськ. Луганськ.
Викликають світлі думи. Суми.
На Дніпрі лежить шмат ласий. Черкаси.
Звісно, файне місто. Тернопіль…
Міста моєї Батьківщини,
Всі разом ви — вона і є,
У мить веселу, чи в кручині,
Іду до своїх по своє…
Ви всі в мені, ви завжди поруч,
Ви всі моєї віри гарт,
Турійськ, Охтирка, Дубно, Овруч…
Що я без вас? Чого я варт?
І де б не був, була дорога,
До вас, до свого по своє,
За вас молю благого Бога,
За те вам вдячний, що ви є…
Всім гарного дня;) ))))
Post edited by natalya-gurkina - Нд, 04.12.2011, 21:51 |
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:54 | Message # 9 |
|
| Пес
Он летел вперед что было духу,
А вокруг лежала в травах степь,
Что ему кричала ветром в ухо:
Да! Ты смог! Ты разорвал ту цепь!
Он бежал, не чуя под собою,
Ни планеты, ни земли, ни ног,
Он летел лохматою стрелою,
Сердце пело: Да! Я смог! Я смог!
Лапы сильные несли его куда-то,
От тоски давно постылой прочь,
Как и он, расхристанно-патлато,
Уж неслась ему навстречу ночь.
Он бежал от скуки и запретов,
Слизывая алым языком,
Звёзды в лужах и росу рассветов,
И катался по цветам клубком.
Тихим эхом радостного лая,
Прокатилась, сгинула вдали,
Бесшабашность эта удалая…
Пес проснулся…миску принесли…
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:58 | Message # 10 |
|
| * * *
До и после. Увы, я так долго живу уже с этим,
Чувством горечи, смешанным с чувством какой-то вины,
Не поднять мне друзей, не стереть этих страшных отметин,
Где ведет меня память по пыльным дорогам войны.
Мимо снов, мимо слов, мимо дней и ночей, мимо жизни,
А в груди отбивает суровый свой такт метроном,
Стукнет «до», стукнет «после», замрет вдруг… и ныне и присно,
Отпоет тихий хор и задушит слезой в горле ком.
И потом за столом поведут меж собою беседу,
Был хороший мужик, но какой же был право чудак:
Говорил — до войны твердо верил я в нашу победу,
Ну а после в нее не могу я поверить никак.
Говорил, как любил до войны, ненавидел как после,
Как он до потерял и как после вернулось вдвойне,
Как молчал и ходить начинал он вокруг все да возле,
Если спросишь, так что же там было, на этой войне?
До и после войны. Я как будто завис между ними,
На натянутой совестью тихо звенящей струне,
Вот коснулся ее и побрел вновь ногами босыми,
Я от хаты своей по золе, по стерне, по войне.
И бреду так с надеждой и с этой надеждою маюсь,
Между после и до по горелой пустой целине,
Вспомнить лица таких же мне встречных скитальцев пытаюсь,
Но не в силах я вспомнить и горько становится мне.
Лишь один подмигнул и сказал мне — увидимся после,
И я замер тогда, я его и сейчас бы узнал,
Только страшно признаться себе, хоть измаялся вовсе,
То был я, только до, до того как войну повстречал.
До и после войны. Я так долго живу уже с этим,
Чувством горечи, смешанным с чувством какой-то вины,
Не найду я себя ни на том, ни на этом уж свете,
Я ведь после навеки пропал, тот что был до войны.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 21:59 | Message # 11 |
|
| Материнська віра
Весна бузковим цвітом буяла у саду,
Чекала зустріч з літом — зустрінула біду.
Принесли літні грози з далекої війни,
Журби підступні сльози у материнські сни.
Принесли розставання, надію у вікні,
Молитви повні ночі, тривоги повні дні.
Їй звістку про загибель приніс з собою сніг,
А разом з нею фото — його веселий сміх,
Немов говорить: «Мамо, не вірьте, я прийду»,
І материнське серце повірило йому.
Продовжує чекати в надії ночі й дні,
Так вірити, як мати, спроможні лиш святі.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 22:01 | Message # 12 |
|
| Другая осень
То, что от сердца отлегло —
Упало в проседь,
Вновь птиц поставив на крыло,
Настала осень…
Ну здравствуй, — тихо ей сказал…
Не отозвалась…
Бушует вновь осенний бал…
Видать зазналась.
Средь ряби луж кривых дзеркал,
Кружит надменно,
Тем намекая, что достал,
Тоской нетленной…
Кружит вовсю, а я с тоской,
Совсем ни к месту,
Зачем грустить — танцуй и пой,
Не порть фиесту.
И я запел…скорей завыл,
Как пес в кручине,
И танцевал и закутил,
В дождей трясине…
Стихи читал ей сам не свой,
Напропалую.
Кричал: — Запомни! Я не твой!
Люблю другую!
Люблю. Да только вот беда…
И эта проседь…
Люблю другую…это да…
Другую осень.
Ту, что лишь только раз была,
Ту, что забыла…
На миг лишь осень замерла,
И кровь застыла…
Ведь это ты?! Тебя узнал!
Ведь ты вернулась!
Вдруг подошла…и обняла…
И улыбнулась…
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
| natalya-gurkina
♀
| Date: Нд, 04.12.2011, 22:42 | Message # 13 |
|
| Всі інші твори можна прочитати, скачавши книгу.
Всім гарного дня;) ))))
|
|
|
|
|
|
|
|
